Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/517/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Дерех Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/517/20 пров. № А/857/8037/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 500/517/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ : 19.02.2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019р. № Ф-879-50 та зобов`язання привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника з врахування скасованої вимоги. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області від 14.08.2019р. №Ф-879-50 У. Крім того, суд зобов`язав Головне управління Державної податкової служби у Тернопільській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходу і зборів та інтегровану картку платника з урахуванням скасованої вимоги. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Державної податкової служби у Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Згідно даних «Податковий блок. Облік платників податків» у розділі «Реєстраційні дані» позивач ОСОБА_1 з 11.01.2001р. зареєстрований, як фізична особа підприємець органами державної реєстрації, та з 11.01.2001р. перебував на податковому обліку у Головному правлінні Державної податкової служби у Тернопільській області (м.Чортків) (основне місце обліку). 06.07.2016р. змінив облік податкового органу. Як видно із довідки №3 від 22.01.2020р., виданої Чортківським державним медичним коледжем, позивач працює в Чортківському державному медичному коледжі: у період з 03.05.1995р. - 31.08.2003р. на посаді лаборанта, з 01.09.2003р. - 31.08.2014р. на посаді педагога - організатора, з 01.09.2014р. по даний час на посаді керівника гурткової роботи. 14.08.2019р. Головним управлінням Державної податкової служби у Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-879-50 У, згідно якої заборгованість станом на 26.09.2019р. зі сплати єдиного внеску у ОСОБА_1 становить 2754,18 грн. 27.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на вказану вимогу до Державної податкової служби України. За результатами розгляду скарги, рішенням Державної податкової служби України від 03.02.2020р. №4281/61990008-01-0106 позивача 10.02.2020 р. повідомлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019р. №Ф-879-50 У Головним управлінням Державної податкової служби у Тернопільській області сформована для передачі до Державної виконавчої служби для примусового стягнення, як узгоджена, та не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку. Так, колегія суддів вважає зазначити, що позивач обґрунтовує свої доводи з огляду на те, що він не є суб`єктом господарювання, оскільки не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому оскаржена податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Тобто, предметом розгляду спірних правовідносин є встановлення наявності реєстрації позивача як суб`єкт господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Системний аналіз п.2 ч.1 ст. 1, п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дає підстави для висновків, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску. Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. ч.1 ст.7 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. 01.07.2010р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011р.. Відповідно до пп.2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п.2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. п.3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» викладено в наступній редакції: «Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п.2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог ст.19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.» В п.7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. п.4 та абз.2 п.8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Зокрема, як видно з матеріалів справи, а саме даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивач з 17.02.1999р. взятий на облік як платник єдиного внеску. Проте, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру станом на 21.06.2019р. за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової кратки платника податків позивача НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі записів не знайдено. Інформація про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованих до 01.07.2004р. та не включених до Єдиного державного реєстру отримується в органі державної влади, в якому проводилась державна реєстрація. Згідно ч.1 ст.72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.73 КАС). При цьому, ч.2 ст.77 КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, оскільки записів в Єдиному державному реєстрі про позивача не знайдено, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що податковий орган як суб`єкт владних повноважень на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України не виконав обов`язку доказування правомірності свого рішення, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019р. № Ф-879-50 У є протиправною та підлягає скасуванню. Доводи апелянта про те, що витяг з Єдиного державного реєстру станом на 21.06.2019р не підтверджує реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача який зобов`язаний сплачувати єдиний внесок колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як зазначено вище відсутні належні та допустимі докази які свідчать про наявність у останнього статусу фізичної-особи підприємця. Інші доводи які викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки колегії суддів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 500/517/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя З.М. Матковська Суддя Р.М. Шавель Постанова в повному обсязі складена 26.10.2020р.