Постанова 4813 № 515/1009/19

Номер провадження: 22-ц/813/3178/22 Номер справи місцевого суду: 515/1009/19 Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.02.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, який вподальшому уточнив (а.с.173) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною карткою у загальному розмірі 10 360,71 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 677,87 грн, в тому числі 7 677,87 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, та заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України у розмірі 2 682,84 грн. В обґрунтування позову, позивач зазначав, що 21.03.2012 року відповідач отримав кредитний ліміт на картку, підписавши відповідну анкету-заяву, якою підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідач активно користувався грішми Банку, про що свідчить виписка по його рахунку та довідка про перевипуск картки, проте умови кредитування не дотримувався, що стало підставою звернення з цим позовом до суду. Відповідач позов визнав частково, просив стягнути з нього заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 2 183, 93 грн, а до іншої частини вимог застосувати строк позовної давності (а.с.58-62; 198). Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитною карткою у розмірі 10 360 грн.71 коп., що складається з тіла кредиту у розмірі 7 677,87 грн, в тому числі 7 677,87 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України у розмірі 2 682,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1921 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 2 300 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення,ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Задовольняючи вимоги АТ КБ «Приват Банк» у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна. З матеріалів справи встановлено, що 21.03.2012 року відповідачем підписано анкету-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», внаслідок чого на ім`я ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та останнім отриманий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.11). Кредитна картка неодноразово перевипускалася, а кредитний ліміт неодноразово збільшувався, що підтверджується довідками Банку а.с.125-126. Відповідно розрахунку Банку, відповідач має заборгованість за кредитною карткою, яка складається з тіла кредиту у розмірі 7 677,87 грн, в тому числі 7 677,87 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України у розмірі 2 682,84 грн.(а.с.174-180). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві, яка підписана позичальником, розмір процентної ставки та порядок їх нарахування не зазначено та позивач просить стягнути проценти з підстав та у розмірах встановлених статтею 625 ЦК України. При цьому, відповідно представленого розрахунку заборгованості (а.с.180), Банк нараховує відсотки за ст..625 ЦК України не у розмірі 3% річних від простроченої суми, як це передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, а за ставками, передбаченими «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів у зазначеному банком розмірі і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спору до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків у зазначеному позивачем розмірі, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Таким чином, з урахуванням того, що у заяві, яка підписана позичальником, розмір процентної ставки не зазначено, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, позивач безпідставно нарахував відсотки за ст..625 ЦК України за ставками передбаченими Тарифами Банку відповідно до його Умов та Правил, на що суд першої інстанції також уваги не звернув. Крім того, з розрахунку Банку а.с.179 вбачається, що заборгованість за кредитом складається з поточного тіла кредиту у розмірі 3 171,04 грн. та простроченого тіла кредиту у розмірі 4 506,83, що в загальній сумі становить 7 677,87 грн. При цьому, з цього ж розрахунку вбачається, що відповідач неодноразово погашав заборгованість по картці, з яких частина коштів, зокрема 1 650 грн Банк зарахував на погашення заборгованості по пені. Оскільки, умовами підписаної відповідачем заяви, відповідальність у вигляді пені не передбачена, а надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, суд не визнає, то заявлена до стягнення сума у вигляді тіла кредиту у розмірі 7677,87 грн, має бути зменшена на суму 1650 грн, яку Банк зарахував на погашення заборгованості по пені. Таким чином, стягненню підлягає тіло кредиту у розмірі 6027,87 грн. За змістом статей 524, 533-535і 625 ЦК Українигрошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК Україниу разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З довідок Банку вбачається, що строк кредитної картки дійсний до кінця січня 2019 року (а.с.87, 126). Разом з тим, Банк просить стягнути відсотки відповідно до ст..625 ЦК України за період з 01.10.2019 року по 10.01.2021 року (а.с.180). Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути 241 грн. у вигляді 3% річних від простроченої суми заборгованості (6027,87 грн). Посилання відповідача у відзиві на позов про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки строк дії картки закінчується у січні 2019 року, а Банк з позовом до суду звернувся у липні 2019 року, тобто в межах строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги про стягнення з відповідача тіла кредиту лише в сумі 2 300 грн задоволенню не підлягають, оскільки відповідно розрахунку Банку, кредитний ліміт неодноразово збільшувався останнім, відповідач користувався коштами Банку, проте у повному обсязі фактично отриману суму не повернув. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, проте помилково їх стягнув у більшому розмірі. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення першої інстанції змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 6027,87 грн. тіла кредиту та 241 грн. 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а всього 6 268,87 грн. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.2 п.3, ч.6 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 10 360,71 грн. При зверненні до суду з позовом позивач сплатив 1921 грн. судового збору, а відповідач за подання апеляційної скарги 2881,50 грн. За результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд рішення районного суду змінив та стягнув з відповідача на користь позивача 6027,87 грн. тіла кредиту та 241 грн. 3% річних відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, а всього 6 268,87 грн., що становить 60,5% від заявленого позову. Тому позивачу з відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1162 грн. 20 коп. (1921*60,5), а відповідачу з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно 39,5% - пропорційно задоволеній апеляційній скарзі 1138 грн. 19 коп. (2 881,50*39,5%). Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 14 грн. 01 коп. (1162,20 1138,19) На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 6027,87 грн. - тіла кредиту та 241 грн. - 3% річних відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, а всього 6 268 грн. 87 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 14,01 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадках визначених ст. 389 ЦПК України Повний текст постанови складено: 07.02.2022 року Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: О.В. Князюк С.О. Погорєлова