Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/5847/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5847/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів : Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 (головуючий суддя Калашник Ю.В., повний текст складено 20.01.2020) в адміністративній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області, просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу/недоїмки від 11.05.2019 року № Ф-12655-49; - зобов`язати відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків позивача шляхом зменшення податкового зобов`язання з єдиного внеску відповідно до податкової вимоги № Ф-12655-49 від 11.05.2019. Позов обґрунтовано тим, що 20.05.2019 позивачем отримано податкову вимогу ГУДФС у Запорізькій області № Ф-12655-49 від 11.05.2019 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн., на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та з урахуванням норм статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Позивач стверджує, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, сплачував податки та збори у розмірах та строки встановлені законодавством. Підприємницька діяльність була припинена. Після припинення підприємницької діяльності, позивач звернувся до контролюючого органу, за місцем реєстрації, та його знято з обліку в податковому органі. На теперішній час позивач на обліку як приватний підприємець не перебуває. На підставі вищевикладеного, просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12655-49 від 11.05.2019 на суму 21030,90 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 в задоволенні позову відмовлено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що у період з 07.07.2008 по 23.07.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак повинен був сплачувати у 2017 та 2018 роках та відповідної частини 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець. Беручи до уваги вищезазначене, враховуючи реєстрацію позивача період часу з 07.07.2008 по 23.07.2019 як фізична особа-підприємець суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у зв`язку із вищезазначеним зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі та у строки, встановлені чинним законодавством. Доказів сплати єдиного соціального внеску позивачем не надано та матеріали справи не містять. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є належним підтвердженням здійснення підприємницької діяльності, оскільки відомості до нього відносно позивача були здійснені в 2014 році в автоматичному режимі без подання позивачем відповідних документів. Відповідачем до апеляційного суду подано відзив, згідно якого просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Однак, заначений відзив колегія судів апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки він надійшов до суду 10.04.2020 (на наступний день після розгляду справи). Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.07.2008 за № 2 103 000 0000 044686 Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 11.05.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12655-49 на загальну суму боргу 21030,90 грн. (а.с. 8). 23.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №21030060002044686 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, Закону України від "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" 08.07.2010 № 2464-VI, норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Слід зазначити, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI. Зокрема, статтею 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: - принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; - платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; - розмір єдиного внеску; - орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; - склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина 1 статті 5 Закону № 2464-VI). Згідно частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Статтею 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування",, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774 внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (зміни діють з 01 січня 2017 року та, зокрема, торкаються питання обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року). Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ). Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI). Однак, матеріали справи не містять доказів, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску. Позивач зазначає, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є належним підтвердженням здійснення підприємницької діяльності, оскільки відомості до нього відносно позивача були здійснені в 2014 році в автоматичному режимі без подання позивачем відповідних документів. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань»). Дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - є офіційними даними, зокрема, і щодо позивача, а саме належним доказом, який надає підстави для висновку, що позивач є фізичною особою-підприємцем, оскільки дані про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 - наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав не довіряти вказаній офіційній інформації, оскільки така інформація є офіційною. На думку колегії суддів апеляційної інстанції обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо аргументів позивача про те, що він не займається підприємницькою діяльністю. Суд першої інстанції визначив такі посилання безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Матеріали справи не містять доказів припинення позивачем підприємницької діяльності на час формування податкової вимоги №Ф-12655-49 від 11.05.2019 року. Отже позивач, на час формування податкової вимоги №Ф-12655-49 від 11.05.2019 року, мав статус фізичної особи-підприємця та був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок. Так, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 620/2449/19. Матеріали справи також не містять відомостей щодо перебування позивача на найманій роботі, що також надає підстави для висновку про обов`язок позивача сплачувати єдиний внесок як фізичної особи-підприємця. Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Матеріалами справи підтверджується, що позивач із заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - звернувся лише 23.07.2019. Отже, така заява позивачем була подана вже після формування податкової вимоги №Ф-12655-49 від 11.05.2019 року. Таким чином, у період часу з 07.07.2008 по 23.07.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак повинен був сплачувати у 2017-2018 роках та відповідної частини 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець. Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати позивачем єдиного внеску на час коли позивач мав статус фізичної особи-підприємця, то відповідач правомірно сформував податкову вимогу №Ф-12655-49 від 11.05.2019 року. Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом 10-ти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI). Доказів сплати єдиного соціального внеску матеріали справи не містять. Відповідно до ст.14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018. З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Таким чином, відповідачем сформовано вимогу у встановленому законом порядку. Оскільки відповідач мав законні підстави для формування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12655-49 від 11.05.2019, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати не підлягають розподілу. Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Строки касаційного оскарження, з урахуванням п. 3 Розділу IV «Прикінцеві Положення» КАС України в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, продовжуються на строк дії карантину. В повному обсязі постанова виготовлена 21.04.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова