Постанова 4821 № 707/307/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 року м. Черкаси Справа № 707/307/21 Провадження № 22-ц/821/1682/21 категорія: 308030000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., секретаря - Захарченко А. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба в справах дітей Черкаської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жорнік Марії Олегівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба в справах дітей Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у складі: головуючого судді Морозова В. В., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом. Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 19.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу 19.06.2006, за реєстровим № 5907, ОСОБА_6 , він є власником житлового будинку загальною площею 65,8 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі наданого позивачем дозволу до будинку вселилася його мати - ОСОБА_7 , 1960 р.н., та здійснила реєстрацію за місцем свого фактичного проживання. Згодом до будинку за вказаною адресою вселилися та здійснили реєстрацію за місцем проживання сестра позивача - ОСОБА_2 , 1981 р.н., її чоловік - ОСОБА_3 , 1977 р.н., племінниця позивача - ОСОБА_4 , 2007 р.н. та ОСОБА_5 , 1951 р.н. - не родич. Своєї згоди на вселення та реєстрацію вказаних осіб за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не надавав. В червні 2018 року сестра із родиною змінили місце проживання та виїхали на постійне місце проживання в с. Михайлівку Кам`янського району Черкаської області. В цьому ж місяці 2018 року з будинку виїхав ОСОБА_5 та місце його фактичного проживання позивачу невідоме. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_7 . Зазначає, що наразі в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вищевказані особи не проживають, відсутні їхні будь-які особисті речі. Крім того, в будинку відсутнє опалення, відключено газопостачання та електропостачання. Будинок потребує ремонту, заміни основних комунікацій. Разом з тим, позивачу відомо, що відповідачі проживають на території Михайлівської сільської ради Кам`янського району, а його племінниця ОСОБА_4 вибула з Дубіївської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Черкаської обласної ради Черкаської області 11.09.2018 в зв`язку із переведенням до Михайлівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат Черкаської міської ради. Вказує, що він неодноразово звертався до відповідачів із проханням надати згоду на зняття їх з реєстрації, проте, вони щоразу відмовлялися. Позивач має намір відчужити належне йому нерухоме майно, проте зважаючи на наявність у будинку зареєстрованих осіб, в тому числі неповнолітньої ОСОБА_4 , він не має змоги в повній мірі реалізувати свої права як власника. Звертає увагу, що відповідачі не є членами його сім`ї, не проживають разом із ним і не ведуть з ним спільне господарство. Факт перебування відповідачів на реєстраційному обліку за даною адресою перешкоджає власнику нерухомого майна у розпорядженні своєю власністю. Просив суд визнати ОСОБА_2 , 1981 р.н., ОСОБА_3 , 1977 р.н., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , 1951 р.н. такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі права власності. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі права власності. Визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі права власності. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення мотивоване тим, що хоча ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , зареєстровані за вищезазначеною адресою, однак фактично не проживають з червня 2018 року, а тому мають бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1 . Що стосується позовної вимоги про визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, то суд виходив з того, вона в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання, тому факт не проживання ОСОБА_4 у спірному домоволодінні не є безумовною підставою для позбавлення права користування цим житлом. Позивачем не надано доказів того, що реєстрація дитини за адресою належного йому майна перешкоджає позивачу у користуванні належним йому майном, порушує права останнього, він не може розпорядитись вказаним будинком та не доведено з яких підстав останній, як власник будинку, не може привести його у придатний для проживання стан. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 12 серпня 2021 року, вважаючи рішення суду таким, що ухвалене без врахування всіх обставин справи та без дотримання норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Жорнік М. О. просила суд скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року в частині відмови у визнанні ОСОБА_4 , 2007 року народження, такою, що втратила право користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким визнати ОСОБА_4 , 2007 року народження, такою, що втратила право користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не є членом сім`ї позивача, а посилання суду в рішенні на те, що позивач не доказав, що ОСОБА_4 була вселена без його згоди є безпідставними, адже закон не вимагає надання дозволу на реєстрацію дитини за місцем проживання її батьків. Щодо не надання доказів наміру відчужити майно зазначив, що згідно законодавства він, як власник, має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_4 навчається у Михайлівській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернат Черкаської міської ради та згідно ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживанням дитини є, зокрема, місцезнаходження навчального закладу, в якому вона проживає. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 242674464 від 02.02.2021, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу № 5907 від 19.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Веліковим А. І. (а.с. 5). Відповідно до акту про не проживання осіб за місцем реєстрації від 03.03.2020, засвідченого сільським головою Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області, відповідачі за адресою: АДРЕСА_1 не проживають з червня 2018 року (а.с. 6). Згідно з актом не проживання осіб за місцем реєстрації від 10.06.2020, засвідченого сільським головою Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з червня 2018 року фактично не проживають: ОСОБА_7 , 1960 р.н., ОСОБА_2 , 1981 р.н., ОСОБА_3 , 1977 р.н., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , 1951 р.н. (а.