Ухвала КАС ВС № 826/3629/18

УХВАЛА 27 жовтня 2020 року Київ справа №826/3629/18 адміністративне провадження №К/9901/24177/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М.М., суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі №826/3629/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними i скасування податкових повідомлень-рішень та акта, ВСТАНОВИВ: 21.09.2020 до суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» (далі - позивач, скаржник), подана безпосередньо до суду. Ухвалою від 30.09.2020 Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху, надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої, зокрема щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі. Підставою для залишення касаційної скарги без руху стало те, що визначаючи підставу для касаційного оскарження судових рішень у цій cпpaвi відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не зазначив в чому саме він вбачає подібність правовідносин, а наведене ним обґрунтування, навпаки, свідчило про їх відмінність (різні правові підстави володіння нерухомим майном). На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, 16.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» подало уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстави для касаційного оскарження судових рішень є майже ідентичним до первісної касаційної скарги. Скаржник зазначає інші постанови Верховного Суду, які, як на його думку, свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Так, в уточненій касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив норми права i ухвалив рішення всупереч сталій практиці Верховного Суду України та Верховного Суду. Обґрунтування цієї підстави зводиться до того, що у розумінні підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею i триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах i в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 у справі №21-804а16 та постанові від 12.09.2017 у справі №21-3078а16, а також Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі №825/308/17, від 19.06.2018 у справі № 822/2696/17, від 17.12.2019 у справі № 804/4739/16. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду 28.03.2018 у cпpaвi №910/1200/17, у якій, як він зазначає, викладено висновок, що сторони не обмежені у праві на власний розсуд, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства, у договорі врегулювати зобов`язання щодо сплати земельного податку. З посиланням на постанову Верховного Суду 28.02.2019 у cпpaвi № 803/847/17 зазначає, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) i орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. На переконання позивача, надаючи оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи, не вбачається за можливе зазначити про наявність законодавчо обумовлених підстав щодо необхідності сплати позивачем податку на землю, виходячи iз відсутності належних доказів, які підтверджували наявність у нього на праві приватної власності 1/5 частки нерухомого майна за адресою: цілісного майнового комплексу плодоовочевої бази Комунального підприємства «Cвiт» Солом`янського району м. Києва, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська,

32. Зокрема, правовстановлюючих документів на такий об`єкт нерухомості та/або витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно матеріали справи не містять. Для правильного вирішення даної справи суди попередніх інстанцій мали дослідити обставини відсутності факту належності об`єкта нерухомого майна позивачу на праві власності, сам договір оренди цілісного майнового комплексу плодоовочевої бази Комунального підприємства «Cвiт» Солом`янського району м. Києва, укладений 15.05.2008 між Солом`янською районною в м. Києві державною адміністрацією (Орендодавець) та ТОВ «Cвiт Плюс» (Орендар), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, в частині його істотних умов, а також достеменно встановити, з приводу якого податку/обов`язкового платежу (земельний податок чи орендна плата) виникли спірні відносини. Окрім того, матеріали справи не містять розрахунку нарахованих сум земельного податку за спірним податковим повідомленням-рішенням, що підлягало обов`язковому дослідженню судами попередніх інстанцій. Проаналізувавши зміст уточненої касаційної скарги в контексті наявності взаємозв`язку із вказаною підставою для касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає, що скаржник не врахував надані йому в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху роз`яснення, які саме недоліки має виправити скаржник. Аналогічно поданій касаційній скаpзi, в уточненій її редакції, позиція скаржника полягає в тому, що оскільки він не є власником майна (в даному випадку цілісного майнового комплексу), а є його орендарем, вищезазначені висновки Верховного Суду свідчать про відсутність у позивача обов`язку зi сплати земельного податку. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив норми матеріального права всупереч висновкам Верховного Суду. Скаржникові було роз`яснено, що таке обґрунтування не відповідає визначеній підставі - пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у paзi подання касаційної скарги на цій підставі, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити щодо застосування якої норми права в ній викладено висновок, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Посилаючись на інші постанови Верховного суду та Верховного Суду України, скаржник так i не зазначає, в чому саме він вбачає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга), а наведене ним обґрунтування, навпаки, свідчить про їх відмінність (різні правові підстави володіння нерухомим майном). Ухваленими у подібних правовідносинах можливо було б вважати рішення Верховного Суду у справах, в яких податковим органом здійснювалось нарахування грошових зобов`язань з плати за землю орендарю нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, на якій воно розташовано, а не власнику такого нерухомого майна. Якщо ж за подібних фактичних обставин Верховний Суд справи не розглядав і не формулював правового висновку щодо тлумачення відповідних норм права, то це може вказувати на існування іншої підстави для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Проте скаржник на такі не посилається і обґрунтувань не наводить. Крім того, у справі №910/1200/17, за наслідками касаційного розгляду якої Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 28.03.2018, предметом спору було стягнення боргу в cyмi 62996,88 грн, 3% в сумі 1580,08 грн, інфляційних втрат в сумі 4587,25 грн. При цьому, як зазначив Верховний Суд у цій постанові, зміст правовідносин полягав у підставах та порядку виникнення речового права на землю у співвласників багатоквартирного будинку. Зазначене свідчить про те, що правовідносини у справі №910/1200/17 та у справі, у якій подано касаційну скаргу, суттєво відрізняються як за суб`єктним складом, так і за предметом спору, що впливає на умови застосування правових норм. Крім того, у цій постанові відсутній висновок, про який зазначає скаржник в уточненій касаційній скарзі. Крім того, колегією суддів встановлено, що в аналогічно поданій касаційній скарзі, в уточненій її редакції, міститься посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та цитування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як підстави для касаційного оскарження судових рішень. В ухвалі про залишення касаційної скарги без руху Верховний Суд роз`яснив скаржнику про недостатність обґрунтування у цієї підстави, оскільки у касаційній скарзі не містилося посилання на відповідний пункт частини другої та/або третьої статті 353 КАС України, що кореспондується з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування постанови апеляційного суду i залишення в силі рішення суду першої інстанції, що передбачено статтею 352 КАС України. Також скаржнику було роз`яснено, що у випадку, якщо він вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або які зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Проте зміст уточненої касаційної скарги в цій частині є ідентичним, тобто не усуває виявлені судом недоліки. В уточненій касаційній скарзі зазначено, що після відкриття касаційного провадження її буде доповнено відповідно до частини першої статті 337 КАС України. Проте колегія суддів вважає таку позицію скаржника помилковою, оскільки частина перша статті 337 КАС України встановлює право особи, яка подала касаційну скаргу, доповнити чи змінити її, та визначає строк, в межах якого таке право може бути реалізовано - протягом строку на касаційне оскарження, а також встановлює обов`язкову умову обґрунтувати необхідність таких змін чи доповнень. Отже, КАС України не передбачає можливість доповнення або зміни касаційної скарги після відкриття касаційного провадження. Зазначеному кореспондують положення: пункту 4 частини другої статті 330 КАС України (обов`язок особи, яка оскаржує судові рішення, у касаційній скарзі зазначити підставу (підстави) відкриття касаційного оскарження судових рішень); частини третьої статті 334 КАС України (обов`язок суду в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначити підставу (підстави) відкриття касаційного провадження); частини першої статті 341 КАС України (межі перегляду судом касаційної інстанції - перегляд судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження). Незмістовними є посилання скаржника на частину третю статті 341 КАС України, відповідно до якої суд не обмежений доводами та вимогами скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у paзi необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Зазначене право суду касаційної інстанції не нівелює обов`язок скаржника викласти у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в обов`язковому взаємозв`язку iз посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Таким чином, дослідивши наведене скаржником обґрунтування, є підстави вважати, що скаржник формально підійшов до усунення недоліків касаційної скарги, вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху так і не виконано, в уточненій касаційній скарзі так і не викладено підстав для касаційного оскарження судових рішень з належним їх обґрунтуванням. Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі №826/3629/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Cвiт Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними i скасування податкових повідомлень-рішень та акта - повернути скаржнику. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко