Постанова Київський апеляційний суд № 755/16418/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/3963/2026 Справа № 755/16418/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Галагана В.І. у м. Київ 29 вересня 2025 року (повне рішення складене 29 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Головний сервісний центр МВС про визнання права власності на транспортний засіб, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати за ним право власності на автомобіль Mercedes-Benz G55 2007 року випуску, VIN НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 . Позов мотивував тим, що в серпні 2022 року позивач на СТО за адресою м. Київ вул. Святослава Хороброго 26-а помітив зазначений транспортний засіб, який мав значні пошкодження внаслідок пожежі, потребував відновлення та перебував у непридатному для використання стані. Позивач виявив намір придбати автомобіль, оскільки мав досвід у відновленні транспортних засобів. З огляду на технічний стан автомобіля, який не міг бути переміщений до сервісного центру МВС для здійснення перереєстрації, сторони домовилися про оформлення нотаріальної довіреності на ім`я позивача з правом володіння, користування та розпорядження транспортним засобом, яка була видана 05 вересня 2022 року, з терміном дії до 05 вересня 2025 року. У той же день 05 вересня 2022 року відповідач передав позивачу оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля, а також підтвердив у письмовій розписці отримання від позивача грошових коштів у сумі 200000 грн. за зазначений транспортний засіб. Зважаючи на значні пошкодження автомобіля, його відновлення тривало значний час, в зв`язку з чим позивач не мав об`єктивної можливості провести державну реєстрацію протягом десяти діб після придбання, як це передбачено п. 7 Порядку № 1388. Згодом позивач дізнався, що на транспортний засіб накладено арешт ухвалою слідчого судді від 21 листопада 2022 року в межах кримінального провадження. Також стало відомо, що відносно відповідача здійснюється кримінальне переслідування, в рамках якого й було накладено арешт на його майно, в тому числі автомобіль. Крім того, позивач дізнався, що 15 листопада 2022 року відповідача було оголошено в розшук. З метою відновлення своїх прав ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту, яке було задоволено ухвалою від 14 жовтня 2024 року. З метою уникнення можливих ризиків та для додаткового підтвердження правомірності відчуження 07 грудня 2024 року сторони підписали договір купівлі-продажу транспортного засобу у простій письмовій формі, який відповідає вимогам ст. 655, 657 ЦК України, оскільки договір не потребує нотаріального посвідчення. Однак навіть після скасування арешту на належний позивачу транспортний засіб останній не має можливості зареєструвати право власності у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до п. 15 Порядку № 1388 реєстраційні дії не здійснюються у випадку, коли власник транспортного засобу перебуває у розшуку. Таким чином, єдиним способом захисту прав позивача як добросовісного набувача є звернення до суду з вимогою про визнання права власності. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року в позові відмовлено. Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції, ототожнивши державну реєстрацію транспортного засобу з моментом набуття права власності, допустив помилкове тлумачення норм ЦК України, що суперечить змісту ст. 328, 334 ЦК України. Автомобіль як рухоме майно не підпадає під дію норми ч. 4 ст. 334 ЦК України, а тому право власності на нього виникає з моменту передачі від продавця до покупця. Суд не врахував, що відповідно до ст. 11, 15, 16, 202, 317, 328 та 334 ЦК України цивільні права, зокрема право власності, виникають з правочинів або інших дій осіб, спрямованих на набуття такого права. Позивач набув автомобіль добросовісно, сплатив за нього повну вартість, отримав від відповідача оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, розписку про одержання коштів і нотаріально посвідчену довіреність з правом відчуження, що свідчить про волевиявлення попереднього власника передати право на майно. Натомість суд обмежився формальним підходом, не оцінивши реальні обставини набуття позивачем права власності, і таким чином порушив принцип справедливості, добросовісності і розумності, не звернув уваги на зміст ст. 317 ЦК України. Позивач фактично володів автомобілем, здійснив ремонт і ніс витрати як власник, тобто реалізовував права, які становлять зміст права власності. Відмова суду у визнанні цього права означає ігнорування фактичного здійснення правомочностей власника. Крім того, суд не застосував ст. 392 ЦК України. Позивач обрав передбачений законом спосіб захисту, оскільки орган МВС відмовляв у проведенні державної реєстрації без судового рішення. Суд, відмовивши у позові, фактично позбавив позивача ефективного способу поновлення порушеного права. Вказував, що такий формальний підхід позбавляє сенсу саму можливість захисту прав через суд, оскільки ставить добросовісного набувача у становище, коли він не може підтвердити своє право без попередньої реєстрації, а реєстрація неможлива без судового рішення. Наголошував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки нотаріальній довіреності, виданій відповідачем на ім`я позивача, яка відповідно до ст. 244, 245 ЦК України свідчить про надання повноважень на відчуження майна. Така довіреність є юридичним фактом, що підтверджує волевиявлення попереднього власника на передачу транспортного засобу. Крім того, суд не врахував положення ст. 11, 202 ЦК України, фактична передача автомобіля, розписка про отримання коштів та подальше володіння майном є юридичними фактами, що створюють право власності у добросовісного набувача. Вважав, що суд обмежився лише формальною перевіркою наявності запису про державну реєстрацію, а також взагалі не врахував правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких право власності на рухоме майно виникає з моменту передачі речі незалежно від здійснення адміністративної реєстрації, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 911/1278/20, Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 761/22937/18. Вказував, що суд першої інстанції ухвалив рішення з істотним порушенням норм процесуального права, позбавивши учасників справи, зокрема позивача та третю особу, реальної можливості реалізувати процесуальні права, гарантовані ЦПК України. Пояснював, що ГСЦ МВС подав свої пояснення 29 вересня 2025 року через ЄСІТС «Електронний суд» в межах установленого судом строку. Незважаючи на це, оскаржуване рішення було ухвалене 29 вересня 2025 року до спливу граничного строку, встановленого як для сторін, так і для третьої особи, і до фактичного надходження письмових пояснень ГСЦ МВС, які суд мав дослідити. Таким чином, суд розглянув справу і постановив рішення передчасно, не дочекавшись завершення процесуальних строків, не надавши третій особі реальної можливості реалізувати право на надання пояснень і позбавивши позивача права на змагальний процес із урахуванням всіх поданих матеріалів. Крім порушення строків, суд не виконав обов`язку повно та всебічно з`ясувати обставини справи та належно оцінити надані докази, чим порушив ст. 77-81, 89, 263 ЦПК України. Зазначив, що пояснення ГСЦ МВС, подані вчасно, мали істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджують, що органи МВС не наділені повноваженнями здійснювати перереєстрацію автомобіля без відповідного судового рішення, а отже підтверджують належність обраного позивачем способу захисту. Звертав увагу, що зміст і мотивувальна частина рішення не відповідають ст. 263 ЦПК України, оскільки в рішенні відсутня оцінка дотримання процесуальних строків, значення пояснень ГСЦ МВС для встановлення правової природи спірних відносин і належності способу захисту, причин, з яких суд не дочекався спливу встановлених власною ухвалою строків і не відклав постановлення рішення до завершення приймання та дослідження поданих у строк матеріалів. Такі недоліки призвели до ухвалення судом рішення без дослідження релевантних доказів. Не погоджувався з аргументами ГСЦ МВС про нібито бездіяльність позивача через недодержання десятиденного строку реєстрації, передбаченого Порядком № 1388, наголошував, що сама суть десятиденного строку зводиться до можливих адміністративних наслідків, але не впливає на момент виникнення права власності і не може бути підставою для відмови у судовому визнанні вже набутого права, що підтверджує і судова практика. За таких обставин посилання ГСЦ МВС на десятиденний строк реєстрації не спростовує і не нівелює належність обраного позивачем способу захисту - визнання права власності, а навпаки підтверджує, що без судового рішення орган реєстрації не має юридичної можливості завершити адміністративну процедуру. Ігнорування судом зазначених пояснень є додатковим проявом неповноти з`ясування обставин і порушенням стандартів оцінки доказів, що в сукупністю з передчасністю ухвалення рішення утворює підставу для його скасування. Вказував, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції фактично позбавив позивача реальної можливості реалізувати свої цивільне право. У даному спорі судове рішення не має декларативного значення, а є правоутворюючим. Таке судове рішення суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відмова суду в позові в цій справі створила правову невизначеність і порушила баланс між публічним і приватним інтересом. Позивач фактично підтвердив добросовісність своїх дій: сплатив кошти, отримав розписку, оригінал свідоцтва про реєстрацію, нотаріальну довіреність з правом відчуження, здійснив ремонт і звертався до сервісного центру. Відсутність судового рішення блокує можливість позивача реалізувати своє право, що є порушенням верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України, та принципу пропорційності, підтвердженого практикою ЄСПЛ. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості, оскільки сторони цього правочину не дотрималися спеціального порядку відчуження та набуття права власності на спірний автомобіль. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено що за даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автомобіль «Mercedes-Benz G55», 2007 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 02 лютого 2017 року (а. с. 12) 05 вересня 2022 року ОСОБА_3 складено письмову розписку про отримання ним від ОСОБА_1 коштів в сумі 200 000 грн. за належний йому на праві власності автомобіль «Mercedes-Benz G55», 2007 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Вказані кошти отримано за попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу, який буде укладено не пізніше 05 вересня 2025 року, у зв`язку з чим ОСОБА_3 складено на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність з правом розпорядження вказаним рухомим майном. (а. с. 13 - 14, 15 - 17) 14 жовтня 2024 року за заявою ОСОБА_1 ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року у справі № 760/20400/24 скасовано арешт, накладений в рамках кримінального провадження № 22022101110000344 від 14 вересня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року (справа № 760/17140/22), на автомобіль «Mercedes-Benz G55», 2007 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 18 - 21) 07 