Постанова Донецький апеляційний суд № 263/16806/18

22-ц/804/2996/20 263/16806/18 П О С Т А Н О В А Іменем України Єдиний унікальний номер 263/16806/18 Номер провадження 22-ц/804/2996/20 02 листопада 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Лопатіної М.Ю. суддів - Принцевської В.П., Мальцевої Є.Є., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Киян Д.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 10 січня 2017 року відповідачка ОСОБА_2 , яка є її онукою, скориставшись тим, що вона знаходилась у тяжкому хворобливому стані та могла померти, запропонувала їй укласти угоду за умовами якої, вона передає ОСОБА_2 належні їй грошові кошти в сумі 140 000 грн, взамін чого відповідачка зобов`язувалась забезпечити її утриманням та доглядом, а після смерті - організувати її поховання. Вона погодилась на укладення цієї усної угоди та того ж дня, 10 січня 2017 року, зняла грошові кошти зі свого депозитного рахунку у відділенні АТ «ПУБМ» в місті Маріуполі в сумі 140 000 грн та передала їх відповідачці, яка поклала їх того ж дня на свій депозитний рахунок в АТ КБ «ПриватБанк». Згодом ОСОБА_2 порушила взяті на себе зобов`язання та відмовилась доглядати та утримувати її, а також відмовилась повернути їй грошові кошти в сумі 140 000 грн. З огляду на укладення між нею та відповідачкою угоди під впливом тяжкої для неї обставини, на підставі ст. 233 ЦК України, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 140 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначила, що місцевий суд не узяв до уваги, що відповідачка відмовила їй в догляді, матеріально не допомагає та, на її вимогу повернути кошти в сумі 140 000 грн у зв`язку з порушенням узятих на себе зобов`язань по її утриманню та догляду, відповідає відмовою. Також місцевий суд не врахував, що її хворобливий стан, що зумовив її згоду на пропозицію відповідачки укласти угоду, підтверджений її медичними документами, доданими до позову. Крім того, факт зняття 10 січня 2017 року належних їй грошових коштів з депозитного рахунку у відділенні банку АТ «ПУМБ» та розміщення відповідачкою цих грошових коштів на своєму рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено інформацією з банків, показами свідка. Представник відповідачки - адвокат Фісінчук С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на їх недоведеність. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з п. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Оскаржене рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 745 ЦК України ). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (статті 203 ЦК України). Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що 10 січня 2017 року між нею та її онукою ОСОБА_2 був укладений усний договір, за умовами якого вона передала відповідачці у власність грошові кошти у сумі 140 000 грн, а остання зобов`язалась довічно утримувати її та у разі смерті - організувати поховання. З огляду на те, що відповідачка не виконувала своїх обов`язків з її утримання та догляду, а також з тих підстав, що угода була вчинена під впливом тяжкої для неї обставини, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у сумі 140 000 грн, передані за договором. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо укладення між сторонами договору, позивачка надала суду виписку за операціями по Депозитному договору №261722952 від 06 січня 2016 року АТ «ПУМБ», згідно якої 07 січня 2010 року банком проведено операцію з повернення ОСОБА_1 вкладу та процентів, які позивачці було видано 10 січня 2017 року в сумі 142 231,46 грн (а.с 11). Крім того, суду була надана інформація АТ КБ «ПриватБанк» від 16 серпня 2019 року №20.1.0.0.0/7-20190806/299, згідно якої відповідачка ОСОБА_2 відкрила наступні депозитні рахунку: 11 січня 2018 року - на суму 100 000 грн, 12 липня 2018 року - на суму 74 000 грн, 10 січня 2017 року - на суму 140 000 грн (а.с 56-57). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Оцінюючи правомірність постановленого у справі рішення суду, апеляційний суд у своїх висновках керується тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд першої інстанції був зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов. Вирішуючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним у справі доказам, а також доводам сторін, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладення між нею та відповідачкою угоди та отримання останньою від ОСОБА_1 , на виконання цієї угоди, грошових коштів в сумі 140 000 грн. З огляду на недоведеність укладення між сторонами угоди, суд правильно виходив з того, що підстави для стягнення грошових коштів у сумі 140 000 грн, як збитків, спричинених в результаті правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини, відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка надала суду достатньо доказів на підтвердження укладення між нею та відповідачкою угоди та передачі нею грошових коштів є безпідставними, оскільки повернення їй грошового вкладу у відділенні банку та відкриття у той же день грошового вкладу в іншому відділенні банку ОСОБА_2 не встановлюють наявність обставин, що обґрунтовують вимоги позовної заяви ОСОБА_1 . Крім того, неспроможне посилання позивачки на пояснення свідка ОСОБА_3 , оскільки відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Результати аналізу змісту наведеної норми статті ЦК України вказують, що не може доводитись свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину прямо визначені у Цивільному кодексі України. Таким чином, суд першої інстанції, виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня прийняття. Судді Повний текст постанови складено 02 листопада 2020 року. Суддя