Постанова 4824 № 757/1495/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/11022/2020 Справа 757/1495/19-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Президента України ОСОБА_7, поданою представником Голованем Ігорем Володимировичем , на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Батрин О.В. в м. Київ 13 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У січні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації. Позов мотивував тим, що 10 січня 2019 року відповідач під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне поширив інформацію щодо ОСОБА_2 , яку позивач вважав недостовірною і такою, що порушує його особисті немайнові права, порочить честь, гідність та ділову репутацію, а саме: на запитання, поставлене Президенту України «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_3 ?» ОСОБА_4 відповів «Аж ніяк, бо ОСОБА_3 - не український журналіст»; на запитання, поставлене Президенту України «Чому?» ОСОБА_4 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати». Зазначав, що негативне твердження відповідача спрямоване на створення в українських громадян та суспільства в цілому уявлення про позивача як російського журналіста, який працює на Російську Федерацію, тобто діє в інтересах держави-агресора, що фактично сприймається як те, що позивач нібито не розділяє інтереси українців та діє всупереч інтересам держави, що є негативним для позивача, і що поширення негативної інформації про ОСОБА_6 главою держави - Президентом України безперечно посилює увагу та викликає довіру до неї, ця інформація сприймається виключно як достовірна та підтверджена доказами, що додатково свідчить про формування у суспільства особливо негативного сприйняття особи позивача та його діяльності внаслідок поширення оспорюваної інформації. Вказував, що він є відомим відеоблогером, канал якого на youtube за даними ІНФОРМАЦІЯ_9 є найпопулярнішим в Україні і має більше двох мільярдів переглядів та майже два мільйони підписників, тому поширення негативної та недостовірної інформації про позивача негативно впливає на його ділову репутацію як журналіста та відеоблогера. На підставі вищевикладеного, змінивши предмет позову в червні 2019 року, просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену Президентом України ОСОБА_7 10 січня 2019 року під час робочої поїздки у м. Рівне, а саме: «… ОСОБА_3 - не український журналіст, він працює на Росію…»; зобов`язати ОСОБА_7 спростувати поширену ним 10 січня 2019 року недостовірну інформацію про ОСОБА_2 шляхом розміщення за власні кошти в найближчому номері газети «Урядовий кур`єр» публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13.», для чого подати редакції газети «Урядовий кур`єр» лист-замовлення та передбачені редакцією газети «Урядовий кур`єр» документи для друку оголошення цього спростування не пізніше 5 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року позов задоволено, визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену Президентом України ОСОБА_7 10 січня 2019 року під час робочої поїздки у м. Рівне, а саме: «… ОСОБА_3 - не український журналіст», «…він працює на Росію...»; зобов`язано ОСОБА_7 спростувати поширену ним 10 січня 2019 року недостовірну інформацію про ОСОБА_2 шляхом розміщення за власні кошти в найближчому номері газети «Урядовий кур`єр» публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13.», для чого подати редакції газети «Урядовий кур`єр» лист-замовлення та передбачені редакцією газети «Урядовий кур`єр» документи для друку оголошення цього спростування не пізніше місяці днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили. Відповідач Президент України ОСОБА_7 в особі представника Голованя І.В. , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись його незаконність і необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що справу розглянуто за відсутності представників відповідача, без повідомлення його належним чином та без ухвалення заочного рішення; суд встановив обставини справи на підставі доказів, поданих з порушенням встановленого законом строку, без поновлення таких строків; провадження у справі відкрито без надання уповноваженим органом інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_9 . Вказував, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що оскаржену інформацію де факто поширив не відповідач, а сам позивач; помилково зазначено, що оскаржена інформація не є оціночним судженням, оскільки ОСОБА_7 дійсно переконаний, що ОСОБА_2 - не український журналіст і що він працює на Росію; застосований судом спосіб спростування оскарженої інформації не відповідає способу її поширення. Відзив на апеляційну скаргу в установлений судом строк не надійшов. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені: представник позивача ОСОБА_2 шляхом особистого ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду 19 жовтня 2020 року (а. с. 34 - 35 т. 2), представник відповідача Президента України ОСОБА_7. - отримавши судову повістку-повідомлення 19 жовтня 2020 року, направлену за місцем роботи на адресу адвокатського об`єднання. Від представника відповідача адвоката Андрюка С.Я. надійшло клопотання про відкладення судового засідання в зв`язку із перебуванням у відпустці, на підтвердження чого доказів не надано, при цьому із матеріалів справи вбачається, що на представництво інтересів відповідача в Київському апеляційному суді уповноважений також адвокат Головань І.В. (а. с. 12 т. 2), причини неможливості участі якого в судовому засіданні 28 жовтня 2020 року в клопотанні не наведені. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, апеляційний суд, визнавши повідомлені представником відповідача причини неявки неповажними, відхилив зазначене клопотання про відкладення розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. ст. 128 - 130 ЦПК України. Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що Президент України ОСОБА_7 був належним чином повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи 13 травня 2020 року в день ухвалення рішення, оскільки поштова кореспонденція, направлена на адресу відповідача, повернута до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «пересилання поштового відправлення». Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду. Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу без участі відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив відповідача можливості скористатись наданими йому ст. ст. 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Таким чином, апеляційним судом встановлено обставини, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції в зв`язку із порушенням норм процесуального права. Також апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги щодо розгляду справи на підставі доказів, поданих із порушенням встановленого законом процесуального строку. Так, відповідно до ч. 2, 4, 5 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. При цьому позивачем неодноразово поза межами встановленого ч. 2 ст. 83 ЦПК України строку подавалися клопотання про долучення доказів - від 30 серпня 2019 року (а. с. 162 - 197 т. 1), від 22 листопада 2019 року (а. с. 208 - 212 т. 1), від 08 травня 2020 року (а. с. 225 - 228 т. 1), із яких судом першої інстанції розглянуто і задоволено лише клопотання від 30 серпня 2019 року, а усі інші докази судом приєднано до матеріалів справи без постановлення жодних ухвал про це, крім того, всі приєднані докази суд долучив до матеріалів справи без наявності клопотань позивача про поновлення процесуального строку. Із вказаних обставин апеляційний суд не може вважати, що судом першої інстанції було належним чином дотримано принцип змагальності, передбачений ч. 4 ст. 12 ЦПК України, оскільки до сторони позивача не застосовано відповідних наслідків невчасного здійснення процесуальних дій, справу розглянуто і рішення ухвалено на підставі всіх наданих позивачем доказів, в тому числі і тих, які були подані з пропуском встановленого законом строку. Оцінюючи доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо змісту і оформлення судових повісток, наявних в матеріалах справи, апеляційний суд враховує, що дійсно п. 9 ч. 1 ст. 129 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна містити роз`яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається, що в судових повістках відсутне. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи протоколу судового засідання, призначеного на 13 травня 2020 року, апеляційний суд враховує наступне. Так дійсно із матеріалів справи вбачається, що в судове засідання, призначене на 13 травня 2020 року, учасники справи не з`явилися, в зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, про що складено відповідну довідку (а. с. 231 т. 1), а протокол судового засідання відповідно до вимог ст. 248 ЦПК України в матеріалах справи відсутній. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність ухвалення по справі заочного рішення, апеляційний суд враховує, що дійсно відповідно до п. 4 ст. 223 ЦПК України, на яку посилається представник відповідача, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Разом із тим ст. 280 ЦПК України передбачено умови проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, однією із умов є та, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Однак, в матеріалах справи відсутні згода позивача на заочний розгляд справи, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та відхиляються апеляційним судом. Крім того, дані доводи апеляційної скарги про необхідність ухвалення заочного рішення по справі є суперечливими, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 223, п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), а із матеріалів справи вбачається і самим відповідачем в апеляційній скарзі доводиться, що Президент України ОСОБА_7 належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання не був. Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо відкриття провадження без належного з`ясування місця реєстрації відповідача, враховуючи, що в матеріалах справи міститься довідка про реєстрацію місця проживання особи (а. с. 82 т. 1), а сторона відповідача фактично не заперечує факту його реєстрації за адресою, зазначеною у позові. Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що поширені відповідачем твердження не є оціночними, виходячи з того, що таку інформацію можна перевірити на відповідність її дійсності, оскільки вона носить стверджувальний характер. Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками, оскільки не будь-яку інформацію, що має стверджувальний характер, можна перевірити на достовірність. Суд першої інстанції також помилково оцінив надані Національною спілкою журналістів України документи (посвідчення, членський квиток) та Київською спілкою журналістів України (лист № 78 від 218 листопада 2019 року) як докази того, що ОСОБА_2 є журналістом, хоча із них вбачається лише те, що позивач із 24 вересня 2009 року є членом Національної спілки журналістів України. Вдаючись до вузького тлумачення термінів «український», «журналіст» і «працювати на Росію», суд першої інстанції не врахував, що предметом позову є не встановлення тих обставин, що позивач дійсно є громадянином України, що має статус журналіста і не перебуває в трудових правовідносинах із Російською Федерацією, а визначення характеру поширеної відповідачем інформації і встановлення, чи така інформація є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Отже, рішення суду ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, апеляційний суд виходить із вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 17 т. 1 знаходиться компакт-диск з відеозаписом поширеної інформації, із якого вбачається, що 10 січня 2019 року Президент України ОСОБА_7 під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, виходячи з собору, вітаючись і фотографуючись з людьми та пересуваючись у натовпі, після привітання та подяки за Томос від невідомої особи (закадровий голос особи чоловічої статі у відеозаписі) зупинився навпроти автора відеозапису та отримав від нього ж запитання: «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_3 ?», на що ОСОБА_7 , дивлячись в камеру, відповів «Аж ніяк. Бо ОСОБА_3 - не український журналіст»; на наступне питання «Чому?» ОСОБА_7 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати». На а. с. 18 - 21 т. 1 знаходиться роздруківка публікації з веб-сайту офіційного Інтернет-представництва Президента України під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 . На а. с. 22 - 27 т. 1 знаходиться роздруківка галереї фотографій з веб-сайту офіційного Інтернет-представництва Президента України за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 . На а. с. 28 - 31 т. 1 знаходиться роздруківка публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від ІНФОРМАЦІЯ_5 з веб-сайту Рівненської єпархії Церкви Київського патріархату за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6 . На а. с. 32 - 36 т. 1 знаходяться копії членського квитка та посвідчення № НОМЕР_2 від 24 вересня 2009 року, виданого Національною спілкою журналістів України на ім?я ОСОБА_2 . На а. с. 37 т. 1 знаходиться копія посвідчення спеціального кореспондента НОМЕР_3 Інтернет-видання FROM-UA, виданого на ім?я ОСОБА_2 . На а. с. 38 т. 1 знаходиться копія посвідчення № НОМЕР_4 , виданого інтернет-холдингом ОБОЗ.ua на ім?я ОСОБА_2 . На а. с. 39 т. 1 знаходиться копія індивідуальної акредитаційної картки прес-служби Верховної Ради України у VI скликанні VI-VII сесії на ім?я ОСОБА_2 . На а. с. 40 т. 1 знаходиться копія індивідуальної акредитаційної картки прес-служби Верховної Ради України у VI скликанні VІІІ-ІХ сесії на ім?я ОСОБА_2 . На а. с. 41 т. 1 знаходиться роздруківка з веб-сайту Верховної Ради України з інформацією про роки роботи народних депутатів VI скликання за адресою в мережі Інтернет: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_deputat_list?skl=7. На а. с. 42 - 43 т. 1 знаходиться роздруківка сторінки ОСОБА_6 на веб-сайті www.youtube.com за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 . На а. с. 44 - 49 т. 1 знаходиться роздруківка головної сторінки інтернет-видання ОСОБА_10 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 . На а. с. 50 - 57 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту ІНФОРМАЦІЯ_9 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 . На а. с. 58 - 63 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту ІНФОРМАЦІЯ_9 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 . На а. с. 166 - 171 т. 1 знаходиться копія роздруківка статуту Національної спілки журналістів України з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_10 , згідно якого членами НСЖУ можуть бути громадяни України та інших країн, які досягли 18 років та визнають Статут НСЖУ, Кодекс професійної журналістської етики, професійно займаються журналістикою не менше одного року, працюють на штатній або позаштатній основі у редакціях газет та журналів, телебачення та радіомовлення, інтернет-виданнях та інформаційних агентствах, у видавництвах та прес-службах (у тому числі фотокореспонденти і художники засобів масової інформації) або є вільними журналістами; викладачі навчальних закладів та установ, що готують журналістські кадри; творчі працівники журналістських організацій, доробки яких заслуговують на увагу. На а. с. 172 - 176 т. 1 знаходиться роздруківка відомостей щодо Національної спілки журналістів України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На а. с. 210 т. 1 знаходиться лист Київської спілки журналістів України від 18 листопада 2019 року № 78, згідно якого ОСОБА_2 є членом Національної спілки журналістів України з вересня 2009 року, членський квиток № НОМЕР_2 . На а. с. 227 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту ІНФОРМАЦІЯ_14 Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що він був і є українським журналістом, працював у відомих українських виданнях: Інтернет-виданні ІНФОРМАЦІЯ_11 , Інтернет-холдингу ОБОЗ.ua, був акредитованим журналістом при Верховній Раді України, на даний час є також відомим українським відеоблогером, який має свій канал на веб-сайті www.youtube.com за адресою в мережах Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є найпопулярнішим в Україні і має більше двох мільярдів переглядів та майже два мільйони підписників, а також позивач здійснює свою діяльність у Інтернет-виданні ОСОБА_10 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8 . Доводами апеляційної скарги дані обставини не заперечені. Також не заперечено доводами апеляційної скарги ті обставини, що 10 січня 2019 року Президент України ОСОБА_7 під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, виходячи з собору, вітаючись і фотографуючись з людьми та пересуваючись у натовпі, після привітання та подяки за Томос від невідомої особи (закадровий голос особи чоловічої статі у відеозаписі) зупинився навпроти автора відеозапису та отримав від нього ж запитання: «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_3 ?», на що ОСОБА_7 , дивлячись в камеру, відповів «Аж ніяк. Бо ОСОБА_3 - не український журналіст»; на наступне питання «Чому?» ОСОБА_7 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати». Апеляційним судом перевірено доводи апеляційної скарги, що сам позивач також оприлюднив поширену відповідачем інформацію, яку просив спростувати, в мережі Інтернет на своєму ютуб-каналі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_12 , уривок 03:16 - 04:26, та на власному сайті за адресою ІНФОРМАЦІЯ_8 , і встановлено достовірність цих доводів, таким чином, позивач самостійно поширив оскаржувану інформацію серед необмеженої кількості осіб, що надає підстави для висновку про недобросовісність дій позивача як особи, яка прагне ефективного захисту своїх порушених прав. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які обурюють, шокують чи викликають стурбованість. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства». Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Гіпербола - вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. Алегорія - спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв`язок між значенням і образом встановлюється за подібністю. Сатира - гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов`язковими принципами чи встановленими ідеалами. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції. Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя. Так, аналізуючи вислови « ОСОБА_3 - не український журналіст», «він працює на Росію», апеляційний суд враховує, що нормативного визначення словосполучень «український журналіст» та «працювати на» не існує, а отже їх значення можна тлумачити, виходячи лише із особистого їх сприйняття автором висловів. Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень. Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд в своїх постановах у справах за позовами ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації зауважував, що діяльність ОСОБА_2 як відеоблогера, який неодноразово критикував представників української влади, є відомою в Україні та становить значний суспільний інтерес. Позивач доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища певній категорії населення України, а тому останній має усвідомлювати, що його діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства, піддаватись певній критиці, зокрема з питань, висвітлених ним у його відеосюжетах на каналі «YouTube» (постанови від 17 квітня 2019 року у справі № 760/11161/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 753/374/17). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтею 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Виходячи із наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач є особою, яка здійснює діяльність з поширення інформації в суспільно-політичній сфері, відіграє певну роль у суспільному житті (у сфері політики, державного управління, міжнародних відносин), а тому як публічна особа має бути готовим до публічного обговорення та може піддаватися гострій критиці. Позивач не довів, що інформація про нього є фактами, а не оціночними судженнями, і була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення особистих критичних думок відповідача з приводу діяльності позивача. Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що висловлювання, здійснені відповідачем стосовно позивача, є оціночним судженнямта відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України. Відтак позов ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що обраний позивачем спосіб спростування поширеної інформації у вигляді зобов`язання відповідача розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр» загальним накладом 500000 примірників на місяць не є адекватним і співмірним способу поширення цієї інформації. Відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Так, із матеріалів справи вбачається, що єдиним доказом поширення відповідачем оспорюваної інформації про позивача є відеозапис, на якому зафіксовано спілкування ОСОБА_7 безпосередньо із автором відеозапису у вигляді діалогу, і фактично відповідач поширив інформацію про позивача в індивідуальній бесіді з автором відеозапису. Позивачем не надано доказів, що виступ ОСОБА_7 був публічним, що його відповідь транслювалася наживо або взагалі фіксувалася будь-яким чином, окрім відеозапису, зробленого невстановленою особою, на підставі якого пред`явлено даний позов, не надано доказів поширення відповідачем наведеної інформації у жодному засобі масової інформації, та що інформацію з боку відповідача було повідомлено більше ніж одній особі. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для його скасування, із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 3457,80 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Президента України ОСОБА_7, подану представником Голованем Ігорем Володимировичем , задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_2 в позові до Президента України ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) на користь Президента України ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) судові витрати в розмірі 3457,80 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.