Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/6184/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5496/20 Справа № 214/6184/19 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., секретар судового засідання Кислиця І.В. сторони справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року, ухваленого суддею Гринем Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 16 березня 2020 року, ВСТАНОВИВ : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю. В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що 24 липня 2019 року вона за договором купівлі-продажу стала власницею квартири АДРЕСА_1 . В квартирі залишився зареєстрованим відповідач по справі ОСОБА_2 . Згідно п. 3.1.5 договору купівлі-продажу продавець ОСОБА_3 зобов`язалась не пізніше 31.07.2019 року зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих осіб та звільнити квартиру. Проте, зняти відповідача з реєстраційного обліку в досудовому порядку не має можливості, а реєстрація обмежує її права, як власниці змушує нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг, що створює відповідні незручності. Дана обставина порушує її права власності, адже вона не може в повному обсязі скористатися своїм правом володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном, на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю: квартирою АДРЕСА_1 та визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користуванням вказаною квартирою. Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що в нього відсутнє інше житло для проживання. Вважає, що його сервітут на право проживання в квартирі зберігає чинність в разі переходу права власності до іншої особи. Позивач не зазначила істотних значень, як підставу припинення сервітуту. Зауважує, що не давав згоди ОСОБА_3 на зняття його з реєстраційного обліку, тому п. п. 3.1.5 договору купівлі-продажу є нікчемним. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_4 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка належить їй на підставі власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.07.2019 року (а.с.7). Відповідно до п.3.1.5 договору за домовленістю сторін продавець ОСОБА_3 зобов`язалась не пізніше 21.07.2019 року зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих осіб та звільнити квартиру від речей домашньої обстановки і вжитку(а.с.9). Згідно довідки Криворізької об`єднаної міської довідково-інформаційної служби №379 від 12.08.2019 року та відповіддю адресно-довідкового органу в зазначеній квартирі з 21.06.2012 року по теперішній час значиться зареєстрованим ОСОБА_2 (а.с.12, 16). Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався положенням ст.319,391 ЦК України та дійшов висновку, що позивачу, як новому власнику житла зі сторони відповідача, як колишнього члена сім`ї минулого власника чиняться перешкоди у користуванні власністю, визнав його таким, що втратив право корисутвання житлом. Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до статті 107 ЖК Української РСР факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Отже, початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Системний аналіз статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 ЖК Української РСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 пояснив, що в спірній квартирі він проживає з 21.06.2012 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Криворізької об`єднаної міської довідково-інформаційної служби №379 від 12.08.2019 року та Актом складеним мешканцями будинку АДРЕСА_2 (а.с 126) Крім того, в п. 1.3. договору купілі- продажу укладеного 24.07.2019 року між ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 зазначено, що внаслідок правочину не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати за законом чи договором, та за адресою місцезнаходження вищезгаданої квартири не проживають, не зареєстровані та не мають права користування будь-які особи, окрім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі не проживають, не зареєстровані та не мають права користування малолітні та/чи неповнолітні діти недієздатні та /чи обмежено дієздатні особи(а.с.8-11) Тобто при придбанні квартири ОСОБА_1 знала про реєстрацію у спірній квартирі відповідача. Вказане свідчить про те, що дії сторін за договором купівлі-продажу від 24.07.2019 року, щодо передачі ОСОБА_3 права власності на квартиру ОСОБА_1 були недобросовісними стосовно ОСОБА_2 та спрямованими на позбавлення його права користування житлом. Представник позивача в суді апеляційної інстанції не спростував цього факту і не ставив питання про виселення відповідача. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Таким чином, встановивши, що відповідач постійно проживає у спірній квартирі, крім того його право користування передбачено договором купівлі-продажу квартири укладеного 24.07.2019 року між ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що підстав передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК України для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою немає, оскільки для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є факт не проживання нею понад один рік в житловому приміщенні без поважних причин. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із апеляційною скаргою відповідачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір у сумі 1152, 60 грн. який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на його користь. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпропвський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення . В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в сумі 1152,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2020 року. Головуючий : Судді: