Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/131/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/131/20 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П., за участю секретаря - Худика С.А. за участю представника апелянта Бойко Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску,- В С Т А Н О В И В : Позивач, ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач/скаржник) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі відповідач), в кому просила визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 06 листопада 2019 року №0208265005. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що 30 травня 2018 року припинила підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, а тому згідно вимог ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI) та розділу 2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449) до переліку осіб - платників ЄСВ не відноситься. Таким чином, позивач впевнена в тому, що спірне рішення від 06 листопада 2019 року №0208265005, прийняте після припинення підприємницької діяльності, є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 , окрім доводів на які посилалася при зверненні до суду з позовом, також зазначила про застосування відповідачем за одне й теж порушення подвійних штрафних санкцій. Вказала, що сплачений нею 18 грудня 2018 року борг з ЄСВ в межах виконавчого провадження в розмірі 5036,36 грн., було зараховано відповідачем в рахунок погашення нарахованих 19 грудня 2018 року штрафних санкцій. Також, ОСОБА_1 зазначила про протиправність дій відповідача щодо недотримання своїх власних процедур, які виразилися у не анулюванні реєстрації як платника єдиного внеску, що призвело до нарахування відповідачем позивачці ЄСВ, на які згодом нараховано штрафні санкції. Разом з тим, скаржник наголошує на порушенні відповідачем порядку та строків прийняття оскаржуваного рішення зазначивши, що контролюючий орган не надав будь-яких доказів про надіслання прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій на адресу позивача з повідомленням про вручення у встановлений строк, та не направив на адресу позивача акту перевірки. 25 серпня 2020 року до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на апеляційну скаргу за яким, відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції в повному обсязі з`ясував всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, правильно та повно дослідив докази та виніс законне та обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим відсутні підстави для його оскарження та скасування. Наголосив на тому, що ОСОБА_1 не надала до суду доказів своєчасної сплати сум зобов`язань з єдиного соціального внеску, та не надала іншого обґрунтованого розрахунку, на підтвердження доводів про помилковість здійснення розрахунку штрафу та пені контролюючим органом. Судом встановлено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 19 травня 2004 року по 30 травня 2018 року перебувала у статусі фізичної особи-підприємця. 30 травня 2018 року підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинено, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №25010060004000501. Відповідно до квитанцій від 13 серпня 2019 року та 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 сплатила остаточну суму єдиного соціального внеску в розмірі 14100 грн., яку їй обрахував податковий орган у Вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12 серпня 2019 року №Ф-781-25. 26 листопада 2020 року на адресу позивача надійшла вимога-рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 06 листопада 2019 року №0208265005. Спірним рішенням на підставі ч.10, п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI до позивача за несвоєчасно сплачені зобов`язання з єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) за період з 23 квітня 2014 року по 16 серпня 2019 року застосовано штраф в сумі 380,38 грн. у розмірі 10% від суми зобов`язання до 01 січня 2015 року, у розмірі 20% від суми з 01 січня 2015 року в сумі 3736,69 грн., а також нарахована пеня в розмірі 24611,14 грн., всього на суму 28728,21 грн. Не погоджуючись з рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи підтверджують факт несвоєчасної сплати сум ЄСВ в період 2014-2018 років, при цьому відсутні докази того, що підприємницька діяльність позивачки у вказаний період була припинена чи зупинена, таким чином рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 06 листопада 2019 року №0208265005 є правомірним. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Статтею 16 ПК України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з підпунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податковому кодексу України (далі ПК України) контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Положеннями підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464. Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці, в тому числі і ті які обрали спрощену систему оподаткування. Частина 2 ст.6 Закону №2464 зобов`язує платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464). Згідно з визначенням, наведеним у пункті 6 ч.1 ст.1 Закону №2464, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч.3 ст.25 Закону №2464). Пункт 2 ч.11 ст.25 Закону №2464 (в редакції до 01 січня 2015 року) визначає, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. З 01 січня 2015 року, у зв`язку зі змінами даної норми, штраф став складати 20 відсотків своєчасно несплачених сум. Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч.10 ст.25 Закону №2464). Нарахування пені, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (п.13 ст.25 Закону №2464). Відповідно до ч.15 ст.25 Закону №2464, рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом. З наявної в матеріалах справи Інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску (далі ІКП) вбачається численні порушення ОСОБА_1 вимог ст.16 ПК України щодо своєчасної сплати сум ЄСВ за 2014-2018 роки (а.с.68-79). Доказів спростування наявності численних затримок у сплаті ЄСВ протягом вказаного періоду позивачем до суду не надано. Більш того, доказів того, що у вказаний період підприємницька діяльність була припинена чи зупинена, ОСОБА_1 також до суду не надала. Разом з тим, доводи позивача про те, що у період 2014-2016 року вона не отримувала дохід від підприємницької діяльності, а тому не повинна сплачувати ЄСВ, спростовується висновком Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети, збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VІ передбачено, що лише особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Частиною 4 ст.6 Закону №2464-VI встановлено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. Згідно п.65.10.8 ст.65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання. За правилами п.97.4.3 ст.97 ПК України особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу платника податків, є: стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа. Так, Верховний Суд України висловив правову позицію з даного питання, зокрема в постанові від 04 грудня 2013 року у справі №6-125цс13, за якою, відповідно до статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 47 - 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-XII однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що вона не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, штрафні санкції та пеню, оскільки станом на дату винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) та оскаржуваного рішення від 06 листопада 2019 року №0208265005 вже не була фізичною особою-підприємцем. Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача щодо відсутності належного розрахунку штрафних санкцій, що призвело до застосування до неї відповідачем за одне й теж порушення подвійних штрафних санкцій, з огляду на таке. Форма оскаржуваного рішення, затверджена Інструкцією №449 (додаток 12), не передбачає жодних додатків, в тому числі і розрахунку штрафних санкцій та пені. Крім того, з доданого до оскаржуваного рішення розрахунку штрафної санкції та пені, можливо встановити дати виникнення боргу (недоїмки), суми боргу (недоїмки), дати погашення боргу, кількість днів затримки сплати позивачем сум зобов`язання, відсотків і суми нарахованої штрафної санкції, суми нарахованої пені у залежності від кількості днів прострочення. В свою чергу, посилання позивача на те, що штрафні санкції в розмірі 5036,36 грн. було зараховано відповідачем в рахунок погашення загальної заборгованості, які сплачені позивачем в межах виконавчого провадження 18 грудня 2018 року, спростовується змістом Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 серпня 2019 року, за якою штраф та пеня не розраховувалися, оскільки у відповідній графі зазначено « 0» (а.с.12). При цьому, позивач не надала доказів, обґрунтованого розрахунку, на підтвердження доводів про помилкове здійснення розрахунку штрафу та пені контролюючим органом. Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем порядку надіслання прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій на адресу позивача з повідомленням про вручення у встановлений строк, колегія суддів зазначає таке. В силу п.3 розділу VI Інструкції №449, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Згідно ч.16 ст.25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Колегія суддів зазначає, що норми Інструкції №449 дійсно передбачають надсилання вимоги строком від 3 до 15 робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків. Разом з тим, вони не встановлюють обмежень щодо можливості надсилання вимоги після закінчення цього строку або направлення однієї вимоги за підсумками кількох звітних періодів. Оскільки на правовідносини, пов`язані зі стягненням сум недоїмки, строк давності не застосовуються, колегія суддів вважає, що п.3 розділу VI Інструкції №449 не обмежує контролюючий орган у праві надсилати платнику відповідні вимоги до повного погашення недоїмки. До того ж, позивачем не заперечується факт отримання оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 06 листопада 2019 року №0208265005 власноруч. Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на порушення процедури формування та надсилання оскаржуваної вимоги, у даному випадку, не є підставою для її скасування, з урахуванням ст.67 Конституції України, якою визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Разом з тим, доводи скаржника про те, що відповідачем не було направлено на адресу ОСОБА_1 акта перевірки, спростовуються висновком Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №826/11623/16, за яким обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Більш того, колегія суддів вказує на те, що відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо протиправності дій відповідача, які виразилися у не анулюванні її реєстрації як платника єдиного внеску у зв`язку зі зміною податкового законодавства, не є предметом розгляду даного спору, а тому колегія суддів не вбачає підстав для надання їм аналізу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст судового рішення складений 29.10.2020 року. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.