Постанова 4811 № 466/7395/19

Справа № 466/7395/19 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/1217/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:69 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. секретаря: Симця В.І. за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИЛА: 12.09.2019 позивач ОСОБА_4 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 19 серпня 2000 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис №386. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 19 серпня 2000 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 був укладений шлюб, зареєстрований Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис №386. Від спільного шлюбу з відповідачем у них є дві доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що вони фактично припинили подружнє життя, не ведуть спільного господарства, проживають окремо. Спільне життя з відповідачем не склалось через відсутність взаєморозуміння між ними та розходження поглядів на сімейні відносини. Враховуючи вищенаведене просить позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), зареєстрований 19 серпня 2000 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис №386. Після розірвання шлюбу прізвище позивача « ОСОБА_7 » залишено без змін. Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 судовий збір в розмірі 768,40 грн. Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу безпосередньо в даному випадку, не з`ясував фактичні взаємини між апелянтом та його дружиною, не в повній мірі врахував наявність малолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Просить рішення скасувати та закрити провадження по справі Відзив на апеляційну скаргу до суду не надано. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечила проти задовлення апеляційної скарги, рішення просила залишити без змін. ОСОБА_3 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відрядженням, проте підтверджуючих документів до клопотання не було додано, тому колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає до задоволення, розгляд справи проводиться за його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що між сторонами 19 серпня 2000 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис №386, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 19 серпня 2000 року (а.с. 4). Від спільного шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є дві доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5-6). Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частиною 3 ст.105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 110 СК України право на пред`явлення позову про розірвання шлюбу позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Як зазначила позивач в своїй позовній заяві, з відповідачем вони фактично припинили подружнє життя, не ведуть спільного господарства, проживають окремо. Спільне життя з відповідачем не склалось через відсутність взаєморозуміння між ними та розходження поглядів на сімейні відносини. У зв`язку з тим, що позивач не бажає проживати в шлюбі з відповідачем, а збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягають задоволенню. Слід звернути увагу, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. З моменту звернення позивача з даним позовом до моменту постановлення даного судового рішення сторони мали достатньо часу для примирення, а позивач вправі була скористатися своїм правом відмови від позову, однак такого не відбулося, сторони не примирилися. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:15.10.2020 Головуючий Судді