Постанова Одеський апеляційний суд № 496/4913/19

Номер провадження: 22-ц/813/7033/20 Номер справи місцевого суду: 496/4913/19 Головуючий у першій інстанції Галич О. П. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Князюк О.В., - суддів: - Заїкін А.П., Таварткіладзе О.М. розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 17 грудня 2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) в якому просила розірвати шлюб, між нею та відповідачем. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06 жовтня 2006 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочка ОСОБА_3 проживає з чоловіком за його місцем проживання та знаходиться на його утриманні, друга дочка ОСОБА_4 проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. З 25.06.2019 року сторони проживають окремо, позивачка у своїх батьків, відповідач у своїх. Між сторонами погіршились стосунки, у зв`язку з тим, що кожний із сторін має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. На підставі зазначеного, позивач звернулась до суду з вказаним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 квітня позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , який зареєстровано 06 жовтня 2006 року виконавчим комітетом Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області актовий запис №

11. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач визнав позовні вимоги в повному обсязі відповідно до наданої заяви. Короткий зміст вимог апеляційної скарги «22» травня 2020 року подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28.04.2020 року, відповідно до якої, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечення інших учасників справи та інших учасників справи У поданій апеляційні скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28.04.2020 рокує необґрунтованим та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Апелянт зазначає, що розірвати шлюб не бажає, хоче зберегти сімейні стосунки. Крім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що має з позивачкою двох спільних дітей, дочку ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Старша дочка ОСОБА_3 проживає разом з відповідачем, а молодша дочка ОСОБА_4 разом з матір`ю, та в майбутньому роздільне життя дітей шкідливо вплине на їх психічний стан та суттєво вплине на їх інтереси. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не провів жодного судового засідання для встановлення обставин, та з урахуванням цих обставин не зупинив розгляд справи і не призначив строк для примирення. 26 червня 2020 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що вважає подану апеляційну скаргу необґрунтованою а вимоги викладені в ній такими, що не відповідають чинному законодавству. Позивачка зазначила, що з 25.06.2019 року з відповідачем проживають окремо, кожен у своїх батьків. У зв`язку з тим, що кожен має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства за останній час не знайшли спільного порозуміння. З огляду на дані обставини, припинили шлюбні стосунки та перестали вести спільне господарство і вирішили розірвати шлюб. ОСОБА_5 звертає увагу колегії суддів на той факт, що чоловік був не проти розірвання шлюбу, та не намагався жодним чином зберегти сім`ю, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься його заява про визнання позову. З огляду на зазначене у відзиві ОСОБА_5 просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 04 червня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В. провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.10.2020 року, цивільну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було призначено до розгляду. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають в шлюбі, який зареєстровано 06 жовтня 2006 року виконавчим комітетом Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області актовий запис № 11, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 . (а.с. 4) Під час перебування сторін у шлюбі, у них народилося двоє дітей дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 5, 6) Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, відповідно дост. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має в сім`ї рівні права та обов`язки. Згідно із ч.ч. 3, 4ст. 56 СК України,кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість. Відповідно до положень ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя та суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання. Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Судовим розглядом справи встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача по справі, оскільки позивачка не бажає зберігати шлюб та зазначає що його збереження має негативний вплив на її здоров`я. Так, згідно правової позиції викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року по справі № 605/434/18. Як встановлено матеріалами справи, в суді першої інстанції, позивачка неодноразово надавала особисто пояснення та наполягала на розірванні шлюбу, зокрема зазначала що це її остаточне рішення. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість, а тому надання судом строку для примирення в даному випадку було б примушуванням її до збереження шлюбних відносин. Небажання щодо примирення та неможливості збереження шлюбних стосунків позивач підтвердила й у відзиві на апеляційну скаргу, та зазначила, що позов про розірвання шлюбу було подано у грудні 2019 року, рішення судом першої інстанції ухвалено у квітні 2020 року, що свідчить про достатність часу для того, щоб перевірити можливість збереження шлюбу, однак жодних намагань примирення відповідач не здійснював. Як вбачається з матеріалів справи, в підготовче судове засідання сторони не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, в своїх заявах просили проводити підготовче судове засідання без їх участі, ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні, оскільки відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, що підтверджується його особистою заявою від 27.04.2020 року вх № 7514/20 (а.с. 19). За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу. Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні і в правовідносинах, що виникли між сторонами відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні. З огляду на зазначене, судом першої інстанції було ухвалено рішення відповідно до норм процесуального закону, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. За таких обставин, враховуючи фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, беручи до уваги інші обставини життя подружжя, Суд обгрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, оскільки його збереження суперечило б інтересам сторін. З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним. Ухваленим без порушення норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. РЕЗУЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках передбачених п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Князюк Судді: А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе