Постанова 4811 № 461/1006/23

Справа № 461/1006/23 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/1909/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. за участю секретаря: Назар Х.Б. з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , за участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою, ВСТАНОВИЛА: Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , за участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації м. Львова як органу опіки та піклування, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою. Свої вимоги мотивує тим, що відповідачка ОСОБА_1 , яка є її внучкою, та відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є її правнуками, разом з нею зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 1 від 13.01.2023. ОСОБА_3 є співвласником 7/8 часток квартири за адресою АДРЕСА_1 . Позивачка стверджує, що відповідачі понад 10 років не проживають за даною адресою, що підтверджується актами про не проживання за місцем реєстрації від 03.02.2022, від 17.02.2020 та від 15.02.2019. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виїхали за межі території України більше 10 років тому та назад не поверталися. Інформація щодо теперішнього місця проживання відповідачів у позивачки відсутня, засобів зв`язку з ними також немає. Відтак, ОСОБА_3 стверджує, що відповідачі без поважних причин не проживають у квартирі АДРЕСА_2 , де вони зареєстровані, квартирою не цікавиться, їхніх речей у квартирі не має, покинули помешкання добровільно. Не проживаючи за даною адресою, відповідачі не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймають, особистих речей в квартирі не має. Позивачка зазначає, що жодних перешкод у проживанні відповідачів за вказаною адресою нею не чинилося. Також, зазначає, що реєстрація відповідачів в квартирі створює їй перешкоди в користуванні житловою площею, а саме: плату за комунальні послуги з урахуванням реєстрації відповідачів проводить вона, повноцінно скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг не може. Крім того, єдиним джерелом доходу ОСОБА_3 є пенсія, якої категорично не вистачає навіть на продукти першої необхідності, не говорячи про витрати на оплату комунальних послуг. З підстав наведених у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем жодними належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами не доведено, а судом в порушення вимог чинного процесуального законодавства не досліджено ні факт відсутності відповідачів за адресою місця реєстрації, ні наявності чи відсутності поважних підстав для цього. Вказує, що позивач перешкоджала проживанню відповідачів у квартирі, змінила замки та відмовилась надавати ключі відповідачам. Позивач неодноразово поселяла в квартирі невідомих осіб, які як виявилось згодом, є шахраями та вводили позивача в оману, вимагаючи від неї розпорядитись квартирою на їх користь. Вважає, що наявні поважні підстави відсутності відповідачів за адресою зареєстрованого місця проживання, які не були враховані судом, з огляду на що прийнято необґрунтоване рішення. Також позивачем не доведено, а судом належним чином не встановлено порушення прав ОСОБА_3 , пов`язані з тим, що відповідачі зареєстровані в квартирі. Позивачем не надано жодних доказів того, що вона зверталась до компетентних органів для отримання субсидії, однак їй було відмовлено. Таким чином, місце проживання відповідачів зареєстроване в квартирі АДРЕСА_2 , жодним чином не перешкоджає позивачеві отримати субсидію, а отже, не порушує її прав та законних інтересів. В оскаржуваному рішенні суд неодноразово вказує на те, що місце проживання відповідачів зареєстроване в квартирі позивача, однак таке твердження не повністю відповідає дійсності, оскільки квартира належить на праві спільної часткової власності позивачеві та ОСОБА_7 , яка не заперечує проти реєстрації місця проживання її дочки та внучок (відповідачів) в цій квартирі. Таким чином, ОСОБА_7 як співвласник квартири однозначно заявила про відсутність своєї згоди на зняття з реєстрації місця проживання відповідачів. Жоден з відповідачів не має на праві власності іншого майна, квартира АДРЕСА_2 є єдиним їх зареєстрованим місцем проживання, а отже визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, порушує їх право на житло. Також задоволення позовних вимог ОСОБА_3 грубо порушують права малолітньої ОСОБА_6 . Визнаючи малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд не керувався якнайкращими інтересами дитини, не з`ясував чи дійсно вона має інше житло та у разі втрати права користування житловим приміщенням не втратить житла. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю 08.09.2023 представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, скаргу без задоволення. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі. ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на скаргу. Інші учасники справи у судове засідання не прибули, хоча повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Судом установлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 (частка 3/8) та ОСОБА_7 (частка 1/8), що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №315333208 від 16.11.2022 /а. с. 10/. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За положеннями частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відсутність члена сім`ї понад рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Відповідно до ст. 72 ЖК України порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідачка ОСОБА_1 , яка є внучкою позивачки, та відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є її правнуками, зареєстровані у спірній квартирі та набули право користуванням чужим майном. Однак судом установлено, спільно з власниками квартири відповідачі не проживають, спільним побутом з ними не пов`язані. Договору щодо оренди спірного житла між сторонами не укладалося. З довідки наданої ОСББ «Тарнавського 106» №1 від 13.01.2023 убачається, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 / а. с. 12/. Відповідно до акту від 15.02.2019, складеного комісією майстрів ЛКП «Снопківське» та мешканців будинку АДРЕСА_3 , вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із слів сусідів не проживали і не проживають у квартирі АДРЕСА_2 /а. с. 14/. Згідно з актом від 17.02.2020, складеним комісією Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тарнавського 106» встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, однак не проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спільного господарства не ведуть /а. с. 13/. Відповідно до акту від 03.02.2022, складеного комісією Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тарнавського 106», засвідчено, що більше 5-ти років за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані, але фактично не проживають та спільного господарства з ОСОБА_3 не ведуть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а. с. 15/. З відповіді Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» від 25.05.2023 №260205-вих-63522 вбачається, що відповідно до медичної інформаційної системи у ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу в КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». За амбулаторною медичною допомогою у КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» в період з 04.01.2022 року по 25.05.2023 не звертались. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які є сусідами ОСОБА_3 , підтвердили факт не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 та відсутність їх речей у квартирі. Підтвердили також, що за даною адресою проживає тільки позивачка; конфліктів між позивачкою та відповідачами не було. Суд обгрунтовано прийняв до уваги показання свідків, оскільки такі перебувають у взаємному зв`язку з іншими доказами. Жодних доказів чинення позивачем перешкод у користуванні спірним житлом відповідачами суду не надано. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 198 5року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК) необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Поважних причин, які б могли бути підставою для продовження строку, передбаченого ст. 71 ЖК України, збереження за відповідачами спірного жилого приміщення судом не встановлено. Ураховуючи наведене, задовольняючи позов в частині визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі, які не є членами сім`ї ОСОБА_3 , добровільно залишили житлове приміщення, хоча перешкод у користуванні житлом їм не чинилось, не проживають у ньому більше 6-ти місяців без поважних причин, не цікавляться житлом, не оплачують та не утримують його, не зберігають майна та речей, втратили з ним зв`язок. Рішення суду в цій частині відповідає матеріалам справи, доказам, нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Суд також визнав такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, колегія суддів з таким висновком суду повністю погодитись не може з огляду на наступне. Визнаючи малолітню дитину такою, що втратила право користування жилим приміщенням з тих підстав, що остання не проживає за зареєстрованим місцем проживання у належній позивачу квартирі без поважних причин понад шість місяців, суд не звернув уваги на таке. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Підстава, відповідно до якої місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула право користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини). Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18 (провадження 61-1635св20). Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування. Задовольняючи позов ОСОБА_3 щодо малолітньої ОСОБА_6 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що малолітня не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Ураховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 09.06.2023 в частині визнання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , слід скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову про визнання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 червня 2023 року скасувати в частині визнання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Постановити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 22.03.2024 Головуючий Судді