Постанова 4818 № 635/1544/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 18 листопада 2020 року м. Харків Справа № 635/1544/19 Провадження № 22-ц/818/4138/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю. за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення об`єкту самочинного будівництва та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року, ухвалене Шинкарчук Я.А., - В С Т А Н О В И В : У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про знесення об`єкту самочинного будівництва та стягнення моральної шкоди. В обгрнтування позову зазначає, що він та ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 23 травня 1996 року є власниками відповідно 13/25 та 12/25 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка на якій розташований вказаний будинок, з цільовим призначенням будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, також належить на праві власності йому та відповідачу. Зазначає, що відповідачем у 2006 році самочинно зведено прибудову літ. «А4-1» до житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 6,00 кв.м., а у 2009 році самочинно, без його згоди, як співвласника, зведено навіс літ. «О» на земельній ділянці, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за адресою: АДРЕСА_1 . Як підтвердження вказаного, приводиться посилання на текст позовної заяви про визнання права власності на самочинну забудову у справі №635/1037/18, яка ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 грудня 2018 року була залишена без розгляду. Вказує, що він, як співвласник житлового будинку (до якого самочинно здійснено прибудови) та земельної ділянки (на якій самочинно побудовано навіс) не надавав своєї згоди на будівництво і заперечує проти визнання права власності на вказані вище об`єкти за відповідачем, а також просить зобов`язати останнього знести їх, оскільки самостійно, попри всі його вимоги, він відмовляється це зробити. До того ж, самовільне зайняття території та здійснення самочинного будівництва відповідачем, унеможливлює йому користуватися частиною земельної ділянки, яка є спільною сумісною власністю сторін у справі. Крім того, вказує, що відповідачем порушено ряд норм законодавства про регулювання містобудівної діяльності та архітектурної діяльності, оскільки саме він, як співвласник земельної ділянки, не надав передбаченої законом згоди на здійснення прибудови до будинку та на будівництво навісу, а також звернення прибудови та навісу відповідачем було виконано без належним чином розробленої та погодженої проектної документації. Згідно припису №378/1-Пр від 10 листопада 2017 року, виданого головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу №1 Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, ОСОБА_4 , відповідача було зобов`язано усунути порушення, шляхом оформлення відповідної документації згідно чинного законодавства або приведення будівництва в попередній стан до 10 січня 2018 року. Проте, станом на дату звернення до суду з цим позовом відповідачем вказані в приписі порушення не усунено. В результаті вказаних вище дій йому завдана матеріальна шкода, а саме, відповідач побудував навіс таким чином, що стічні води з нього проходять повз літній душ та вбиральню, які належать йому на праві приватної власності, осів ґрунт, у прибудовах накопичується конденсат вологості, з`явилися тріщини, відійшли шпалери, під ними з`явився грибок та пліснява, що негативно відображається на його здоров`ї та робить неможливим подальше використання відповідних будівель за призначенням. Згідно з приписами цивільного законодавства, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. До того ж, у даному випадку, не знесення самочинно побудованого відповідачем навісу призведе до подальшого значного пошкодження та руйнування його майна. Зазначеними діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яку оцінено у розмірі 70000гривень. Визначаючи розмір відшкодування, він керувався тим, що страждання неможливо «виміряти» так, як це можна зробити з матеріальною шкодою. Просить суд зобов`язати ОСОБА_2 знести прибудову літ. «А4-1» до житлового будинку літ. «А-1» та навіс, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 70 000грн. Вирішити питання про судові витрати. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі посилається на ті ж самі обставини, що викладені у позовній заяві. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент розгляду справи відсутні самочинно побудовані об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи позивачем не заявлялось, тому відсутні підстави для відновлення порушених прав шляхом знесення самочинної прибудови. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що згідно договору довічного утримання від 23 травня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківського району державної нотаріальної контори Желтухіною Л.Н., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали у власність від батька ( ОСОБА_6 ) відповідно по 13/25 та 12/25 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №049646, виданого 05 грудня 2006 року на підставі рішення VІ сесії V скликання Безлюдівської селищної ради від 28 вересня 2006 року ОСОБА_1 , останній є співвласником (разом з ОСОБА_2 ) земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,150 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010670300196. Також згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №049645, виданого 05 грудня 2006 року на підставі рішення VІ сесії V скликання Безлюдівської селищної ради від 28 вересня 2006 року ОСОБА_1 , останній є співвласником (разом з ОСОБА_2 ) земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,093 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010670300198. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем у 2006 році було самочинно зведено прибудову літ. «А4-1» до житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 6,00 кв.