Постанова 4855 № 640/908/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/908/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аверкова В.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-34308-У. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірна податкова вимога винесена відповідачем протиправно, оскільки її як фізичну особу-підприємця не було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не отримано свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка; оскільки позивачем не подавалась податкова звітність, перевірка не проводилась, у відповідача були відсутні підстави для відкриття ІКП; оскільки відповідачем не додержано встановленої процедури прийняття оскаржуваної вимоги, порушено строки її прийняття, вона є протиправною та підлягає скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 14 травня 2019 року №Ф-34308-У. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що 14 травня 2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34308-17, якою позивача повідомлено, що станом на 24 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені (необхідне підкреслити) ОСОБА_1 становить 21030,90 грн. з вимогою сплатити недоїмку. Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування»., єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Виключний перелік платників єдиного внеску встановлений нормами ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування», до яких належать: 1) роботодавці; 2) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; 3) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; 4) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах (з урахуванням змін, внесених Законом України від 03.10.2017 р. №2148-VIII); 5) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. З тексту адміністративного позову вбачається, що позивач не спростовує факт наявності у нього недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Спірним в даній адміністративній справі є порядок винесення оскарженої вимоги про сплату недоїмки. Колегія судів звертає увагу на те, що як встановлено, що спірна вимога винесена контролюючим органом у зв`язку з наявними в інформаційній системі органів доходів і зборів відомостями про заборгованість зі сплати єдиного внеску. Як вбачається з облікової картки платника податку ФОП ОСОБА_1 , сума недоїмки станом на 31 грудня 2019 року становить 21030,90 грн. Недоїмкою в розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону є - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Статтею 9 зазначеного законодавчого акту регламентовано порядок обчислення і сплати єдиного внеску. Так, зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно частини восьмої статті 9 Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Пунктом 1 частини 10 статті 9 Закону визначено, що днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. Згідно частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Порядок дій контролюючого органу у разі виявлення своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску регламентується нормами ст. 25 Закону та розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі Інструкція №449) (чинній станом на день винесення вимоги про сплату недоїмки №Ф-47658-54 від 15.08.2019 р.). Так, зокрема, пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 визначено, що у разі виявлення своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Вказане кореспондується також з положеннями частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до п. 3 Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п. 3 розділу VI Інструкції №449). Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), в тому числі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому випадку вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам фізичним особам-підприємцям, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Згідно пункту 4 Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції. З наведеного вбачається, що на контролюючий орган покладено обов`язок надсилати (вручати) платникам фізичним особам-підприємцям, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Оскільки позивач припинила підприємницьку діяльність 04 квітня 2019 року відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, останнім календарним місяцем, за який нараховується єдиний соціальний внесок, є березень 2019 року, з урахуванням чого відповідач відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції №449 мав би надіслати (вручити) вимогу позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), тобто до 15 квітня 2019 року. Проте, спірна вимога датована 14 травня 2019 року, з урахуванням чого суд дійшов висновку про порушення відповідачем строків формування зазначеної вимоги. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою): юридичній особі або відокремленому підрозділу, якщо її особисто вручено службовій (посадовій) особі такого платника під підпис або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення; фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному чи уповноваженому представникові чи надіслано рекомендованим листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення. Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги: службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або її законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги. Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та: якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд; у разі списання боргу (недоїмки) у випадках, визначених статтею 25 Закону, підшивається копія рішення про списання. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів на підтвердження своєчасного формування та направлення/вручення позивачу як фізичній особі-підприємцю спірної податкової вимоги. Щодо посилання позивача щодо відсутності підстав для сплати єдиного соціального внеску, колегія суддів зазначає наступне. Так, суд не приймає до уваги зазначене вище посилання, оскільки її як фізичну особу-підприємця не було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не отримано свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка, оскільки в силу положень статті 4 Закону позивач як фізична особа-підприємець, зобов`язана була сплачувати єдиний соціальний внесок. З огляду на викладене, оскільки відповідачем порушено строк формування та направлення податкової вимоги, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім доведено неправомірність дій відповідача щодо формування спірної податкової вимоги про сплату недоїмки, що на думку суду тягне за собою визнання протиправною та скасування оскаржуваної податкової вимоги від 14 травня 2019 року №Ф-34308-У. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль