Постанова 4812 № 485/468/20

27.10.20 22-ц/812/1799/20 Провадження № 22-ц/812/1799/20 Суддя першої інстанції Квєтка І.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 27 жовтня 2020 року м. Миколаїв Справа № 485/468/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Квєтка І.А., в залі судового засідання в м. Снігурівка, повний текст якого складений 19 серпня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору припиненим внаслідок його виконання, В С Т А Н О В И В: 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 11 липня 2014 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір, за яким відповідач надав їй кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 8 400 грн. на платіжну картку «Універсальна». Вищезазначеними коштами позивачка користувалась та погашала заборгованість за кредитом. В подальшому, кредитна карта була викрадена невстановленими до теперішнього часу особами та з картки були здійснена оплата товарів та послуг. По даному факту вона зверталась до органів поліції, але розслідування триває до теперішнього часу. Про всі ці події відомо АТ КБ «ПриватБанк». Проте, відповідач почав нараховувати їй неіснуючі відсотки, штрафні санкції у вигляді штрафу та встановив кредитний ліміт у 0,00 грн. Крім того Банк неодноразово надсилав їй вимоги щодо сплати так званого боргу, збільшуючи необґрунтовано суму та підроблене рішення суду, за яким з неї стягнуто кошти, накладено арешт на її майно та обмежено у праві виїзду за кордон. Довести її заборгованість у судовому порядку АТ КБ «ПриватБанк» не бажає, посилаючись на той факт, що у неї є борг, який зафіксовано в додатку Приват

24. Проте, даним додатком вона ніколи не користувалась і не має до нього доступу. Також Банк, скориставшись, що вона отримує пенсію на іншу картку в АТ КБ «ПриватБанк», в період з 01 жовтня 2017 року до теперішнього часу самостійно знімає з неї кошти на погашення так званої заборгованості. Загалом за період з 1 жовтня 2017 року з її пенсійної картки Банк списав більше 9 000 грн. На теперішній час ніяких кредитних зобов`язань між нею та відповідачем не існує, але Банк наполягає на виконанні договору, за яким на її думку, заборгованість відсутня. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» порушив відносно неї вимоги Закону «Про захист прав споживачів». Відповідач на свій розсуд односторонньо змінював умови кредитування, встановлював умови договору та відповідальність за його невиконання, але сам не ніс будь-якої відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк» таким, що припинений внаслідок його повного виконання. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано зобов`язання між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 за кредитним договором SAMDNWFC00006811377 від 11 липня 2014 року припиненим внаслідок його виконання. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані кредитні зобов`язання перед Банком, зворотне останнім не доведено, вимог до позичальника не пред`явлено, а тому кредитні зобов`язання слід визнати припиненими. При цьому місцевий суд дійшов висновку, що збільшення Банком розміру процентної ставки відбулось у строки та спосіб, що не передбачені умовами кредитного договору, а тому погодився з розрахунком заборгованості за кредитним договором з огляду на процентну ставку, розмір якої сторони погодили при підписанні анкети-заяви 20 травня 2008 року. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовував тим, що при укладенні договору позивач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими до актів цивільного законодавства. На час початку користування кредитною карткою діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 22,8 % на рік. Далі процентна ставка змінювалась відомчими наказами Банку, про що позивач повідомлялася виписками по її рахункам. Підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати, що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що є суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по вже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг, погоджених з позивачем. Отже, виходячи із умов договору вбачаються ознаки змінювальної процентної ставки за користування кредитом та повідомлення клієнта про підвищення тарифів. Позичальник, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та користуючись кредитною карткою, погодився з такими умовами договору та порядком зміни процентів за користування кредитом. Судом не було враховано, що позивач зміну відсоткової ставки не оскаржував. Навпаки, дії позивача щодо користування кредитом, сплати заборгованості за кредитом, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, є доказом приєднання до зазначених змін до умов і правил надання банківських послуг та прийняття цих умов, запропонованих банком, та виконанням договору. Висновок суду про те, що збільшення