Постанова 4854 № 420/501/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/501/20 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д.. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління ДПС в Одеській області, про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати у повному обсязі вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9415-51 від 07.11.2018 р., винесену Головним управління ДФС в Одеській області. В обґрунтування позову вказала, що оскаржувана податкова вимога містить посилання на дівоче прізвище позивача « ОСОБА_2 » та у ній зазначено адресу, за якою позивач ніколи не проживала. Підставою для винесення оскаржуваної вимоги зазначено ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та дані інформаційної системи органу доходів і зборів. При цьому вимога не містить посилання щодо проведення перевірки позивача чи інших підстав для її складання та розрахунку заборгованості. Поряд з цим, будь-які документи, пов`язані з первісною реєстрацією позивача чи внесенням будь-яких відомостей до ЄДР після 2013 р. взагалі відсутні (06.02.2013р. внесено відомості до ЄДР про те, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця визнано недійсним). Визнання свідоцтва недійсним відбулось у зв`язку з тим, що позивачу не виповнилось 18 років. Позивач акцентувала увагу на тому, що а ні вона, а ні її батьки жодних заяв, в тому числі нотаріальних з приводу зайняття позивачем підприємницькою діяльністю (до досягнення 18 років), не здійснювали; позивач не подавала до державного реєстратора реєстраційної картки, не підписувала жодних документів, доручень чи довіреностей та відповідні документи відсутні в органу реєстрації. Крім того, позивачу не було відомо про наявність будь-яких записів в ЄДР та остання жодного разу не подавала до органів державної влади звітів, декларацій, відомостей тощо. Податковим органам відомо про зміну прізвища позивача, проте безпідставно прийнято оскаржувану вимогу на її дівоче прізвище. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження, задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнана протиправною та скасована податкова вимога Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9415-51 від 07.11.2018 р. Стягнуто з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції не врахував того, що позивач не виконував вимог ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 р., оскільки не здійснив сплату єдиного внеску за 2018 рік відповідно до вимог чинного законодавства. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що 07.11.2018 р. Головним управлінням ДФС в Одеській області з посиланням на приписи ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9415-51 на ім`я ОСОБА_3 , згідно якої сума заборгованості становить 15819,54 грн. (а.с. 15). ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (дівоче прізвище ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала від державного виконавця постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60530106 від 08.11.2019р., відкритого при виконанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9415-51 від 07.11.2018 р., згідно якої заборгованість станом на 31.10.2018р. становить 15819,54 грн. (а.с. 23-25). Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 », що підтверджено наданими копіями свідоцтва про шлюб та свідоцтв про народження дітей (а.с.17-20). На вимогу суду першої інстанції, Головним управлінням ДПС в Одеській області надані відомості з інформаційної системи податкового органу, згідно з якими розмір податкового боргу становить 15819,54 грн. (а.с. 133). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.02.2013р. реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Гутник І.І. вчинено реєстраційну дію № 25561750000105124 щодо включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с. 21-22). Також, відповідно до довідки про дані суб`єктів підприємницької діяльності, які знаходяться у відділі станом на 01.07.2004р., в архівному секторі № 1 відділу документального та інформативного забезпечення управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради інформація щодо реєстрації та скасування (ліквідації) державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 станом на 01.07.2004 р. відсутня (а.с. 14). Відділом державної реєстрації управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичного департаменту Одеської міської ради повідомлено про відсутність матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с. 16). 11.03.2020р. (вх. № 11183/20) відділом документального та інформативного забезпечення Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали суду першої інстанції від 25.02.2020р. повідомлено, що згідно з даними журналу обліку надходження (вибуття) реєстраційних справ, матеріали реєстраційної справи стосовно ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не надходили (а.с. 135). Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не надано жодних пояснень щодо розрахунку заборгованості, підстав її виникнення, а також відповідних доказів на підтвердження таких обставин. В оскаржуваній вимозі не зазначено підстав її прийняття, що унеможливлює встановити правову природу боргу, період, за який нарахований податковий борг тощо. При прийнятті рішення суд першої інстанції врахував той факт, що відповідач не довів, а при розгляді справи не встановлений факт реєстрації позивача в якості фізичної особи-підприємця. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність. Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи. Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктом 2 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Згідно з п.п. 4, 5 ч. 1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є : фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Абзацом 2 ч. 4 ст. 5 Закону №2464-VI передбачено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». Згідно з п.1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Частинами 2, 3 ст. 9 Закону№ 2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Абзацами 3, 4 ч. 8 ст.9 Закону №2464-VI (у редакції до 01.01.2018р.) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. За приписами ч.10 ст. 9 Закону№ 2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. 1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Відповідно до ч. 1 ст.4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. 1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції: Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, в цій справі підлягали встановленню, зокрема, обставини чи за відповідний період було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, обставини взяття на облік позивача в податкових органах, а також тому чи був у позивача взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування їй сум єдиного внеску. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19. Як вбачається з матеріалів справи, відділом державної реєстрації управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичного департаменту Одеської міської ради повідомлено про відсутність матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с. 16). Отже, оскільки інформація щодо реєстрації та скасування (ліквідації) державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 станом на винесення податкової вимоги про стягнення боргу (недоїмки) відсутня, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, без з`ясування апелянтом необхідних для її прийняття обставин, із недоліками в її оформлені, що свідчить про протиправність винесення оскаржуваної вимоги та призвело до порушення прав позивача. Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючий орган не надав жодних пояснень щодо розрахунку заборгованості, підстав її виникнення, а також відповідних доказів на підтвердження таких обставин. В оскаржуваній вимозі не зазначено підстав її прийняття, що унеможливлює встановити правову природу боргу, період, за який нарахований податковий борг тощо. При цьому апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції. Як при розгляді справи судом першої інстанції, так і при апеляційному оскарженні судового рішення, податковий орган не довів факт реєстрації позивача в якості фізичної особи-підприємця, а тому апеляційний суд відхиляє. як помилкові, доводи апелянта щодо наявності у позивача обов`язку сплатити єдиний внесок за 2018 рік відповідно до . 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 р. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись 19 Конституції України, ст.ст. 2-12, 72-80, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 420/501/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 15.01.2021 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.