Постанова 4854 № 400/2254/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2254/20 Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача - Турецької І. О., суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не отримання в строк, встановлений ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI), нормативно правового акту, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста особі, яка втратила диплом, отриманий до 1991 року; - зобов`язати видати нормативно-правовий акт, яким передбачена видача дубліката диплома спеціаліста особі, яка втратила диплом, отриманий до 1991 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство освіти і науки України, відповідаючи на його звернення про нормативне врегулювання питання про видачу дубліката диплома спеціаліста особі, яка втратила диплом, отриманий до 1991 року, відповіло, що така процедура здійснюється тільки відповідно до законодавства. Оскільки, на думку позивача, є нормативно - правовий акт, на підставі якого особам, хто втратив диплом видається диплом спеціаліста, розпорядник інформації - Міністерство освіти і науки України йому повинно видати його видати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, та не порушив прав позивача. При цьому, суд вказав, що відповідачем правомірно прийнято рішення про припинення розгляду звернень позивача з вказаних питань, на підставі абз.1 п.9 Розділу II Інструкції з діловодства за зверненнями громадян у Міністерстві освіти на науки України, затвердженої наказом від 13 лютого 2018 року №136 (далі - Інструкція №136), за якою не підлягають розгляду та вирішенню повторні звернення від одного й того самого громадянина з одного й того самого питання, якщо перше вирішено по суті, про що повідомляють особі, яка подала звернення. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права застосував для вирішення спору Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР), разом з тим позивач звертався до відповідача із запитом на інформацію відповідно Закону №2939-VI. Окрім того, ОСОБА_2 вказує на те, що ним доведено факт отримання розпорядником інформації запиту на інформацію від 18 травня 2020 року, втім, станом на час звернення до суду з позовом, позивач не отримав відповідь, що є порушенням строків визначених ст.20 №2939-VI, та підставою для задоволення позову. 19 серпня 2020 року Міністерство освіти і науки України подало до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу доводи якого повністю ідентичні відзиву на адміністративний позов, за яким відповідач вказує, що позивач отримав відповідь на звернення в повному обсязі. Факт того, що зміст роз`яснення, на думку позивача, не забезпечило поновлення порушених прав позивача, не свідчить про допущення протиправної бездіяльності відповідача. Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Фактичні обставини справи. ОСОБА_2 неодноразово звертався до Міністерства освіти і науки України та на Урядову гарячу лінію, в порядку вимог Закону України «Про звернення громадян» з листами від 01 жовтня 2019 року №ІЛ-9742440, від 01 жовтня 2019 року №ІЛ-9742434, від 09 жовтня 2019 року №ІЛ-9772246, від 09 жовтня 2019 року №ІЛ-9772299, від 13 жовтня 2019 року №ІЛ-9784973, від 13 жовтня 2019 року №ІЛ-9784976, від 13 жовтня 2019 року №ІЛ- 9784984, від 24 вересня 2019 року №ІЛ-9719790, від 19 жовтня 2019 року №ІЛ-9804416, від 19 жовтня 2019 року №ІЛ-9804420, від 19 жовтня 2019 року №9804411, від 19 жовтня 2019 року №ІЛ- 9804408, від 20 травня 2020 року №І-1094/6-20, від 03 червня 2020 року №ІЛ-10741909, від 04 червня 2020 року №ІЛ-10741957 щодо надання інформації про те, відповідно до якого закону чи нормативно-правового акту, особі, яка втратила диплом, отриманий в Українській РСР до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста. На вказані звернення Міністерством освіти і науки України надано роз`яснення про те, чому особам, які здобули вищу освіту до 1991 року видається дублікат диплома спеціаліста, зазначивши, що наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), а також затверджена нормативно-правовими актами форма документа про вищу освіту, без зазначення освітнього ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня). Наголошено, що Конституція України, Закон України «Про вищу освіту», інші нормативно-правові документи, які використані у листі Міністерства освіти і науки України від 30 жовтня 2019 року №1/11-9517 для обґрунтування роз`яснення знаходяться у відкритому доступі на офіційному порталі Верховної Ради України zakon.rada.gov.ua. 14 травня 2020 року ОСОБА_2 , відповідно вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», звернувся до Міністерства освіти і науки України із запитом на інформацію, в якому просив: повідомити відповідно якого закону чи нормативно-правового акту, особі, яка втратила диплом, отриманий в Українській РСР до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста; видати (вислати поштою) закон чи нормативно-правовий акт, відповідно до якого особі, яка втратила диплом, отриманий в Українській РСР до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста; надати відповідь на запит про надання інформації протягом п`яти робочих днів. Згідно квитанції АТ «Укрпошта» та скрін-шоту з сайту АТ «Укрпошта», лист за номером 5401806029117 вручено за довіреністю Міністерству освіти і науки України 18 травня 2020 року (а.с.2,4). У зв`язку з ненаданням, Міністерством освіти і науки України, відповіді на запит про надання інформації від 14 травня 2020 року, у строк передбачений ст.20 Закону №2939-VI, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, а також перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. В свою чергу, частинами 1, 2 та 4 ст.20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до ч.1 та 2 ст.1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2939-VI, метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Відповідно до п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. Відповідно до ч.4 ст.13 Закону №2939-VI, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Своєю чергою, за приписами ч.2 ст.2 Закону №2939-VІ цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у ст.13 Закону №2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ); інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (п.3 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (п.4 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (ч.2 ст.13 Закону №2939-VІ). Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Колегія суддів зауважує, що, зважаючи на зміст запиту на інформацію ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року, запитувана ним інформація за своєю природою не є публічною та не може бути надана в порядку, передбаченому Законом №2939-VІ, про що Міністерство освіти і науки України повідомило позивача листом від 10 червня 2020 року №3/1739-20, у строки передбачені ст. 20 Закону №393/96-ВР. Як пояснював розпорядник інформації, задовольнити вимоги позивача щодо направлення йому нормативно-правового акта, який регулює правовідносини видачі дубліката диплома спеціаліста замість втраченого диплома, отриманого в Українській РСР до 1991 року, неможливо за його відсутністю. Тобто, суб`єкт владних повноважень, в особі Міністерства освіти і науки України, у процесі виконання своїх обов`язків такий продукт не створив. Поряд з цим, у вказаному листі Міністерство освіти і науки України повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до Інструкції №136 не підлягають розгляду та вирішенню повторні звернення від одного й того самого громадянина з одного й того самого питання, якщо перше вирішено по суті, про що повідомлено особі, яка подала звернення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, та не порушив прав позивача. Разом з тим, суд першої інстанції, при розгляді справи, в порушення вимог п.6 ч.4 ст.246 КАС України, у мотивувальній частині рішення не зазначив та не застосував норми права, на які посилався позивач, та не вказав мотиви їх незастосування. Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Абзацом 1 ч.2 ст.317 КАС України встановлено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідним змінити рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суд вирішив питання щодо судових витрат відповідно ст.ст. 139-143 КАС України. Частиною 6 ст.139 КАС України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, таким чином розподіл судових витрат у даній справі не передбачено, оскільки позивач при розгляді справи не поніс судові витрати. Керуючись ст.ст. 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 26.10.2020 року.