Постанова Львівський апеляційний суд № 462/4019/15-ц

Справа № 462/4019/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М. Провадження № 22-ц/811/1055/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 70 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Шеремети Н.О. секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року в складі судді Румілової Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, стягнення неустойки та додаткових витрат на утримання дитини,- встановила: У травні 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визначення розміру аліментів у твердій грошовій формі, з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог просила змінити розмір аліментів, стягнути неустойку та додаткові витрати на утримання дитини (т. 1 а.с. 31, 36, 258-259). Вимоги обґрунтовувала тим, що у 2003 році вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , від шлюбу з відповідачем має доньку ОСОБА_5 , 2004 року народження. За рішенням Франківського районного суду м. Львова від 2005 року з відповідача на її користь на утримання дитини стягуються аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку щомісячно до повноліття дитини. У 2007 році відповідач був позбавлений батьківських прав відносно доньки. Надалі відповідач ухиляється від сплати аліментів, у зв`язку з чим відкрито кримінальне провадження. Заборгованість станом на 06.05.2015 складає 56920 грн. Просила змінити розмір стягнення аліментів та щомісячно стягувати їх у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 грн., стягнути з відповідача на свою користь понесені додаткові витрати у зв`язку з витраченням коштів на розвиток та лікування доньки у розмірі 1583635,80 грн., а також стягнути неустойку (пеню) на заборгованість по аліментах у розмірі 682066,36 грн. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, стягнення неустойки та додаткових витрат на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) у розмірі 682066,36 грн. Змінено розмір аліментів, стягнутих за рішенням Франківського районного суду м.Львова від 28.11.2005 року з ОСОБА_3 , 1976 року народження, громадянина України, на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття на 6000 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття. Стягнуто з ОСОБА_3 , 1976 року народження, громадянина України, на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 123746,60 грн. Рішення суду оскаржили відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 , вважають рішенням таким, що не відповідає вимогам закону, ухвалене на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Що стосується вимоги про збільшення розміру аліментів зазначає, що позивачка повинна довести, що після ухвалення рішення, яким визначено розмір аліментів, змінилося матеріальне або сімейне становище платника чи одержувача аліментів, погіршилося або поліпшилося здоров`я когось з них. Звертають увагу, що з 17.06.2015 по 22.04.2016 ОСОБА_3 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, під час участі в бойових діях в зоні проведення АТО стан його здоров`я суттєво погіршився, більшу частину часу знаходиться на стаціонарному лікуванні, встановлено ІІІ групу інвалідності, визначено можливість займатися виключно легкою працею у домашніх умовах. Зазначають про діагноз відповідача та його стаціонарне лікування у КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи». При цьому, після кожного стаціонарного лікування лікується амбулаторно, потребує санаторно-курортного лікування, догляду рідних. Покликаючись на довідку ГУ ПФУ у Львівській області від 24.07.2019 зазначають, що ОСОБА_3 отримує пенсію по інвалідності, яка складає 1290,30 грн., 50 % якої стягується як аліменти. Поряд з цим, чинне законодавство в рівній мірі зобов`язує обох батьків дбати про належне матеріальне забезпечення та розвиток дитини. Звертають увагу на те, що позивачці ОСОБА_1 належить на праві власності квартира, остання не працює, хоч є працездатною, водночас у ОСОБА_3 будь яке нерухоме майно відсутнє. Таким чином, будучи непрацездатним, особою з інвалідністю, отримуючи пенсію у відповідному розмірі, відповідач не може сплачувати аліменти в розмірі 6000 грн. щомісячно. Що стосується додаткових витрат на дитину, вважають, що обставини, на які покликається ОСОБА_1 у вимозі про стягнення таких, не є особливими в розумінні ч. 1 ст. 185 СК України, при цьому наявність додаткових витрат на дитину позивачкою не доведено відповідними доказами. Крім цього, вважають, що не можна покладати на платника аліментів, який є особою з інвалідністю, з доходом менше прожиткового мінімуму, з якого стягуються аліменти, ще й додаткові витрати. Також зазначає, що для стягнення неустойки позивачка має надати суду документ про дійсний розмір заборгованості по аліментах, розрахунок та докази, що аліменти не сплачувалися з вини відповідача. Поряд з цим, інформація про розмір заборгованості станом на 2020 рік в матеріалах справи відсутня. В свою чергу, в матеріалах справи наявний розрахунок, наданий Франківським ВДВС ЛМУЮ, згідно якого за відповідачем станом на 06.05.2015 рахується заборгованість по аліментним виплатам на загальну суму 56920 грн., відтак визначений місцевим судом розмір пені більше ніж в 10 разів перевищує розмір заборгованості по аліментах. Крім цього, долучений позивачкою розрахунок неустойки за відповідний період не відповідає правовим позиціям Верховного Суду України чи Великої Палати Верховного Суду. Вважає, що рішення про стягнення пені за період з травня 2015 року по листопад 2019 року базується виключно на припущеннях, оскільки докази про розмір заборгованості з виплати аліментів за цей період відсутній. Стверджують, що відповідач не може нести відповідальність за несплату аліментів у виді неустойки за час, коли він був призваний на військову службу та брав участь в антитерористичній операції, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Також, не можна ставити особі у вину неможливість сплати аліментів внаслідок погіршення стану здоров`я, втрати працездатності внаслідок участі в антитерористичній операції. Крім цього, позивачка приховала той факт, що ОСОБА_3 неодноразово в період з 2006 по 2103 сплачував призначені судом аліменти, вносячи кошти на рахунок ОСОБА_1 , який в подальшому був нею закритий. Просять скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 на підтримку доводів апеляційної скарги та пояснення позивачки ОСОБА_1 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що позивачка обґрунтовано поставила питання про зміну розміру стягнення аліментів з відповідача та дійшов висновку, що відповідач в змозі сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 6000 грн., оскільки він працездатна особа, інших утриманців не має, на день розгляду справи не перебуває на обліку в центрі зайнятості, має намір на будівництво, що свідчить про його матеріальну спроможність сплачувати аліменти саме у розмірі 6000 грн. щомісячно. Крім цього, оскільки дочка сторін ОСОБА_5 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом дискінезія жовчовивідних шляхів та потребує медичного лікування, санаторно-курортного лікування, також страждає на респіраторний алергоз, алергічний реніт, бронхіальну астму, побутову і епідермальну алергію, має медикаментозну непереносимість, що підтверджується медичними довідками, потребує додаткових витрат, що змінює матеріальний стан позивачки в сторону погіршення, додаткові витрати також необхідні у зв`язку з розвитком дитини, що підтверджується наданими квитанціями, чеками, грамотами, тому врахувавши витрати на дитину для участі в конкурсах та олімпіадах, заняттям спортом, витрати на заняття вокалом, витрати на лікування, витрати на навчання іноземних мов, придбання підручників, витрати на підготовку до ЗНО, витрати на оздоровчий клас, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат становить 123746,60 грн. та стягнув такі з відповідача. При цьому, суд відмовив у стягненні додаткових витрат, до складу яких позивачка віднесла витрати на комунальні послуги, харчування, мобільний зв`язок, Інтернет, покупку ноутбука, відпочинок у Криму, витрати у фонд класу, випускний альбом, музей, кіно, оскільки такі витрати не є викликаними особливими обставинами. Крім цього, суд стягнув неустойку в розмірі 682066,36 грн., оскільки відповідачу було достеменно відомо про те, що він є платником аліментів, однак він не виконував жодних дій щодо хоча б часткової сплати призначених аліментів. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст.ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України). Більше того, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України). Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6) СК України. Судом встановлено, що сторони у справі є колишнім подружжям та перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано Франківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 22 грудня 2005 року, про що зроблений актовий запис за № 441, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 4). Сторони є батьками дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 5). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28.11.2005 з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, однак не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян до повноліття дитини починаючи з 14.10.2005 (т. 1 а.с. 6, 81). Відповідач ОСОБА_3 позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 . Згідно із довідкою ЛКП «Скнилівок» з місця проживання про склад сім`ї і прописку №1122 від 04.06.2015 позивачка ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_5 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, наданого Франківським ВДВС, станом на 06.05.2015 за відповідачем числиться заборгованість по аліментним виплатам на загальну суму 56920 грн. (а.с. 8-9). Цей же розрахунок свідчить про часткову сплату відповідачем аліментів та одночасно спростовує відповідні доводи позивачки. Державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області покладалось зобов`язання на ОСОБА_3 22.10.2018 та 16.11.2018 з`явитись до державного виконавця з одночасним наданням відповідних пояснень (т. 1 а.с. 146-147). З листа слідчого Франківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області від 01.04.2015, адресованого ОСОБА_1 слідує, що за заявою останньої було відкрито кримінальне провадження № 12014140080003879 від 16.12.2014, за фактом ухилення від сплати аліментів, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (т. 1 а.с. 82). Звертаючись з позовними вимогами та обгрунтовуючи свою позицію позивачка ОСОБА_1 зазначала, що відповідач систематично ухиляється від виконання свого обов`язку щодо сплати аліментів, постійно приховує розмір своїх доходів, просила змінити розмір аліментів на тверду грошову суму, стягнути неустойку зі сплати аліментів та відповідні кошти на додаткові витрати. Подаючи відзив на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, що обґрунтовувала відсутністю відповідних доказів на підтвердження позовних вимог (т. 1 а.с. 260-261). Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набув чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України). Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає та на чиєму утриманні вона перебуває. Таким чином, положеннями СК України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів визначені статтею 182 СК України. Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Як вбачається з довідки Львівського міського центру зайнятості від 19.11.2018 відповідач зареєстрований як безробітний з 15 липня 2016 року, реєстрація припинена 23 серпня 2017 року, дохід з 15 липня 2016 року по 23 серпня 2017 року становить 40888, 33 грн. ОСОБА_3 пропонувалися вакантні посади охоронника, що підтверджується довідкою центру зайнятості від 07.03.2017 року за № 04/1084 (т. 1 а.с. 143-144). Крім цього, згідно довідки Львівського міського центру зайнятості від 01.09.2017 №07/3758 з допомоги по безробіттю ОСОБА_3 стягувалися аліменти на користь ОСОБА_1 у сумі 3202,42 грн (в тому числі погашено борг у сумі 1601,21 грн) (а.с. 141). Разом з цим, зазначені довідки були долучені до матеріалів справи після подання відповідачем та його представником заяви про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2015 року. Натомість, до ухвалення заочного рішення Залізничним районним судом м. Львова від 29 вересня 2015 року про задоволення вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь з ОСОБА_3 неустойки (пені) на загальну суму 612134,42 грн., додаткових витрат на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 30000 грн. та аліментів у розмірі 2000 грн. щомісячно з індексацією відповідно до закону, в матеріалах даної справи були відсутні будь які докази щодо матеріального та сімейного стану відповідача (т. 1 а.с. 87-88). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. 15.12.2017 набрала чинності нова редакція ЦПК України в редакції закону від 03.10.2017. Як передбачено у ч. 2 ст. 13 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017) збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Поряд з цим, ця ж частина містить виключення за яким, суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Предметом позову є стягнення аліментів, неустойки та додаткових витрат на дитину, відтак спір безумовно стосується захисту неповнолітньої особи. Таким чином, незважаючи на відсутність у матеріалах справи відомостей про доходи відповідача та інших обставин, які стосуються предмету доказування, суд першої інстанції не перевірив доводи позивачки про те, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу у відповідному розмірі, при цьому суд першої інстанції наділений процесуальним правом на витребування та перевірки інформації про доходи відповідача з власної ініціативи. Разом з цим, суд першої інстанції таким правом не скористався. Вже при новому розгляді справи, після скасування заочного рішення, відповідач подав довідку КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 20.02.2020 №352/01.4.19, згідно якої ОСОБА_3 знаходився на лікуванні у цьому закладі з 14.02.2020 (т. 2 а.с. 21). В матеріалах справи також наявна копія Виписки із медичної карти стаціонарного хворого, згідно якої ОСОБА_3 з 26.11.2019 по 11.12.2019 проходив стаціонарне лікування у КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи» (т. 2 а.с. 22). Згідно епікризу ОСОБА_3 поступав також на лікування у КЗ ЛО «ЛОКПЛ» 16.02.2018 та був виписаний 04.04.2018 (т. 2 а.с. 23). Хворому ОСОБА_3 затверджено План реабілітаційних заходів на 2018 по 2019 (т. 2 а.с. 25). Лист КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» засвідчує, що ОСОБА_3 починаючи з 2017 року двічі на рік, періодично був госпіталізований до зазначеної лікарні з приводу встановленого діагнозу - Посттравматичний стресовий розлад (т. 2 а.с. 30). Згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03.01.2020, у відповідача відсутнє будь яке нерухоме майно, при цьому на все невизначене нерухоме майно накладено арешт у межах суми стягнення 35256, 50 грн. (т. 2 а.с. 27). Натомість, позивачка ОСОБА_1 є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 26). Відповідач ОСОБА_3 є учасником бойових дій, посвідчення серія НОМЕР_3 від 23.12.2015. В силу приписів статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи наведене, колегія суддів виходить із безумовного права дитини на належне утримання, виховання, рівень життя та розвитку від своїх батьків, до досягнення повноліття. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України. В свою чергу, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. Згідно роз`яснень, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Разом з тим, з врахуванням наведених норм права та об`єктивно встановлених обставин справи, а саме, погіршення стану здоров`я відповідача внаслідок його участі в бойових діях в зоні проведення АТО, періодичного перебування на стаціонарному лікуванні, встановлення йому ІІІ групи інвалідності та можливість займатися виключно легкою працею у домашніх умовах, колегія суддів приходить висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно задоволив позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та визначив їх на рівні твердої грошової суми в розмірі 6000 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази про покращення матеріального стану відповідача, при цьому перебуваючи на пенсійному забезпеченні та не будучи працевлаштованим, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач зможе сплачувати аліменти у такому розмірі. Поряд з цим, рішення Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 10.09.2019 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва в урочищі «Білогорща», площею 0,06 га, під дачне будівництво між промисловою зоною «Рясне» та житловим районом «Білогорща» м. Львів, не може однозначно свідчити про покращення матеріального стану відповідача та його здатність, за умов встановленого медичного діагнозу та лікування, сплачувати аліменти у розмірі, як того просить позивачка. Більше того, рішення про надання дозволу розроблення проекту землеустрою та намір на будівництво, не свідчить про витрачання коштів на будівництво. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що незважаючи на беззаперечний факт про те, що витрати по утриманню дочки несе її мати, матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджували б розмір доходу позивачки. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для зміни розміру аліментів, визначеного рішенням Франківського районного суду м.Львова від 28.11.2005 року, що має наслідком скасування оскаржуваного рішення в цій частині та одночасно свідчить про часткову підставність апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Таким чином, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18). Як зазначає ОСОБА_1 , відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання по сплаті аліментів на утримання дочки. Позивачка надала суду розрахунок пені на заборгованість по аліментах, який, на її думку, становить 682066,36 грн. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 дійсно неналежним чином виконував свої зобов`язання по сплаті аліментів, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, відтак станом на 06.05.2015 за останнім числиться заборгованість на загальну суму 56920 грн., відповідач фактично не заперечує факт наявності у нього заборгованості по сплаті аліментів. Будь якого альтернативного розрахунку пені від суми несплачених аліментів, чи заборгованості за аліментами сторона відповідача не надала. Відсутній і інший документально підтверджений розрахунок заборгованості зі сторони відповідача. Разом з цим, враховуючи положення ст. 196 СК України колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів в розмірі 56920 грн., оскільки право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів обмежено розміром 100 відсотків заборгованості. В свою чергу, доказів про те, що заборгованість, про яку йде мова утворилася не з вини платника аліментів, відповідач не надав. Поряд з цим, колегія суддів безумовно враховує те, що ОСОБА_3 з 17.06.2015 по 22.04.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції та внаслідок участі в бойових діях в зоні проведення АТО його стан здоров`я суттєво погіршився, встановлення йому ІІІ групи інвалідності, що виключає можливість загального працевлаштування. Враховуючи наведене, оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) необхідно змінити шляхом зменшення такої з 682066,36 грн. до 56920 грн. Відповідно до статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. Аналізуючи положення ст. 185 СК України можна дійти висновку, що додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини, за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дитину, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного стану сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і стягнення аліментів відповідно до ст. ст. 181, 182 СК. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, додаткові витрати можуть бути компенсовані лише частково. З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що ОСОБА_3 є платником аліментів на утримання дитини, яка проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні. Оскільки між сторонами протягом тривалого часу склалися конфліктні, напружені відносини, що унеможливило безспірне вирішення між ними питання прийняття участі батька у додаткових витратах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що наявні підстави для судового вирішення спірних правовідносин з метою покриття фінансових затрат, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою). При цьому, колегія суддів не може погодитися із розміром додаткових витрат, які стягнуті місцевим судом з відповідача. Як роз`яснено у пункті 18 постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. В цьому контексті, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом доказування у справах даної категорії є особливі обставини (розвиток здібностей дитини, її хвороба, тощо) та як наслідок додаткові грошові витрати на дитину, які несе один із батьків, а також розмір таких. Відтак, доводи позивачки щодо витрат на комунальні послуги, харчування, мобільний зв`язок, Інтернет, покупку ноутбука, відпочинок у Криму, витрати у фонд класу, випускний альбом, музей, кіно, не є ключовими у спірних правовідносинах, оскільки не можуть підтвердити чи спростувати особливих обставин розвитку здібностей дитини чи її хвороби, а також затрачених у зв`язку цим відповідних коштів, тому колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині, такі витрати не відносяться до додаткових в розумінні ст. 185 СК України, оскільки вони не викликані особливими обставинами, а є основними витратами, які батьки несуть на утримання дітей виходячи із своїх матеріальних можливостей. Натомість, якщо це витрати пов`язані з розвитком здібностей дитини, наприклад музика, необхідно надати рекомендації щодо навчання дитини у музичній школі з вказівкою тривалості повного курсу навчання, підтвердити витрати пов`язані з придбанням усіх необхідних знарядь та музичних інструментів, періодичність їх придбання, довівши суду при цьому, що заявлена сума, це лише половина тих витрат, яку необхідно на розвиток здібностей дитини. Якщо ці витрати пов`язані з особливим станом здоров`я дитини, то необхідно надавати медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, тривалості та періодичність лікування та з урахуванням цього розрахунок його вартості, а також про вартість ліків, які необхідно придбавати дитині. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом дискінезія жовчовивідних шляхів та потребує медичного лікування, санаторно-курортного лікування, також страждає на респіраторний алергоз, алергічний реніт, бронхіальну астму, побутову і епідермальну алергію, має медикаментозну непереносимість, що підтверджується медичними довідками, наданими суду позивачкою. Таким чином, безумовно дитина потребує додаткових витрат, у зв`язку з лікуванням та додаткових витрат на її розвиток. Так у зв`язку з участю дитини в конкурсах та олімпіадах, заняттям спортом позивач витратила 7850 грн., витрати на заняття вокалом становлять 5400 грн., витрати на лікування 6786,60грн., витрати на навчання іноземних мов, придбання підручників - 15110 грн., витрати на підготовку до ЗНО - 48600 грн., витрати на оздоровчий клас - 40000 грн. Сукупний розмір таких витрат становить 123746,60 грн., такі частково підтверджуються належними доказами, а інша частина, як от підготовка до ЗНО та оздоровчий клас, необхідно фінансувати наперед, є вкрай необхідними для дитини, відтак можуть вважатися такими, що викликані особливими обставинами. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 частково довела наявність додаткових витратах на утримання дитини. При цьому, тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача 1/2 таких витрат, що відповідатиме роз`ясненням наданим у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», нормам матеріального права та принципу за яким двоє батьків в рівній мірі зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття, оскільки стягнення додаткових витрат в повні мірі лише з відповідача не відповідає вимогам СК України, в частині зокрема покладення обов`язку утримання дитини виключно на батька. Наведене свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги в цій частині та необхідність зміни розміру додаткових витрат, які підлягають стягненню з відповідача. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року - скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, стягнення неустойки та додаткових витрат на утримання дитини - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів у розмірі 56920 (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 61873 (шістдесят одна тисяча вісімсот сімдесят три) гривень 30 копійок. У задоволенні вимоги про зміну розмір аліментів, стягнутих за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28.11.2005 року з ОСОБА_3 , 1976 року народження, громадянина України, на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття на 6000 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1188 (одна тисяча сто вісімдесят вісім) гривень 00 копійок за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 21 жовтня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко Н.О. Шеремета