грудня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено письмовий договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця транспортний засіб автомобіль «Mercedes-Benz G55», 2007 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить продавцю на праві власності. Сторони підтвердили, що на момент фактичної передачі транспортного засобу 05 вересня 2022 року він перебував у пошкодженому стані внаслідок пожежі, ці обставини відомі покупцю та ним прийняті на момент придбання (п. 1.4 договору). Покупець самостійно здійснив відновлення транспортного засобу за власний рахунок, включаючи проведення необхідного ремонту та відновлення його експлуатаційного стану (п. 1.4.1 договору). Покупець самостійно забезпечує державну реєстрацію транспортного засобу у відповідному сервісному центрі МВС за власний рахунок (п. 3.5 договору) (а. с. 22 - 24) Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Частиною першою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України). Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів. Відповідно до частин першої-четвертої статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Згідно з частинами четвертою, шостою статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» при державній реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо). Порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України. Абзацами четвертим, шостим пункту 12 Порядку № 1200 передбачено, що оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України і Держпродспоживслужбі бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Абзацами першим, другим пункту 7 Порядку № 1388 передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 1388 встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»). Також пунктом 8 Порядку № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, оформлені в установленому порядку договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України та центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Відповідно до абзацу першого пункту 33 Порядку № 1388 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію (зокрема за бажанням заявника в електронній формі без виготовлення його на бланку) замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв`язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Відповідно до пункту 15 Порядку № 1388 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів здійснюються після проведення уповноваженими особами сервісного центру МВС перевірки відповідних документів та/або відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державному Реєстрі атестованих судових експертів, автоматизованій базі даних про розшукувані транспортні засоби, банку даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірки відомостей про обмеження відчуження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також відомостей про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), що містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі (крім внутрішньо переміщених осіб, інформація щодо яких підтверджується даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб), відомостей про особу, що містяться в Єдиному реєстрі боржників, Державному реєстрі санкцій, відповідних базах даних та державних реєстрах щодо осіб, які перебувають у розшуку, перевірки дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей, дійсності сертифіката відповідності за реєстром сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання, документів, що підтверджують правомірність придбання, відомостей щодо митного оформлення транспортних засобів за єдиною автоматизованою інформаційною системою митних органів, відомостей за автоматизованою системою реєстрації гуманітарної допомоги, а також установлення відповідності конструкції вимогам правил та нормативів шляхом отримання відповідних відомостей із таких баз даних і реєстрів. За результатами таких перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться відповідний напис про їх проведення, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) і дати (крім випадків подання заяви в електронній формі через електронний кабінет водія або засобами Порталу Дія). У разі звернення до сервісного центру МВС особи, що перебуває в розшуку, або особи, уповноваженої діяти від її імені, реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортного засобу не здійснюється, а працівник сервісного центру МВС невідкладно інформує про виявлення такого факту Національну поліцію. Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 601/1936/20, від 26 липня 2023 року у справі № 166/817/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 756/12321/21. Верховний Суд у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 380/11122/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 301/1434/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 161/16800/15-ц виклав наступні правові висновки. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивачем за вимогами про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову). Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Встановивши, що сторонами не було дотримано спеціального порядку відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах, спірний автомобіль не було знято з обліку в уповноваженому органі МВС України та він зареєстрований за відповідачем, на даний час існують законодавчо встановлені обмеження для перереєстрації транспортного засобу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову в позові. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 601/1936/20, від 26 липня 2023 року у справі № 166/817/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 756/12321/21. При цьому апеляційний суд враховує, що суд не може підміняти орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію транспортного засобу, і перебирати на себе повноваження, які законодавством віднесені до компетенції цих органів. Враховуючи наведене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд ототожнив державну реєстрацію транспортного засобу з моментом набуття права власності, допустив помилкове тлумачення норм ЦК України, не надав належної оцінки нотаріальній довіреності, що підтверджує волевиявлення попереднього власника на передачу транспортного засобу, не оцінив реальні обставини добросовісного набуття позивачем права власності, не врахував, що фактична передача автомобіля, розписка про отримання коштів та подальше володіння майном є юридичними фактами, що створюють право власності у добросовісного набувача. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відсутність судового рішення блокує можливість позивача реалізувати своє право, що є порушенням верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України, та принципу пропорційності, підтвердженого практикою ЄСПЛ, апеляційний суд звертає увагу, що рішення суду про визнання права власності на транспортний засіб є одним із документів, на підставі яких проводиться державна перереєстрація транспортного засобу згідно п. 8 Порядку № 1388, та не виключає обов`язку проведення уповноваженими особами сервісного центру МВС перевірок, передбачених п. 15 Порядку № 1388. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі). Таким чином, ухвалення судом рішення про визнання права власності на транспортний засіб не призведе до відновлення права ОСОБА_1 , оскільки за наявності реєстраційних обмежень, а саме перебування відповідача у розшуку, чого позивачем не заперечується, перереєстрація транспортного засобу унеможливлена відповідно до п. 15 Порядку № 1388. Водночас, проведення державної перереєстрації транспортного засобу на підставі рішення суду про визнання за позивачем права власності на транспортний засіб можливе за умов зняття обмежень, які забороняють проводити реєстраційні операції з транспортними засобами. За даних обставин не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються судом доводи апеляційної скарги, що у даному спорі судове рішення не має декларативного значення, а є правоутворюючим, оскільки саме на підставі судового рішення ГСЦ МВС може здійснити державну реєстрацію транспортного засобу, і що судом першої інстанції порушено право позивача на ефективний спосіб судового захисту. Враховуючи наведене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, не є самі по собі підставою для задоволення позову та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що письмові пояснення ГСЦ МВС від 29 вересня 2025 року фактично підтверджують цивільно-правову природу спірних відносин і неможливість перереєстрації без судового рішення. Крім того, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з вимогами про розірвання договору купівлі-продажу транспортного засобу у зв`язку з істотною зміною обставин та зобов`язання повернути сплачені грошові кошти/відшкодування збитків, завданих розірванням договору. Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (про те, що положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу), а також у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 761/22937/18 (згідно яких, автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ), позаяк правові висновки у наведених справах зроблені за інших фактичних обставин, зокрема, без урахування впливу наявності обмежень, які забороняють проводити реєстраційні операції з транспортними засобами, і рішення суду першої інстанції правовим висновкам, викладеним у цих постановах, не суперечить. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення було ухвалене 29 вересня 2025 року до спливу граничного строку, встановленого як для сторін, так і для третьої особи, і до фактичного надходження письмових пояснень ГСЦ МВС, які суд мав дослідити, однак суд розглянув справу і постановив рішення передчасно, не дочекавшись завершення процесуальних строків, не надавши третій особі реальної можливості реалізувати право на надання пояснень і позбавивши позивача права на змагальний процес із урахуванням всіх поданих матеріалів, апеляційний суд враховує наступне. Дійсно, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року відкрито провадження в справі та встановлено строк для подачі заяв по суті позову до 29 вересня 2025 року, при цьому оскаржуване рішення Дніпровського районного суду м. Києва ухвалене 29 вересня 2025 року без урахування пояснень третьої особи ГСЦ МВС, які були направлені до суду через підсистему «Електронний суд» 29 вересня 2025 року в межах встановленого судом строку і долучені до матеріалів справи 30 вересня 2025 року. Разом із тим, зазначені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, а тому не можуть вважатися обов`язковою підставою для скасування судового рішення, передбаченою ч. 2 ст. 376 ЦПК України. Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо невідповідності мотивувальної частини рішення ст. 263 ЦПК України, а саме відсутності оцінки дотримання процесуальних строків, значення пояснень ГСЦ МВС для встановлення правової природи спірних відносин і належності способу захисту, причин, з яких суд не дочекався спливу встановлених власною ухвалою строків і не відклав постановлення рішення до завершення приймання та дослідження поданих у строк матеріалів, що призвело до ухвалення судом рішення без дослідження релевантних доводів, враховуючи наступне. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.