с. 8). Відповідно до акту про фактичне місце проживання (не проживання) громадян за адресою: АДРЕСА_1 , від 02.02.2021, засвідчений сільським головою Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області, будинок за указаною адресою має непридатний для проживання вигляд. У будинку не підключено інженерні комунікації: опалення, водопостачання, електропостачання, каналізацію. Сантехніка знаходиться у неробочому стані. У кімнатах будинку відсутні предмети домашнього вжитку та особисті речі. В будинку знаходяться рештки будівельного сміття та меблів, не придатних для використання, будь-яка побутова техніка відсутня. Всі кімнати будинку перебувають у незадовільному санітарно-технічному стані та потребують ремонту. З червня 2018 року в будинку ніхто не проживає. Двір будинку знаходиться у занедбаному стані, подвір`я заросло високим бур`яном (а.с. 7). З довідки, виданої Дубіївською сільською радою Черкаського району Черкаської області № 12 від 14.01.2021 вбачається, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , зареєстровані ОСОБА_7 , 1960 р.н. - мати, ОСОБА_2 , 1981 р.н. - сестра, ОСОБА_3 , 1977 р.н. - зять, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - племінниця, ОСОБА_5 , 1951 р.н. - не родич, ОСОБА_8 , 1985 р.н. - не родич (а.с. 9). Відповідно до відомостей про реєстрацію місця проживання фізичних осіб по Руськополянській сільській раді станом на 11.05.2021, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , 14.02.2007 -03.11.2015, ОСОБА_3 , 1977 р.н. - ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , 1951 р.н. - ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , 1977 р.н. - ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 56-63). Згідно з відповіддю на запит Дубіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Черкаської районної ради Черкаської області № 05-15/132 від 27.06.2019, ОСОБА_4 вибула з навчального закладу до Михайлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Михайлівської сільської ради Кам`янського району Черкаської області 11 вересня 2018 року (а.с. 10).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам за адресою реєстрації. Крім того, враховуючи, що відповідачі не проживають (відсутні) за вказаною адресою реєстрації, про що зазначено на довідках Укрпошти про причини повернення, а місцепроживання відповідачів невідоме, їх виклик здійснений через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України у визначеному законом порядку. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Жорнік М. О., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, в апеляційній скарзі скаржник просить рішення першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні вимог щодо ОСОБА_4 , тому предметом апеляційного перегляду є рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року в оскаржуваній частині. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практик Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд. Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Разом з тим, ст. 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 13 лютого 2020 року, у справі № 755/13966/18, Верховний Суд дійшов висновку, що за порівняльним аналізом ст. ст. 383, 391, 405 ЦК України та ст. ст. 150, 156 у поєднанні зі ст. 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення ст. ст. 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Звертаючись в суд позивач посилався на положення ст. 64, ст. 150 ЖК України та ст. 383, ст. 391 ЦК України вказуючи, що, зокрема, ОСОБА_4 , не була і не є членом його сім`ї, вибула із даного місця проживання, а її реєстрація створює йому перешкоди в розпорядженні даним майном. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що всі відповідачі, в тому числі і ОСОБА_4 не проживають у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 . Крім того, вказане домоволодіння є непридатним для проживання. При цьому, згідно відповіді на адвокатський запит, ОСОБА_4 вибула з Дубіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Черкаської районної ради Черкаської області до Михайлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Михайлівської сільської ради Кам`янського району Черкаської області 11 вересня 2018 року. Тобто, відповідач, ОСОБА_4 не лише змінила місце проживання, а й навчальний заклад, який знаходиться в іншому населеному пункті. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги відносно відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками ОСОБА_4 , та відмовляючи у задоволенні позовних вимог відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , виходив з того, що остання в силу віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному домоволодінні не є безумовною підставою для позбавлення права користування цим житлом. З вказаним висновком апеляційний суд не погоджується виходячи з наступного. Верховний Суд виклав та неодноразово підтверджував свою позицію відносно питання втрати права користування житлом дітей. Зокрема, в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21), Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), Верховного Суду від 02 серпня 2021 року в справі № 755/604/20 (провадження № 61-8063св21). Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства» дитиною є особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Разом з тим, ЦК України визначає різні обсяги цивільної дієздатності, зокрема фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років має часткову дієздатність (малолітня особа (ст. 31 ЦК України), а особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність фізичної особи (ст. 32 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 на момент розгляду і вирішення справи вже досягла чотирнадцярічного віку, а тому, відповідно до чинного законодавства, набула достатнього обсягу дієздатності, щоб самостійно обирати місце проживання, що не було враховано судом першої інстанції під час розгляду даної справи. При цьому, як було встановлено судом домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є непридатним для проживання, що унеможливлює право користування ним ОСОБА_4 . Крім того, апеляційний суд не погоджується із висновком суду, що позивачем не доведено з яких підстав останній, як власник будинку, не може привести його у придатний для проживання стан, оскільки саме ст. 317, ст. 319 ЦК України визначають, що власник реалізовує своє право власності на власний розсуд та не зобов`язаній доказувати наявність чи відсутність можливості приведення своєї власності у певний стан. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жорнік Марії Олегівни задовольнити. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог відносно ОСОБА_4 - скасувати. Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі права власності. В іншій частині рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 червня 2021 року не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 21 жовтня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко