Постанова 4805 № 296/8424/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/8424/19 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/8424/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 19 088,66 грн., яка складається із: поточного тіла кредиту в сумі 9 052,49 грн., простроченого тіла кредиту в сумі 3 596,54 грн., пені за прострочене зобов`язання в сумі 4 554,46 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. у сумі 500 грн. та штрафу, нарахованого відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн. (фіксована частина) і 885,17 грн. (процентна складова). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до банку та підписала заяву №б/н від 07 березня 2014 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 належно не виконує свої фінансові зобов`язання, у зв`язку із чим станом на 10 липня 2019 року утворилася вищевказана заборгованість. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 19 088,66 грн. та вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначає, що суд ухвалив рішення за її відсутності, а тому вона позбавлена можливості належним чином відстоювати свої права. Наголошує на тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, внаслідок чого прийняв необґрунтоване рішення. У заяві позичальника від 25 січня 2011 року процентна ставка не зазначена, а витяг з Тарифів та Умов і правил надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки такі не містять її підпису. Вважає, що у даній справі слід враховувати правову позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу банк не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість у сумі 19 088,66 грн., яка складається із: поточного тіла кредиту в сумі 9 052,49 грн., простроченого тіла кредиту в сумі 3 596,54 грн., пені за прострочене зобов`язання в сумі 4 554,46 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. у сумі 500 грн. та штрафу 500 грн. (фіксована частина) і 885,17 грн. (процентна складова), суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладений кредитний договір, умови якого відповідачем належним чином не виконано. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Визначальним є додержання письмової форми договору. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 07 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останньою заяви про надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.7). Із змісту анкети-заяви слідує, що ОСОБА_1 не заповнила та не обрала жодної опції. Тобто, із анкети-заяви не вбачається, що відповідачем виявлено бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитка «Універсальна». Опцію бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «Універсальна»/Gold відповідачем також залишено незаповненою. Разом із тим, у заяві зазначено про те, що клієнт згоден із тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомилася з договором про надання банківських послуг до його укладення та згодна з його умовами. Відповідач погодилася отримати примірник договору про надання банківських послуг шляхом його роздрукування з офіційного сайту www.pb.ua. Клієнт зобов`язалася виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку www.pb.ua. Пунктом 2.1.1.12.2.2 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку встановлено, що у разі виникнення прострочення зобов`язань із терміном прострочки понад 90 днів, клієнт сплачує банку пеню в розмірах, зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування. При цьому відсотки за користування кредитом клієнт не сплачує. Відтак, пеня за прострочене зобов`язання нарахована в сумі 4 554,46 грн. Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 пені за прострочене зобов`язання в сумі 500 грн., банк у позовній заяві посилається на п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Так, у пункті 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з яких банком долучено до позовної заяви, встановлено, що у разі виникнення прострочених зобов`язань за борговими зобов`язаннями нас суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пред`являючи вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 500 грн. (фіксованої частини) і 885,17 грн. (процентної складової), банк у позовній заяві послався на положення пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, за яким при порушені клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. У підтвердження розміру нарахованих пень та штрафу банк надав суду витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold» та Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов і правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем заяви містили умови відповідальності за неналежне виконання умов договору саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяги з Тарифів та Умов у редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення його позову. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про відповідальність за неналежне виконання умов договору витяги з Тарифів і Умов та правил не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем та остання заперечує те обставину, що такі документи є складовою частиною договірних правовідносин. Отже, недодержання письмової форми кредитного договору щодо відповідальності за неналежне виконання умов договору не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах з Тарифів та Умов і правил, як невід`ємну складову частину змісту договору, а тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про узгодження сторонами умов договору щодо неустойки (пень і штрафу). Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, приєднаному до позовної заяви, вбачається, що відповідач фактично отримала та у добровільному порядку не повернула банку в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту в сумі 12 649,03 грн., яка складається з поточного тіла кредиту в сумі 9 052,49 грн. і простроченого тіла кредиту в сумі 3 596,54 грн., а тому саме ці суми підлягають стягненню на користь банку з відповідача, а у стягненні пень та штрафу слід відмовити за безпідставністю. У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що в Умовах та правилах надання банківських послуг у Приватбанку визначено позовну давність щодо вимог банку п`ять років. Окрім того, у суді апеляційної інстанції відповідачем та її представником заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Оскільки справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін та матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи, враховуючи правову позицію Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі №317/3698/15-ц, з метою ефективного гарантування права на справедливий суд, відповідач може заявити про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції та така заява розглядається судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша ст.261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша та третя ст.264 ЦК Укураїни). Із розрахунку заборгованості, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 періодично частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, тобто вчиняла дії, якими переривала строк позовної давності та такий починав перебіг спочатку. Матеріали справи не містять інформації про строк дії кредитної картки (карток), за яким можна було б встановити початок та кінець перебігу строку позовної давності на погашення тіла кредиту, а отже відсутні підстави для визнання загального строку позовної давності пропущеним. Із огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування із ухваленням нового судового рішення, яким стягується із позичальника заборгованість за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, а в стягненні заборгованості за пенею і штрафом відмовляється за безпідставністю. Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи та на підставі п.9 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог банку компенсується судовий збір за рахунок держави. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2014 року станом на 10 липня 2019 року в сумі 12 649 грн. 03 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 052 грн. 49 коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 3 596 грн. 54 коп. У задоволенні решти позову відмовити. Компенсувати Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) судовий збір у сумі 1 272 грн. 85 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 02 листопада 2020 року.