Постанова 4820 № 686/21675/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/21675/19 Провадження № 22-ц/4820/1176/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю позивача, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року, суддя Козак О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення, встановив: В серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення. В обґрунтування позову зазначив, що він є власником Ѕ частини будинку, що по АДРЕСА_1 . Власником іншої Ѕ частини будинку є відповідач. 22.08.2018 року ОСОБА_1 з участю працівників поліції провела заміну усіх замків у спірному будинку а також на вхідних воротах, чим унеможливила його користування власним майном. У вказаному будинку знаходиться багато його особистих речей, однак відповідач відмовляє йому у наданні доступу до них. Вказав, що частки кожного із власників у натурі не виділялися. Жодних домовленостей між ним та відповідачем щодо порядку володіння та користування будинком, який знаходиться в спільній сумісній власності не було. 23.08.2018 року він звернувся із заявою до Зарічанського ВП ГУНП в Хмельницькій області та просив прийняти міри до відповідача на що отримав відповідь про те, що в даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини, які належить вирішувати в суді. У зв`язку з вищевикладеним позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд вселити його у житловий будинок по АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у користуванні майном. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.01.2020 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 у житловий будинок, що по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні вказаним житловим будинком. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, оскільки судом не встановлено обставин вчинення нею перешкод позивачу у користуванні спірним будинком. Не встановлено чи забезпечений житлом ОСОБА_2 , хто дійсно проживає у спірному будинку, чи можливий його поділ в натурі, чи встановлений порядок користування житловим приміщенням та чи можливо такий порядок установити. Вселення позивача у спірний будинок без вирішення питання про його поділ, виділ або встановлення порядку користування ним суперечить положенням ч. 3 ст. 358 ЦК України. Суд не з`ясував чи є належним способом захисту права власності позивача вселення його у будинок, з урахуванням того, що він забезпечений житлом. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та належними, допустимими доказами не підтверджені. В судове засідання апелянт та її представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Позивач в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції. Заслухавши пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками в рівних частках будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 8). 04.03.2019 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Управління Держенергонагляду у Хмельницькій області з приводу призупинення подачі електроенергії йому, як споживачу за вказаною адресою у зв`язку з тим, що він послуги з електропостачання не споживає через незаконне захопленням ОСОБА_1 його власності та перешкоджанні йому у користуванні будинком (а.с. 9-10). 18.06.2019 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 вимогу від 08.06.2019 року про надання йому доступу та можливості користуватися спірним будинком а також про передачу йому особистих речей (а.с. 17-18). Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , який є власником 1/2 частини будинку, що по АДРЕСА_1 , чиняться перешкоди у користуванні належною йому часткою будинку іншим співвласником, відповідачем ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він звертався до органів поліції, інспекції з державного нагляду та безпосередньо до відповідача. ОСОБА_1 не надано суду доказів на спростування доводів позивача та наданих ним доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні спірним будинком. Висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне. Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном. Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За положенням частини першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Судом першої інстанції об`єктивно встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування будинком, що по АДРЕСА_1 , відповідач вчиняє позивачу перешкоди у користуванні будинком, що, серед іншого, також підтверджується актом державного виконавця про невиконання рішення суду у даній справі від 27.04.2020 року та поясненнями наданими ОСОБА_2 працівникам ЗВнП ХВП ГУНП в Хмельницькій області (а.с. 16, 79). Таким чином, установивши, що позивач ОСОБА_2 є співвласником спірного будинку, разом з тим не має можливості користуватися і володіти своїм житлом, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у реалізації цих прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні спірним будинком, і такий спосіб захисту, з урахуванням правовідносин, які виникли у цій справі, є ефективним із застосуванням заходів щодо вселення. Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 року у справі № 344/17064/15-ц. Також колегія суддів зазначає, що права власника житлового будинку, квартири визначені статями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Таким чином, враховуючи, що позивачу належить на праві власності Ѕ частина спірного будинку, він не може бути позбавлений права користування та розпорядження своїм житлом на власний розсуд, зокрема права використовувати його для власного проживання та для проживання членів сім`ї. Посилання апелянта на те, що право користування житловим будинком ОСОБА_2 може бути реалізовано лише після визначення порядку користування житловим приміщенням чи його поділу, виділу, суперечить вимогам закону. Вказане узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №196/822/15-ц, 07.02.2019 року у справі №209/4739/16-ц. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази, які підтверджують факт його неодноразових звернень до державних органів щодо недопущення до спірного будинку відповідачем доводять вину останньої у створенні ОСОБА_2 перешкод у користуванні житлом. Такий висновок суду також узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 740/4069/16-ц. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, в той час як доводи апеляційної скарги не підтверджені доказами, що свідчить про її необґрунтованість та відсутність правових підстав для її задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2020 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох А.М. Костенко