розміру процентів по кредитному договору в односторонньому порядку без повідомлення позичальника здійснено Банком у порушення умов договору та вимог чинного законодавства є передчасним та незаконним. В свою чергу, позивач свій обов`язок з отримання виписок про стан карткового рахунку та про операції, що проводяться по картрахунку не виконав, а також не пред`явив вимоги банку щодо незгоди з підвищенням процентної ставки та розірвання кредитного договору. Оскільки, збільшення розміру процентної ставки АТ КБ «ПриватБанк» відбулось у строки та спосіб, що передбачені кредитним договором, то у суду першої інстанції не було правових підстав визнавати таке збільшення процентів незаконним та приймати за основу розрахунок заборгованості за кредитним договором за початково встановленою відсотковою ставкою. АТ КБ «ПриватБанк» вважає передчасним та помилковим висновок суду про припинення зобов`язання за зазначеним кредитним договором. Оскільки заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не сплачена, станом на 31 травня 2020 становить 14 368 грн. 08 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 588 683 грн. 56 коп. - заборгованість за відсотками, то зобов`язання є невиконаними і договір не припинено. Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 20 травня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання сторонами заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за умовами якого позивач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8%, тобто щомісячна базова ставка становила 1,9%, з розрахунку 360 днів у році, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по рахунку. ОСОБА_1 було видано шість електронних платіжних засобів - пластикових карток для обслуговування карткового рахунку (договору): 20 травня 2008 року - НОМЕР_1 ; 23 травня 2012 року - НОМЕР_2 ; 23 травня 2012 року - НОМЕР_3 ; 11 липня 2014 року - НОМЕР_4 ; 31 липня 2014 року - НОМЕР_5 ; 25 листопада 2014 року - НОМЕР_6 , строк дії останньої картки до 07/18. Позивач користувалася коштами на рахунку, відкритому відповідно до початкової заяви. Заперечуючи проти позовних вимог Банк для дослідження суду надав розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, виходячи з базової ставки 1.9% на місяць, що узгодили сторони в заяві про надання банківських послуг 20 травня 2008 року. За таким розрахунком за позивачем зазначена заборгованість по тілу кредиту у розмірі 5 494.77 грн. Також надав розрахунок заборгованості з урахуванням процентної ставки, що підвищувалася на підставі Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17). Отже предметом позову у справі, яка переглядається є визнання припиненим кредитного договору SAMDNWFC00006811377 від 20 травня 2008 року припиненим внаслідок його виконання. Як встановлено судом 20 травня 2008 року Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти для споживчих цілей шляхом перерахунку на відкритий картковий рахунок. При цьому сторони узгодили базову процентну ставку 22.8% з обрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості та відповідальність за порушення зобов`язань за цим договором. Протягом з 2008 року по 2014 рік Банк надавав різні пластикові карти, встановлюючи різні грошові ліміти. Протягом липня 2014 року позивачу було видано три пластикові карти з грошовим лімітом 8 400 грн. Строк дії останньої картки закінчився 31 липня 2018 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги та надаючи відповідні докази, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач на її адресу неодноразово надсилав листи з вимогою про борг, при цьому суми боргу були безпідставно завищені. Крім того, Банк надіслав їй неіснуюче судове рішення про стягнення з неї суми боргу та в телефонному режимі вимагав сплати цього боргу, а в подальшому з 01 жовтня 2017 року самостійно списує з її пенсійної картки кошти на погашення заборгованості. Банк, не спростовуючи зазначених обставин, проте, заперечуючи проти позову, надав розрахунок заборгованості, з огляду на узгоджену в 2008 році сторонами базову ставку, у розмірі 5 494.77 грн. та розрахунок заборгованості згідно із діючими тарифами банку відповідно у розмірі 603 051. 64 грн. Відповідач до ухвалення судового рішення сплатила 5 494.77 грн. суми боргу, заперечуючи проти обрахування суми боргу за підвищеною процентною ставкою, яку сторони не узгоджували. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Колегія суддів з огляду на встановлені обставини на надані сторонами докази погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами кредитні зобов`язання слід визнати припиненими з огляду на те, що позивач сплатила суму заборгованості, визначену банком за первісною базовою процентною ставкою та з будь-якими позовними вимогами банк до ОСОБА_1 не звертався. Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача існує заборгованість, оскільки суд першої інстанції безпідставно виходив з первісної базової процентної ставки без урахування зміни процентної ставки протягом всього періоду користування кредитними коштами, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Як встановлено 20 травня 2008 року, сторони підписавши кредитний договір про надання банківських послуг, погодили умови договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, строки та порядок повернення кредиту та процентів, а також відповідальність позичальника у разі несвоєчасної сплати кредиту. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Зміну процентної ставки Банк обґрунтовує відомчими наказами Банку, про що позивач начебто повідомлялася виписками по її рахункам, а також ці зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг, погоджених з позивачем. Навпаки, дії позивача, на думку банку, щодо користування кредитом, сплати заборгованості за кредитом, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, є доказом приєднання до зазначених змін до Умов і правил надання банківських послуг та прийняття цих умов, запропонованих банком, та виконанням договору. Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте матеріали справи не містять підтверджень, що Умови та правила розуміла позивач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо зміни процентної ставки за користування кредитними коштами. Позивач заперечувала підписання будь-яких документів щодо підвищення процентної ставки. Також не надано суду доказів того, що на адресу позивача направлялися виписки з рахунку позивача, де вбачалася б зміна базової ставки. Крім того, Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). Відомчі накази Банку про зміну тарифів кредитування не можуть підтверджувати правильність підвищення процентної ставки, оскільки вони не визнавались позичальником та нею не підписувались. За такого висновок місцевого суду про те, що збільшення розміру процентів по кредитному договору в односторонньому порядку без повідомлення позичальника здійснено Банком у порушення умов договору та вимог чинного законодавства є обґрунтованим та доводи скарги його не спростовують. До апеляційної скарги Банк долучає наказ Банку від 23 серпня 2006 року, Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою. Між тим зазначені документи не можуть бути прийняті як докази у зазначеній справі та відповідно оцінені судом апеляційної інстанції за наступного. Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. За приписами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Представник Банку будь-яких клопотань щодо долучення цих документів до матеріалів справи та неможливості ненадання їх до суду першої інстанції не заявляв. Зазначені документи не надавалися суду першої інстанції як доказ на підтвердження заперечень проти позовних вимог, в ході розгляду справи Банк будь-яких клопотань з цього приводу районному суду не заявляв та в своїх письмових пояснення на ці докази не посилався, а тому колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для прийняття судом апеляційної інстанції цих письмових доказів. Отже, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про припинення кредитного зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк». Між тим, вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд в резолютивні частині помилково зазначив дату договору про надання кредитних послуг як 11 липня 2014 року замість правильної дати 20 травня 2008 року, оскільки як встановлено наданими сторонами доказами датою укладення договору про надання кредитних послуг є саме зазначена дата 20 травня 2008 року. Користування кредитними коштами здійснювалося з рахунку, відкритому відповідно до вказаної заяви. Пластикові картки, як електронні платіжні засоби видавалися для користування відкритим раніше картковим рахунком. Видача позивачу 11 липня 2014 року платіжної картки щодо продовження користування кредитними коштами, що обраховувалися на раніше відкритому банківському рахунку, не свідчить про укладення між сторонами нового кредитного договору. Про таке укладення не може свідчити й розрахунок заборгованості, наданий банком з відповідною зазначеною на ньому датою договору 11 липня 2014 року, на який посилається в рішенні суд першої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги та змінити рішення суду. За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2020 слід змінити, зазначивши в резолютивні частині дату кредитного договору 20 травня 2008 року замість 11 липня 2014 року. В іншій частині зазначене рішення залишити без змін. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2020 року в резолютивній частині змінити, вважати датою кредитного договору 20 травня 2008 року. В іншій частині зазначене рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 27 жовтня 2020 року.