Постанова 4855 № 640/10037/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10037/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року в справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправними дії, скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС в місті Києві) в якому просив - визнати протиправними дії ГУ ДПС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової перевірки позивача на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 26.02.2020 року №2287 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 »; - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 14.04.2020 №0053144203, №0053134203, №0053164203, №0053124203; - визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.04.2020 року №0031794203 та №0031734203; - визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 07.04.2020 року №Ф-160. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року зазначений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві на підставі наказу від 26.02.2020 року №2287 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 , з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи з фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року. За результатами вказаної перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки від 17.03.2020 року №705/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки). У вказаному акті зафіксовано наступні порушення ФОП ОСОБА_1 : - ст. 2, ст. 3, ст. 21, ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України; - вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»; - п.п. 44.1, 44.3, 44.5 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, у результаті чого не забезпечено зберігання первинних документів, які підтверджують оформлення трудових відносин з найманими працівниками за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та їх надання для проведення даної документальної перевірки; - пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, п. 51.1 ст. 51, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого податковим агентом не подано податкові розрахунки за формою №1-ДФ за І - ІV квартали 2016 року, І - IV квартали 2017 року, І - IV квартали 2018 року; - п. 164.6 ст. 164, пп.пп. 168.1.1, 168.1.2. п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у результаті чого не нараховано, не утримано, не перераховано до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у розмірі 42 279,66 грн., в т.ч. по періодам: за 2016 рік - 5 953,32 грн.; за 2017 рік - 15 552,00 грн.; за 2018 рік - 20 774,34 грн.; - п. 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення», п. 164.6 ст. 164, пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого не нараховано, не утримано, не перераховано до бюджету суму військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в 3 523,31 грн.; за 2017 рік - 12 96,00 грн.; за 2018 рік - 1731,20 грн.; - п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: не подання тридцяти шести (36) звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (далі - Звіт по ЄСВ) за період 2016 - 2018 роки, у тому числі не подано звіти по ЄСВ: за січень 2016 року; за лютий 2016 року; за березень 2016 року; за квітень 2016 року; за травень 2016 року; червень 2016 року; за липень 2016 року; за серпень 2016 року; за вересень 2016 року; за жовтень 2016 року; за листопад 2016 року; за грудень 2016 року; за січень 2017 року; за лютий 2017 року; березень 2017 року; за квітень 2017 року; за травень 2017 року; за червень 2017 року; за липень 2017 року; серпень 2017 року; вересень 2017 року; за жовтень 2017 року; листопад 2017 року; за грудень 2017 року; за січень 2018 року; за лютий 2018 року; за березень 2018 року; за квітень 2018 року; за травень 2018 року; за червень 2018 року; липень 2018 року; серпень 2018 року; за вересень 2018 року; за жовтень 2018 року; за листопад 2018 року; за грудень 2018 року; - п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено суму нарахування єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску із сум заробітної плати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всього на суму 51 675,14 грн. у тому числі за 2016 рік - 7 276,28 грн.; за 2017 рік - 19 008,00 грн.; за 2018 рік - 25 390,86 грн. На підставі встановлених в акті перевірки порушень, ГУ ДПС у м. Києві прийнято наступні рішення (далі по тексту - оскаржувані ППР, оскаржуване рішення, оскаржувана вимога): - податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 року №0053144203, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 510,00 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 №0053134203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у загальному розмірі 4 865,60 грн., з яких за податковим зобов`язанням нараховано 2 835,20 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 030,40 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 №0053164203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у загальному розмірі 58 387,10 грн., з яких за податковим зобов`язанням нараховано 34 022,34 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 24 364,76 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 14.04.2020 №0053124203, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» у розмірі 510,00 грн.; - рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.04.2020 №0031794203, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6 120,00 грн.; - рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.04.2020 №0031734203, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 25 837,57 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.04.2020 №Ф-160, якою позивачу повідомлено про наявність в останнього заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 51 675,14 грн. Вважаючи оскаржувані ППР, оскаржувані рішення та оскаржувану вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а тому оскаржувані рішення прийнято протиправно. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України. Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентовано статтею 78 ПК України. Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки регламентовані статтею 79 ПК України. Так, відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Таким чином, документальна невиїзна перевірка передбачає певні етапи проведення: - встановлення підстав для перевірки; - процедурне оформлення призначення перевірки; - проведення перевірки; - оформлення результатів. При цьому, особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені ст. 79 ПК України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок. Як зазначалось вище, п. 79.1 ст. 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення. У свою чергу, можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки, на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту. Аналогічний висновок було викладено Верховним Судом у його постанові від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12 (адміністративне провадження № К/9901/1895/18). Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку ФОП ОСОБА_1 , як платником податків, не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, подання яких передбачено законом. Зазначена підстава стала підставою проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 28.02.2020 року ГУ ДПС у м. Києві на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням №0101129554909 про вручення направлено копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 26.02.2020 року №2287 та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 27.02.2020 року №Ю087/ФОП/26-15-42-03-27. Поштове відправлення №0101129554909, згідно з інформацією з веб-сайту Укрпошта, вручено особисто позивачу 19.03.2020 року. Тобто, поштове відправлення №0101129554909 не вручено позивачу або уповноваженій особі, до початку оскаржуваної перевірки, яка тривала у період з 10.03.2020 року по 16.03.2020 року. Вказане свідчить про те, що контролюючим органом, у порушення наведених вище положень податкового законодавства, було проведено документальну позапланову невиїзну внаслідок неналежного та несвоєчасного повідомлення платника податку про проведення заходу податкового контролю. При цьому, незважаючи на проголошену п. 79.3 ст. 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами пп.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України. Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення. Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Вказане тлумачення норм відповідає меті перевірки, змісту прав платника податків та виконанню ним обов`язку по наданню посадовим (службовим) особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки. У свою чергу, податковим органом не надано суду належних доказів повідомлення позивача про здійснення позапланового заходу податкового контролю, оскільки наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було отримано вже після завершення перевірки. Вказані обставини мають наслідком протиправність дій відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 та оскаржуваних рішень, прийнятих за результатами даної перевірки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2021 у справі №815/6428/14. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом було порушено процедуру призначення та проведення документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства щодо порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, зокрема, проведено перевірку без дотримання обов`язкових вимог ст. 42 та 79 ПК України, що прямо суперечить нормам податкового законодавства України. Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Відтак, позивач вправі посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, однак таке право платник податків може реалізувати при оскарженні в подальшому наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень. Також, Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 640/18930/18 зазначив, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу (його заступника або уповноваженої особи); допуск до перевірки у разі, якщо проводиться виїзна перевірка; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки. Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого контролюючий орган вправі зробити висновок про невиконання платником податків податкового обов`язку, наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення. Верховний Суд у своїх постановах від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, від 22.08.2018 у справі № 812/1283/17 акцентував увагу на тому, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення. Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями, необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку. Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Під час судового розгляду справи відповідачем не надано ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції належних доказів та обґрунтованих пояснень щодо передумов для початку проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача без отримання належних доказів вручення або невручення, передбачених податковим законодавством повідомлення та копії наказу про проведення такої перевірки. Наведене є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування всіх оскаржуваних рішень про донарахування податків, зборів, внесків та штрафних санкцій, як таких, що ґрунтуються на доказах, здобутих з порушенням закону, незаконним шляхом. Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових виїзних, є належною для прийняття наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та строк до її початку. Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17. Наведені вищезазначені обставини даної справи, з урахуванням висновків викладених в рішеннях касаційної інстанції, дають підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що контролюючим органом розпочато перевірку ФОП ОСОБА_1 передчасно та без дотримання обов`язкових для цього умов, а порушення порядку проведення перевірки позивача є самостійною підставою для задоволення позову та скасування оскаржуваних рішень. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 13.12.2021 року