Постанова Київський апеляційний суд № 755/14189/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/311/2022 Справа 755/14189/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІАН», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА МЕДІА ГРУПА» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовував тим, що є публічною особою - очолює Громадську організацію «Рух «ЗбережиФОП», його громадська діяльність пов`язана з публічністю та відповідно має високий рівень залежності від ділової репутації, його особиста репутація впливає і на репутацію очолюваної ним організації, яка налічує декілька тисяч учасників та прихильників. ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20:52 на інтернет-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_8» було опубліковано статтю, автором якої зазначено «ОСОБА_3» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 о 11:41 на особистій сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook було опубліковано допис, автором якого зазначено, що «ІНФОРМАЦІЯ_4 », даний допис в загальних рисах дублює вищенаведену статтю на інтернет-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_8 » з посиланням на вищенаведену статтю у мережі Інтернет. Також ІНФОРМАЦІЯ_5 о 18:16 на сайті інтернет видання «Апостроф» було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_6», в даній статті наявні посилання та пряма мова з дописів та публікацій відповідача на вищенаведених ресурсах. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 о 19:29 на сайті інтернет видання «Уніан» опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», в даній статті наявні посилання та пряма мова з дописів і публікацій відповідача на вищенаведених ресурсах. Зазначив, що у наведених статтях розповсюджено і оприлюднено інформацію про позивача, яка не відповідає дійсності та наносить шкоду його честі, гідності та діловій репутації. В своїй статті ОСОБА_3 публічно називає ОСОБА_1 «аферистом», а очолювану ним громадську діяльність «бізнес-схемою», не підтверджуючи ці тези жодними фактичними даними, а лише маніпулюючи неправдивою інформацією, крім того, прихильників і учасників очолюваного позивачем громадського руху він принизливо назвав «лохами». Стаття містить наступні слова: «За протестами стоит крупный и схемный бизнес, по котрому бьют эти законы. Используя мелких ФОПов которые не очень разбираются в том, что происходит, а также пользуясь услугами профессиональных авантюристов и активистов они создают картинку народного протеста». Цими словами ОСОБА_3 стверджує, що очолюваний ОСОБА_1 громадський рух має приховані недобросовісні цілі і не відповідає заявленим справжнім намірам, при цьому використовує послуги недобросовісних осіб, і зазначені слова автор також не підтверджує жодними доказами. Є в цій статті і інші недостовірні твердження, зазначені в прохальній частині позову, якими автор створює у читача враження, що позивач є недобросовісним і таким, якому не слід довіряти. Вказував, що згідно Академічного тлумачного словника української мови, «аферист» - це той, хто займається аферами, шахрай, тобто фактично відповідач звинуватив ОСОБА_1 у шахрайстві, яке є злочином, при цьому не зазначив доказів цього ствердження чи підтверджень набуття чинності вироком суду. Сталою практикою в діловому спілкуванні є застосування словосполучення «бізнес-схема» як принизливий опис певної комерційної діяльності, яка здійснюється з порушенням закону задля отримання неправомірної вигоди, і відповідач безпідставно застосував до громадської діяльності позивача цей термін, чим створив у читача статті враження недобросовісної громадської діяльності, яку веде позивач. Відповідач неправдиво стверджує тим самим, що на меті громадської діяльності, яку здійснює позивач, стоять не справжні заявлені публічно цілі, а мета отримання комерційної вигоди. Вважав загальновідомим, що жаргонний вираз «лох» - це той, кого легко обманути, такий, що є недолугим і має низький інтелектуальний рівень. Відповідач застосовує цей принизливий жаргонний вираз по відношенню до осіб, які довіряють позивачу, як лідеру громадського руху, тим самим створює у читача враження, що позивач є особою, якій не варто довіряти, і що йому можуть довіряти лише люди, яких легко обманути. Вважав, що ОСОБА_3 повинен спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , публічно вибачитись за нанесені образи та відшкодувати йому нанесену моральну шкоду. Зазначив, що поширена щодо нього інформація повністю може бути перевірена судом на предмет її правдивості, а отже відсутні підстави вважати інформацію, опубліковану відповідачами, оціночними судженнями. Просив визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканності його ділової репутації інформацію, розповсюджену ОСОБА_3 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та інформацію, розповсюджену ним на власній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebook, а саме наступні слова: « ІНФОРМАЦІЯ_2 оказались бизнес-схемой афериста ОСОБА_1 »; «За протестами стоит крупный и схемный бизнес, по которому бьют эти законы. Используя мелких ФОПов которые не очень разбираются в том, что происходит, а также пользуясь услугами профессиональных авантюристов и активистов они создают картинку народного протеста»; « Люди которых ОСОБА_1 собирает на митинги не совсем в курсе что их протест это бизнес-проект ОСОБА_1 »; « По сути ОСОБА_1 монополизировал протест мелкого бизнеса и защиту ФОПов в Украине »; «Если в какой-то момент его личные интересы не совпадут с интересами мелкого бизнеса, или он попросту кому-то продастся и захочет акцию свернуть, то у него в руках будут все законные способы запретить такие протесты»; « Любое недовольство решением власти или принятым законом которое требует проведение публичной акции протеста может быть проведено с использованием популярной символики SaveФОП. Правда за это организаторам протеста придется отстегнуть ее правообладателю приличную сумму»; «Важно понимать что коммерциализация протеста под этим брендом - абсолютно реальная схема. Кстати ОСОБА_1 уже активно собирает с «лохов`деньги на свою карту, якобы для организации митингов и протестов»; « Например сегодня, аферист ОСОБА_1 выводит свою личную марку SaveФОП на очередной протест »; « Гораздо удобнее им через ОСОБА_1 и ОСОБА_4 профинансировать агитацию мелких ФОПов вложим им в уши нужный лозунг»; «Если конечно преодолеет сопротивление хитрожопого крупного бизнеса. Кстати представителем кот о рого ОСОБА_1 является официально… »; «И этотолько один факт прямойсвязи ОСОБА_1 с крупнымбизнесом который как никто заинтересован в блокированиизаконов о детенизации»; «Ну а о том, как ОСОБА_1 регистрировал торговые марки на протестыФОПов и зачемему это нужно можно почитать здесь: ІНФОРМАЦІЯ_9 »; а також інформацію, розповсюджену інтернет виданням « УНІАН » на власному веб-сайті, що належить ТОВ «УНІАН» в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 », а саме наступні слова: «Активізацію протестів ОСОБА_2 пов`язує з тим, що великий бізнес, переслідуючи свої комерційні інтереси, прикриваючись підприємцями на спрощеній системі оподаткування, активно маніпулює, переконуючи останніх, що дані закони проти них»; «В Україні 50 % ринку в тіні, обороти космічні, і виведення хоча б половини у світ дасть бюджету мільярди гривень. Якщо звичайно подолає опір хитрожопого великого бізнесу», - резюмує журналіст»; а також інформацію, розповсюджену інтернет виданням «Апостроф» на своєму веб-сайті, що належить ТОВ «Європейська медіа група», в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», а саме наступні слова: «Протесты предпринимателей в Украинепроходят под торговой маркой и под прикрытием большого бизнеса. Об этомсообщает в Facebookжурналист-расследователь ОСОБА_3». Також просив зобов`язати відповідачів спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом публікації перед початком зазначених статей повідомлення, що у цій статті висловлено та розповсюджено недостовірні і неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , що встановлено цим рішенням суду, і опублікувати посилання на рішення суду у цій справі в реєстрі судових рішень; стягнути з відповідачів солідарно на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди 200000 грн. та покласти на них судові витрати. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року в позові відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушено порядок розгляду даної категорії справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи вимогам ст. 274 ЦПК України, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом було проігноровано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, всупереч своїм же висновкам у рішенні суду не взято до уваги, що дана категорія справ має суспільний інтерес та потребує допиту свідків, без проведення засідання з повідомленням сторін допитати таких свідків неможливо. Також судом проігноровано клопотання в позовній заяві про долучення до підготовчому судовому засіданні доказів розладу здоров`я позивача внаслідок моральних страждань, які мали бути надані в підготовчому засіданні разом з клопотанням про приєднання доказів, про що позивач попередив у своєму позові, так як на момент подання позову ще не мав всіх медичних документів, а суд, встановивши цю обставину в своєму рішенні, фактично проігнорував її, не давши можливості реалізувати права позивачеві, тобто порушивши процесуальний закон і обмеживши право позивача на подання доказів, як те визначено ст. 43 ЦПК України, не надано можливість реалізувати право, визначене ст. 69, 230 ЦПК України, а також такими діями судом порушено вимоги ст. 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України. Вважав, що судом не було враховано вимог ст. 11 ЦПК України щодо порядку здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ст. 2 ЦПК України щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ, в тому числі судом було порушено основні засади цивільного судочинства, як в частині рівності учасників цивільного процесу, так і в частині гласності і відкритості судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, а також змагальність сторін. Наголошував, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач є публічною особою, його громадська діяльність пов`язана з публічністю та має ступінь залежності від ділової репутації, а його особиста репутація впливає на репутацію очолюваної ним організації. Повторно наводив обставини, на які посилався в позові, вказував, що потребує судового захисту його честі, гідності та ділової репутації, а судом першої інстанції повністю проігноровано твердження та докази і обмежено процесуальні права позивача щодо справедливого, об`єктивного, всебічного розгляду даної справи. Поширена відносно нього інформація повністю може бути перевірена судом на предмет її правдивості, а отже відсутні підстави вважати інформацію, опубліковану відповідачами, оціночними судженнями. Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги щодо ігнорування судом клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, про долучення на підготовчому судовому засіданні доказів розладу здоров`я позивача внаслідок моральних страждань; щодо неврахування судом принципу пропорційності у цивільному судочинстві; ненадання позивачу реалізувати процесуальні права; щодо порушення судом вимог ст. 2 ЦПК України; наводив спростування доводів по суті позовних вимог. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що поширену відповідачами інформацію щодо позивача слід розцінювати як критику його діяльності, тобто спірні вислови є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, які підлягають доведенню під час судового розгляду, отже судом встановлена відсутність порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи із наступного. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 15 - 17 знаходяться роздруковані сторінки з мережі Інтернет з інформацією, поширеною ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_11 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». На а. с. 18 знаходяться роздруковані сторінки з мережі Інтернет з інформацією зі сторінки ОСОБА_3 в соціальній мережі Facebook, поширеною ІНФОРМАЦІЯ_3 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13 . На а. с. 19 знаходяться роздруковані сторінки з мережі Інтернет з інформацією, поширеною ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_14 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». На а. с. 20 - 21 знаходяться роздруковані сторінки з мережі Інтернет з інформацією, поширеною ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_16 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7». На а. с. 22 - 25 знаходиться копія довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення, наданого ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від ІНФОРМАЦІЯ_5 № 257/2020-Д. На а. с. 27 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо підтвердження власника веб-сайту. На а. с. 26 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_16 щодо підтвердження власника веб-сайту. На а. с. 28 - 31 знаходиться копія постанови Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в справі № 761/35290/19 з ЄДРСР. На а. с. 83 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет з сайту ІНФОРМАЦІЯ_18з відомостями про ФОП ОСОБА_1 . На а. с. 84 - 90 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет з сайту ІНФОРМАЦІЯ_18 з відомостями про Громадську організацію «Рух «ЗбережиФОП», Громадську організацію «Українська асоціація віконних систем», Всеукраїнську громадську організацію «Союз захисту підприємництва», Громадську організацію «Об`єднання «Сила Громад», ТОВ «Віндлес», ТОВ «Доречно», директором яких зазначений ОСОБА_1 , ТОВ «Ненно», власником (засновником) якого зазначений ОСОБА_1 . На а. с. 91 - 92 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет з інтерактивної бази даних «Заяви на знаки для товарів і послуг, прийняті до розгляду», із відомостями про знаки для товарів та послуг ІНФОРМАЦІЯ_19, ІНФОРМАЦІЯ_20, ІНФОРМАЦІЯ_21, заявником зазначений ОСОБА_1 . На а. с. 93 знаходиться роздруківка з мережі Інтернет зі сторінки ОСОБА_1 в соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22 за ІНФОРМАЦІЯ_23, з інформацією наступного змісту: «Колеги, друзі. Перемовна група вирішила поділити сфери відповідальності серед членів групи, киян, щодо організації і проведення наших централізованих акцій та заходів нашого Всеукраїнського руху підприємців ІНФОРМАЦІЯ_19. ІНФОРМАЦІЯ_20. Я відповідаю за консультаційно-інформаційний напрямок, а саме: озвучка, банери, агітки, пропагування та централізоване просування новин, роликів в мережі інтернет і медіа. Розпочинаємо збір коштів»; наведено реквізити для збору коштів. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є публічною особою - очолює громадську організацію «Рух «ЗбережиФОП», чого відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось. У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що «відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації». Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20:52 на інтернет-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_8» було опубліковано статтю, автором якої зазначено «ОСОБА_3» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 о 11:41 на особистій сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook було опубліковано допис, автором якого зазначено, що «ІНФОРМАЦІЯ_4 », даний допис в загальних рисах дублює вищенаведену статтю на інтернет-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_8» з посиланням на вищенаведену статтю у мережі Інтернет. Також ІНФОРМАЦІЯ_5 о 18:16 на сайті інтернет видання «Апостроф» було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_6», в даній статті наявні посилання та пряма мова з дописів та публікацій відповідача на вищенаведених ресурсах. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 о 19:29 на сайті інтернет видання «Уніан» опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», в даній статті наявні посилання та пряма мова з дописів і публікацій відповідача на вищенаведених ресурсах. Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, в якому повідомив про наявність фактологічного підґрунтя для публікації, а саме що він є відомим журналістом-розслідувачем, спеціальним кореспондентом телеканалу «1+1», ведучим програми «Секретні матеріали». Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ, позивач є фізичною особою-підприємцем, головою ГО «Рух «ЗбережиФОП», ГС «Українська асоціація віконних систем», ВГО «Союз захисту підприємництва», ГО «Об`єднання «Сила Громад», директором та співвласником ТОВ «Віндлес», ТОВ «Доречно», ТОВ «Ненно» та за інформацією з веб-сайту ДП «Український інститут інтелектуальної власності» позивач є власником двох заявок на реєстрацію знака для товарів та послуг: ІНФОРМАЦІЯ_19 (заявка від 19 червня 2020 року) та ІНФОРМАЦІЯ_19, ІНФОРМАЦІЯ_20, ІНФОРМАЦІЯ_24 (заявка від 06 грудня 2019 року); отже інформація про те, що позивач є підприємцем, лідером руху «ЗбережиФОП» та власником заявок на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_19 ґрунтується на відомостях з публічних реєстрів. Вказував, що проаналізував діяльність позивача щодо створення протестного руху під назвою «SaveФОП», який виступає проти законопроектів № 128-ІХ (№ 1053-1) і № 129-ІХ (№ 1073) і дійшов думки, що позивач вводить в оману підприємців щодо реальної мети цих законопроектів. Крім того, в публікації вказано, що на організацію протестного руху «SaveФОП» кошти збираються не на рахунок громадської організації «Рух «Збережифоп», а на особистий рахунок ФОП ОСОБА_1 , при цьому в платежі має бути зазначено «консультаційні послуги», що виглядає аферою, а організатора цієї діяльності цілком можна назвати аферистом, при цьому слід зазначити, що оцінка діяльності особи відноситься до розумового акту і є оціночним судженням. ОСОБА_3 не є слідчим, прокурором чи суддею, а тому він не дає кримінальну кваліфікацію діям позивача, а оцінює його діяльність лише з позиції загальнолюдських понять. Наголошував, що в публікаціях наведені очевидні суб`єктивні думки автора, які не підлягають спростуванню, і що визнання цієї інформації недостовірною призведе до порушення права відповідача на висловлювання своїх думок, що буде рівнозначно запровадженню цензури, яка заборонена ст. 15 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції. Із змісту інформації, поширеної відповідачами відносно позивача, судом першої інстанції зроблено правильні висновки, з якими погоджується апеляційний суд, що ці висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваних позивачем публікацій свідчить про відсутність твердження про конкретні факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в них викладені оціночні судження особи у вигляді критичної оцінки автором суспільно-громадської діяльності позивача. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Враховуючи наведене, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що поширена щодо позивача інформація може бути перевірена судом на предмет її правдивості. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 в позові посилається на образливість висловлювань «бізнес-схема» та «лох», виходячи з власного тлумачення наведених понять, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин (посилання на статті тлумачного словника, висновки лінгвістичних (семантико-текстуальних експертиз) ним надано не було. Також апеляційний суд приймає до уваги, що вислів «лох» у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_11за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка є предметом судового розгляду в даній справі, автором застосовано не до позивача, а в множині до невизначеного кола інших осіб. Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Також, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією. Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. З аналізу вказаних рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у сенсі Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачами, стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Разом із тим, частиною першою статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Відтак, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. При таких обставинах суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації, а доводи апеляційної скарги, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було взято до уваги обставини, на які він посилався в позові, обґрунтовуючи свої вимоги, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд враховує, що згідно доводів позивача, розповсюджена відповідачами інформація наносить шкоду, крім позивачу, також репутації очолюваної ним громадської організації, разом з тим, позов подано лише в інтересах самого ОСОБА_1 , а громадська організація «Рух «ЗбережиФОП» не була визначена ним як учасник справи в якості співпозивача або третьої особи. Правильним також є висновок суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди є похідною від основної вимоги, а тому задоволенню не підлягає. Враховуючи наведене, не спростовують висновків суду першої інстанції та не приймаються апеляційним судом нічим не підтверджені доводи апеляційної скарги, що після опублікування оспорюваної інформації позивач зазнає моральних страждань, сильно переживає за стан свого здоров`я, яке щохвилини погіршується та може погіршитися до невиправного стану протягом всього часу; позивач почав погано спати, відчувати тривогу та переживання, а наслідки даної події призвели до проблематизації його життя, погіршили гармонійні адаптовані умови життєдіяльності. Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального закону, зокрема ст. 2, 11, 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України, порушено принципи пропорційності в цивільному судочинстві, змагальності і рівності сторін, відкритості і гласності судового процесу, не надано позивачу можливості реалізувати його процесуальні права, та всупереч вимогам ст. 274 ЦПК України розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін без урахування поданих стороною позивача клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, попередження позивачем в позовній заяві про подання в підготовчому засіданні клопотання про виклик свідків і надання доказів розладу здоров`я позивача внаслідок моральних страждань, виходячи з наступного. Статтею 2 ЦПК України визначено завдання та основні засади цивільного судочинства, а саме справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Статтями 76 - 80 ЦПК України надано визначення доказів, належності, допустимості, достовірності, достатності доказів, а ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ч. 1, 3 ст. 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Відкриваючи провадження в справі ухвалою від 16 жовтня 2020 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження, визнавши спір малозначним (а. с. 36). Так, предметом позову ОСОБА_1 є визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу честі, гідності та недоторканості його ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачами, зобов`язання їх спростувати зазначену інформацію та відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 грн.Отже, ціна позову 200000 грн. не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який діяв станом на 01 січня року, в якому подано позов до суду (2102 грн.), і позов не підпадав під ознаки справи, яка не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги про порушення судом принципу пропорційності у цивільному судочинстві, передбаченого ст. 11 ЦПК України, не ґрунтуються на вимогах закону, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом. Із змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він заявив про свій намір подати докази розладів здоров`я внаслідок заподіяних моральних страждань разом з клопотанням про приєднання доказів та клопотанням про виклик свідків на підготовчому судовому засіданні (а. с. 8 - 9). 20 листопада 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до суду клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, оскільки у позовній заяві позивачем ставиться питання про виклик осіб для допиту в якості свідків, а також з метою об`єктивного та всебічного розгляду справи (а. с. 61). Ухвалою від 30 листопада 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва в задоволенні заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено з підстав, передбачених ч. 5, 6 ст. 279 ЦПК України, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (а. с. 64). Таким чином, клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін судом першої інстанції було розглянуто і постановлена відповідна мотивована ухвала суду про відмову в задоволенні цього клопотання. Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 в позовній заяві не було зазначено, що вказані ним докази та клопотання про виклик свідків не можуть бути подані у встановлений законом строк (разом з поданням позовної заяви) з об`єктивних причин, а також не наведено ці причини. Також апеляційний суд приймає до уваги, що станом на час ухвалення рішення 19 квітня 2021 року позивачем до суду не було подано як докази розладу здоров`я ОСОБА_1 , так і клопотання про виклик свідків із зазначенням конкретних осіб, яких, згідно доводів ОСОБА_1 , він мав намір просити допитати в суді. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати зазначені докази і клопотання до апеляційної скарги відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, зазначивши докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, однак вказаним правом не скористався на власний розсуд. Враховуючи наведене, апеляційний суд не приймає як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу реалізувати свої процесуальні права на подання доказів і допит свідків відповідно до ст. 43, 69, 230 ЦПК України. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом порушено вимоги ст. 2 ЦПК України в частині гласності і відкритості судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, оскільки нормами ЦПК України передбачено можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи. Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо порушення передбачених ст. 2 ЦПК України засад рівності всіх учасників судового процесу та змагальності сторін, оскільки вони не підтверджуються будь-якими доказами і є припущеннями позивача. Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідач скористався правом на подання відзиву, який отримано судом першої інстанції 12 січня 2021 року разом з доказами направлення цього відзиву позивачу (а. с. 71 - 98). Крім того, представник позивача 03 лютого 2021 року ознайомлювався з матеріалами справи (а. с. 107), однак відповіді на відзив або будь-яких нових доказів ним до ухвалення рішення в справі не подавалось. За таких обставин судом першої інстанції відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого ст. 13 ЦПК України, розглянуто справу за наявними у справах матеріалами. Як роз`яснено Конституційним Судом України в рішенні від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, засада (принцип) рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. Позивачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином судом першої інстанції не дотримано єдиного правового режиму по відношенню до позивача, відповідачів і не забезпечено реалізацію процесуальних прав позивача, за таких обставин його аргументи визнаються апеляційним судом необґрунтованими та відхиляються як неприйнятні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належної оцінки, і не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.