Постанова 4812 № 478/324/19

06.10.20 22-ц/812/1645/20 Провадження № 22-ц/812/1645/20 Головуючий суду першої інстанції Іщенко Х.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2020 року м. Миколаїв Справа 478/324/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Іщенко Х.В., в залі судового засідання в смт. Казанка, о 16 год. 51 хв., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, В С Т А Н О В И В: 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментах та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 23 квітня 2010 року по 01 листопада 2018 року. Доводи позовної заяви обґрунтовувала тим, що 05 листопада 2010 року Казанківським районним судом Миколаївської області на виконання рішення суду видано виконавчий лист № 2-483 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на малолітнього сина ОСОБА_4 , 2005 року народження, в розмірі ј частки всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який звернуто до примусового виконання і державним виконавцем 15 листопада 2010 року відкрите виконавче провадження № 22595203. Відповідно до розрахунку Казанківського районного відділу державної виконавчої служби № 6011 від 01 листопада 2018 року, нарахована сума аліментів за період з 23 квітня 2010 року по жовтень 2018 року у розмірі 30% прожиткового мінімуму складає 75 193 грн. 32 коп. Станом на 01 листопада 2018 року боржником ОСОБА_2 за рішенням суду на користь позивача сплачено 44 503 грн. 95 коп. Таким чином, станом на 01 листопада 2018 року існує заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 30 695 грн. 87 коп., яку ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь, а також неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 30 695 грн. 87 коп. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі через їх безпідставність. За висновком місцевого суду встановлено, що під час розгляду справи з урахуванням наданих відповідачем документів державним виконавцем було зроблено новий розрахунок заборгованості, за яким заборгованість по сплаті аліментів за період з 23 квітня 2010 року по 01 листопада 2018 року відсутня. Оскільки заборгованість по сплаті аліментів відсутня, відсутні і підстави для стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, де посилаючись на його необ`єктивність та необґрунтованість, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що жоден із її доводів щодо наявності заборгованості по сплаті аліментів зі сторони відповідача ОСОБА_2 , в тому числі наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 листопада 2018 року, не був врахований судом при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Розгляд справи проводився однобічно та упереджено, без з`ясування обставин справи, а саме позивачу не було направлено копії відзиву на апеляційну скаргу та розписок, хоча в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що 28 травня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив разом з розписками, про які позивачу не було відомо. Разом з тим, 30 травня 2019 року суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви від іншого судді в своє провадження та зобов`язує відповідача надати їй письмові докази щодо сплати аліментів до 13 червня 2019 року. Тобто, з урахуванням викладеного можна дійти висновку про те, що станом на 28 травня 2019 року вказані докази були відсутні в матеріалах цивільної справи, хоча на час ухвалення оскарженого рішення суддя посилається на зазначену дату, досліджує зазначені докази в судовому засіданні, при цьому не ознайомлюючи та не вручаючи копію відзиву та розписок позивачу по справі, порушуючи ч. 3 ст. 162 ЦПК України. Крім того, скаржник вказувала, що судом поверхнево були досліджені докази, які містяться в кримінальній справі, в судовому засіданні не було допитано неповнолітнього сина ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_2 правом надати відзив на апеляційну скаргу в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України не скористався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи та витребуваного судом першої інстанції виконавчого провадження № 22595203, долученого до матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 квітня 2005 року по 15 липня 2010 року. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі ј частку всіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 квітня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття. 05 листопада 2010 року Казанківським районним судом Миколаївської області на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 2-483 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , 2005 року народження, в розмірі ј частки всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який звернуто до примусового виконання і державним виконавцем 15 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження № 22595203. Відповідач ОСОБА_2 з 14 жовтня 2008 року по 20 жовтня 2016 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. За даними Казанківської селищної ради відповідач є членом особистого селянського господарства. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 звернувся до державного виконавця та надав документи, зокрема, розписки позивача та їх сина про отримання аліментів, дані про працевлаштування та доходи, які були підставою для перерахунку заборгованості по аліментам. Позивач не заперечувала написання наданих відповідачем розписок про отримання аліментів, проте вважала, що ці розписки та розписки сина про отримання аліментів не повинні враховуватися при розрахунку заборгованості по аліментам. Як вбачається з останнього розрахунку заборгованості від 13 липня 2020 року по сплаті аліментів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , розрахованого державним виконавцем Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Каленко А.В., за період з 23 квітня 2010 року по 01 листопада 2018 року, який зазначено в позовних вимогах, заборгованість по аліментам за вказаний період відсутня. Такий розрахунок заборгованості по аліментам позивачем не оскаржувався. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню. Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Разом з тим, положеннями ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Зазначений порядок передбачено приписами ч. 3 ст. 195 СК України, якою визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі виникнення спору - судом. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця (ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі (ч. 13 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Судом встановлено, що державним виконавцем Казанківського РВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з урахуванням наданих відповідачем документів в межах своїх повноважень зроблено довідку розрахунок станом на 13 липня 2020 року, за якою заборгованість по аліментам, яка визначена позивачем в позовних вимогах за період з 23 квітня 2010 року по 01 листопада 2018 року відсутня. Зазначена довідка розрахунок позивачем не оскаржена. Заборгованість по аліментам, яка утворилася після зазначеного періоду визнана відповідачем та буде стягуватися державним виконавцем у визначеному порядку для виконання судових рішень. За таких обставин, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача заборгованості по аліментам за період з 23 квітня 2010 року по 01 листопада 2018 року, а оскільки неустойку за прострочення сплати аліментів можливо обчислити лише після встановлення розміру заборгованості зі сплати аліментів, то суд обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні її позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не були досліджені докази кримінальної справи, не допитано як свідків ОСОБА_3 , на якого сплачуються аліменти та державного виконавця ОСОБА_5 не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Таким чином, оскільки ні позивач, ні відповідач на виконання свого процесуального обов`язку не заявляли будь-яких клопотань з приводу дослідження будь-яких матеріалів кримінальної справи та допиту свідків, а тому суд першої інстанції з огляду на диспозитивність цивільного судочинства такі питання не вирішував. При цьому слід зазначити, що суд першої інстанції досліджував письмові докази за участю позивача, з`ясовуючи думку останньої щодо кожного наданого відповідачем письмового доказу. Щодо аргументів апеляційної скарги про не направлення на адресу позивача копії відзиву на позов та додатків до нього, то треба зазначити, що дійсно матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували таке відправлення, що є порушенням ч. 4 ст. 178 ЦПК України Між це порушення не є підставою для скасування судового рішення. Щодо відсутності такого відзиву з додатками на час прийняття іншим суддею до свого провадження зазначеної цивільної справи, то ці твердження заявника є припущенням, а 30 травня 2019 року постановлена суддею ухвала про прийняття справи в своє провадження з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, які б були підставою для його зміни або скасування, та зводяться до незгоди заявника з судовим рішенням. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення. Частиною 13 ст. 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 06 жовтня 2020 року.