м., а у 2009 році самочинно, без його згоди, як співвласника, зведено навіс літ. «О» на земельній ділянці, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за адресою: АДРЕСА_1 . До того ж, самовільне зайняття території та здійснення самочинного будівництва відповідачем, унеможливлює йому користуватися частиною земельної ділянки, яка є спільною сумісною власністю сторін у справі. Крім того, вказує, що відповідачем порушено ряд норм законодавства про регулювання містобудівної діяльності та архітектурної діяльності, оскільки саме він, як співвласник земельної ділянки, не надав передбаченої законом згоди на здійснення прибудови до будинку та на будівництво навісу, а також звернення прибудови та навісу відповідачем було виконано без належним чином розробленої та погодженої проектної документації. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Так, апеляційним судом встановлено, що згідно з копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений Комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 06 жовтня 2015 року самочинно побудованими є прибудова літ.«А4-1» та тамбур літ. «а4». Згідно технічного заключення, виготовленого ТОВ «Архітектурне бюро Харківського району» 2 грудня 2015 року, за результатами візуального огляду прибудови літ «А4-1» до житлового будинку літ. «А-1», розташованого в АДРЕСА_1 можливо зробити висновок, що несучі та огоржувані конструкції зазначеного об`єкту не мають дефектів, які свідчать про зниження її несучої здатності, в результаті чого, загальний стан будівельних конструкцій відноситься до ІІ категорії задовільний. За результатами обстеження можливо встановити, що технічний стан конструкції обстеженого об`єкту забезпечує надійну експлуатацію та безпеку для життя та здоров`я людей. Приписом головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу №1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Будяковим А.С. №378/1-Пр від 10 листопада 2017 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, за результатами позапланової перевірки, проведеної на об`єкті «прибудова до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 » було встановлено порушення пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», частини першої статті 29 Закону України «Про планування та забудову територій» (закон діяв до 12.03.2011), та визначено усунути виявлене порушення в строк до 10 січня 2018 року шляхом оформлення відповідної документації згідно чинного законодавства або приведення об`єктів будівництва у попередній стан. Таким чином, з викладеного вбачається, що на момент розгляду справи мали місце самочинно побудовані об`єкти на земельній ділянці, яка перебуває у спільній власності сторін, а саме: прибудова літ.«А4-1» та тамбур літ. «а4». Висновок суду першої інстанції про відсутність самочинного будівництва грунтується на відомостях технічного паспорту спірної будівлі, виготовленого ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» 03 квітня 2019 року та довідки ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» №3043/1 від 03 квітня 2019 року де зазначено про відсутність самочинно побудованих (перепланованих чи реконструйованих) об`єктів. Між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що статус спірних прибудов змінився в результаті виконання відповідачем вимог закону та припису головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу №1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Будякова А.С. №378/1-Пр від 10 листопада 2017 року. За таких обставин, прибудова літ.«А4-1» та тамбур літ. «а4» залишаються самочинно побудованими. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. За положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконана вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визнанням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова є неможливою. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)». Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №6-1721цс16. При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-137цс14, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтями 355, 356, ч.ч.1, 4 ст.357, ч.ч.1-3 ст.358, ст.361, ч.ч.1, 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Матеріали справи свідчать, що частки належних сторонам по справі земельних ділянок не визначені, їх поділу не здійснено, порядку користування не визначено. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірні прибудови та навіс займають більшу площу, ніж та, що припадала б на частку відповідача після її визначення. Як на підставу порушення своїх прав, позивач зазначає, що має місце обмеження його права, як співвласника земельної ділянки в частині користування останньою, зокрема, він не має можливості розмістити власний автомобіль на прибудинковій території, оскільки та немає для цього місця. Разом з тим, такі твердження спростовуються матеріалами справи, а саме копіями технічного паспорту та фотографією (а.с.47), з яких вбачається, що земельна ділянка містить в`їзд та достатньо місця для проїзду та розміщення транспортного засобу. Прибудова літ.«А4-1» прибудована з боку тієї ж частини житлового будинку, якою фактично, відповідно до порядку користування, що склався, користується відповідач. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що будівництво навісу літ. «О» призвело до того, що стічні води та конденсат пошкодили частину будівель, якими користується позивач. Сам по собі той факт, що позивач, як співвласник земельної ділянки не надавав згоду на зведення спірних будівель не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення об`єктів самочинного будівництва, оскільки не встановлено фактичного порушення прав позивача. Будь-яких інших доводів, яким чином порушуються права позивача спірними самочинними побудовами та доказів на підтвердження цих обставин, що є його обов`язком відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, позивачем не наведено. Оскільки апеляційним судом не встановлено та позивачем не надано належних допустимих доказів порушення її прав, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову. Враховуючи та, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними, вони також задоволенню не підлягають. З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову підлягає зміні. Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова