Постанова 4809 № 404/5851/18

ПОСТАНОВА Іменем України 06 жовтня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/5851/18 провадження № 22-ц/4809/37/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Дуковського О.Л. (суддя-доповідач) суддів: Письменного О.А., Чельник О.І. з участю секретаря: Демешко Л.В. Учасники справи: позивач- ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2019 року, у складі головуючого Варакіної Н.Б. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та поділ майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 19.01.1990 уклала шлюб з ОСОБА_2 .. Вказувала, що перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти, в розмірі 1700 доларів США, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 , але право власності оформлено лише на ОСОБА_2 . Зазначала, що в 2017 році стосунки з відповідачем погіршилися і під час розгляду цивільної справи про розірвання шлюбу, їй стало відомо, що вищезазначена квартира була придбана відповідачем на підставі договору дарування. Тривалий час сторони проживали у зазначеній квартирі, спільно робили ремонти. В даний час відповідач створює перешкоди у користуванні квартирою, мотивуючи тим, що це його особиста власність. Вважає, що договір дарування, укладений 27.08.2000 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є удаваним правочином, оскільки ОСОБА_3 отримала за цим договором 1700 доларів США і сторони даного правочину уклали договір дарування, з метою приховати договір купівлі-продажу. Вважає, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу. Просила: визнати договір дарування удаваним правочином, а саме договором купівлі-продажу; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, поділити квартиру, визнавши за нею 1/2 її частки, вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на припущеннях, оскільки нею доведено, що сторони правочину діяли свідомо з метою приховати інший правочин та мали на меті укладення саме договору купівлі - продажу квартири. За вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. Апеляційне провадження зупинялося до залучення у справі правонаступника після смерті ОСОБА_3 . Встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася ,а правовідносини не допускають правонаступництва. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та пояснення відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про задоволення скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Суд першої інстанції послався на те, що позивач пропустила строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за його недоведеності. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного. З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2000 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який засвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Писаковською О.І., зареєстрований в реєстрі за № 2109 та зареєстрований в Кіровоградському ООБТІ 18.09.2000 за № 42670/127 (а.с.7,63). Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.01.1990, який розірвано 28.11.2018. Тобто, правочин був вчинений у період зареєстрованого шлюбу. Звернувшись із даним позовом ОСОБА_1 вважає, що договір дарування є удаваним, оскільки квартира була придбана у період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі і за їх спільні з відповідачем кошти. Саме ОСОБА_3 було передано за цим договором 1700,00 доларів США, а тому сторони правочину уклали договір дарування, з метою приховати договір купівлі-продажу, щоб уникнути фінансових витрат при оформленні правочину. Вважає, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу. Колегія суддів, погоджується із доводами позивача і вважає, що позов підлягає задоволенню, враховуючі такі обставини: оспорюваний договір був укладений 27.08.2000, тому до правовідносин сторін застосовується ЦК України в редакції 1963 року. Відповідно до ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК України (в редакції 1963 року). Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що про квартиру АДРЕСА_1 йому стало відомо з оголошення про продаж даної квартири, а також він звертався за послугами до ріелтора, який також порадив дану квартиру для придбання. Тобто його метою було оплатне придбання житла. Крім того ОСОБА_2 вказав, що за попереднього власника сплатив певну суму боргу за надані комунальні послуги. Позивачка ,тривалий час була впевнена в тому, що чоловік саме придбав квартиру за договору купівлі - продажу і вона є співвласником зазначеного житла. Таким чином, об`єктивні обставини справи дають підстави вважати, що правочин (договір дарування) сторони вчинили з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі - продажу. Даний, спірний договір суперечить закону, порушує права та законні інтереси, а тому підлягає визнанню удаваним. Звернувшись із даним позовом до суду позивач вказувала окремі вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та здійснити її поділ, визнавши за нею 1/2 її частки. Вказані вимоги також підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Враховуючи зазначене, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов`язком. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Згідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу але за кошти, які належали одному з подружжя особисто тощо. Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів, дійшла висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки була придбана в період їх шлюбу і вони мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання даною квартирою. Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2019 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним та поділ майна подружжя - задовольнити. Визнати договір дарування від 27 серпня 2000 року квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Писаковською О.І., реєстр 2109 - недійсним. Визнати квартиру АДРЕСА_1 ) спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Провести поділ квартири АДРЕСА_1 ) визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру по 1/2 частини кожному. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі - 6024,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 26.10.2020 - складено постанову. Головуючий суддя О.Л. Дуковський Судді О.А. Письменний О.І. Чельник