Постанова 4821 № 712/4541/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Черкаси Справа № 712/4541/19 Провадження № 22-ц/821/1295/20 Категорія: 308000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В. за участю секретаря: Анкудінова О.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача адвокат Горобець Сергій Олександрович відповідач: ОСОБА_2 треті особи: служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Горобця Сергія Олександровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року (ухваленого в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Токової С.Є., повний текст рішення складений 13 квітня 2020 року)у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У квітні 2019 року адвокат ОСОБА_6 , як представник позивачки ОСОБА_1 , звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_7 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, посилаючись в обгрунтування заявленого позову на те, що ОСОБА_4 працював плотником - бетонником у колишньому БМУ «Промбуд» ВБМО «Черкасбуд» і від підприємства у 1992 році отримав ордер на заселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У 2002 році дана квартира була приватизована на всіх членів сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , вказане житло перебуває у спільній сумісній власності даних осіб. У даній квартирі вказані особи проживали до 1998 року, а в подальшому переїхали проживати в с. Папужинці Тальнівського району Черкаської області. Сама позивачка на даний час проживає за місцем реєстрації свого чоловіка у АДРЕСА_2 . Позивачка вказує, що в 1998 році відповідач ОСОБА_2 , який є троюрідним братом ОСОБА_4 , звернувся до останнього з проханням про тимчасове проживання у спірній квартирі та за домовленістю з власниками вселився у дане помешкання. У 2004 році відповідач був зареєстрований у спірній квартирі, а близько 12 років тому, без згоди позивача та інших співвласників вселив у квартиру свою жінку та дитину і продовжують проживати по теперішній час. На даний час, зазначає позивачка, вона має намір переїхати в квартиру АДРЕСА_3 на постійне місце проживання, оскільки у неї не має іншого особистого житла і використовувати квартиру для потреб своєї родини. Проте, вказує ОСОБА_1 на свої неодноразові вимоги до відповідача звільнити квартиру, останній відмовляється та продовжує користуватися чужим нерухомим майном. Крім того, відповідач намагався визнати за собою право власності на вказану квартиру у судовому порядку, але йому було в цьому відмовлено. З метою захисту своїх порушених прав, як співвласника житлового приміщення, вказує ОСОБА_1 , вона змушена звертатися до суду із відповідним позовом та просила постановити судове рішення, яким усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права користування вказаною квартирою ОСОБА_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 . В подальшому, після уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у праві користування квартирою АДРЕСА_3 шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 та його виселення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Рішення суду, зокрема, мотивовано тим, що позивачка за власною ініціативою разом із третіми особами з 1998 року не проживала у спірній квартирі, за згодою третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які є її батьками, була знята з реєстрації та проживає в іншій місцевості, знала про проживання у квартирі відповідача ОСОБА_2 як піднаймача, не заперечувала проти такого проживання, а тому позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 , який внаслідок цього може стати безхатченком, з урахуванням всіх обставин справи є несправедливим. Посилання ОСОБА_1 , як на доказ порушення її права на житло звернення відповідача ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання права власності на спірну квартиру в силу ст. 4 ЦПК України не може бути таким доказом, оскільки відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. При розгляді спору суд першої інстанції прийняв до уваги тривалий час проживання та реєстрації відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі, яка є єдиним його житлом, та житлом неповнолітньої дитини, яка незалежно від її правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати спірну квартиру житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції і оцінивши всі наявні по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 13 липня 2020 року, представник позивача адвокат Горобець С.О., вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному з`ясуванні усіх фактичних обставин справи. Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що суд першої інстанції не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення конкретних обставин даної справи, у зв`язку із чим просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 дійсно проживав у квартирі тривалий час з добровільної згоди її співвласників,в тому числі і позивачки, проте на такий акт доброти та милосердя відповідач виявив неповагу та намагався відібрати вказане житло позивачки звернувшись до суду, однак рішеннями судів у таких спробах відповідачу було відмовлено, що суд першої інстанції не врахував при розгляді справи. Також апелянт зазначає, що позивач і треті особи на стороні позивача, які являються співвласниками спірної квартири, на даний час не мають будь-якого іншого житла з можливістю у ньому проживати, а лише мають певну реєстрацію такого місця проживання, однак у ньому не проживають. Наразі дійсні співвласники спірної квартири змушені винаймати собі інше житло, оскільки відповідачем заперечується факт добровільного звільнення місця проживання. Посилаючись на статтю 1 Протоколу до Конвенції, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права вказує, що судом першої інстанції позбавлено права позивача та третіх осіб на стороні позивача, визначеного конституцією України, вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Також стверджує, що у даному випадку між позивачем та відповідачем існував усний договір, з обумовленням певних прав та обов`язків, а також підстав припинення дії такого договору, якими відповідач знехтував. Відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 11 серпня 2020 року, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кучер Ю.В., вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просила залишити апеляційну скаргу, як необгрунтовану, без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року - залишити без змін. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу, мотивовано тим, що ОСОБА_1 , являючись власником лише ј частини спірної квартири заявляє вимоги про виселення ОСОБА_2 та визнання його таким, що втратив право користування всією квартирою, а не належною їй ј частиною. Інші співвласники позовні вимоги не заявляють. Крім того вказує, що відповідач вселився у квартиру як член сім`ї власника та з добровільної згоди всіх співвласників. У спірній квартирі ОСОБА_2 зареєстрований з 20 квітня 2004 року, фактично проживає з 1998 року, що не заперечується позивачем. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з ним в одній квартирі та не доведено створення відповідачем перешкод у користуванні житловим приміщенням. Вважає, що у виселенні ОСОБА_2 немає необхідності. Проживання відповідача на протязі довгого часу у спірній квартирі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою вважати спірну квартиру житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2020 року справу призначено до розгляду на 21 жовтня 2020 року. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 23 січня 2002 року, виданого Соснівський райвиконкомом м. Черкаси квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 (т.1 а.с.31). За повідомленням КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 06 жовтня 2015 року №5466о станом на 01 січня 2013 року квартира АДРЕСА_3 зареєстрована у Черкаському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації відповідно до свідоцтва про право власності б/н за: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 16) . Відповідно до копії паспорта позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в с. Онопріївка Тальнівського району Черкаської області (т. а.с. 10). Згідно з довідками, виданими виконкомом Папужинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області №№ 143 та 144 від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , будинок належить ОСОБА_10 . ОСОБА_3 за даною адресою фактично не проживає (т.1 а.с.21). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_3 в якості піднаймача з 30 квітня 2004 року, а з 01 квітня 2015 року в якості сина піднаймача в квартирі зареєстрований малолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Горобця С.О. не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява N 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява N 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63). Узагальнюючи вищенаведене, можна зробити висновок, що проживання особи на протязі тривалого часу в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Суд першої інстанції правильно зазначив в своєму рішенні, що відповідач ОСОБА_2 вселився в спірну квартиру зі згоди її співвласників, більше 16 років проживає та зареєстрований в ній, вказане житло є єдиним місцем проживання його та членів його родини, несе витрати по утриманню цього житла; врахувавши вказані обставини, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 права на проживання у квартирі АДРЕСА_3 є порушенням належного йому права на повагу до його житла, не є співрозмірним із переслідуваною законною метою та не відповідає нагальній суспільній необхідності. Крім того, суд правильно послався в рішення на те, що позивачка ОСОБА_1 є однією із співвласників квартири АДРЕСА_3 (квартира належить, крім позивачки, на праві спільної сумісної власності також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), при цьому інші співвласники будь-яких претензій до відповідача ОСОБА_2 , який добросовісно реалізовує свої права на проживання у вказаному житлі, не висловили. Приймаючи до уваги вищевказану обставину, пред`явлення ОСОБА_1 вимоги щодо визнання ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування всією квартирою та виселення із неї, при відсутності вимог з боку всіх інших співвласників даного житла є передчасним та таким, що не підтверджується наданими із сторони позивачки на адресу суду доказами. Оцінивши наявні по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових передумов для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Горобця С.О. суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Керуючись ст.ст. 258, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Горобця Сергія Олександровича - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням - залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції - залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Л.В. Нерушак