Постанова Хмельницький апеляційний суд № 689/1383/17

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 689/1383/17 Провадження № 22-ц/4820/55/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О., секретарі судового засідання Журбіцький В.О., Шевчук Ю.Г., з участю позивачки-відповідачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , відповідачки-позивачки ОСОБА_3 , її представників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ у натурі частки з житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що є спільною частковою власністю, і позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2019 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст первісних позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_3 про виділ у натурі частки з житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що є спільною частковою власністю. ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві власності належить ⅔ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , власником іншої ⅓ частини житлового будинку є ОСОБА_3 . Між сторонами виникають суперечки з приводу спільного користування домоволодінням, а тому позивач змушена вимагати виділення її частки у спільному майні. За таких обставин ОСОБА_1 просила суд виділити їй у натурі відповідно до висновку експерта №61/18 від 25 жовтня 2018 року (варіант 1) ⅔ частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , які включають: підвал І площею 5,52 кв.м, коридор ІІ площею 6,17 кв.м, кухню 2-1 площею 6,23 кв.м, кімнату 2-2 площею 12,7 кв.м, кімнату 3-1 площею 13,16 кв.м, погріб Г, ⅔ частини огорожі. Стягнути з неї на користь ОСОБА_3 16 926 грн грошової компенсації вартості відступлення від ідеальних часток у спільному майні. Короткий зміст зустрічних позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним. ОСОБА_3 зазначила, що за договором дарування від 14 листопада 1975 року, посвідченим Ярмолинецькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний № 2640), ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подарували ОСОБА_1 по ⅓ частині житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не були власниками вказаного будинку та не мали права відчужувати його відповідачці, внаслідок чого оспорювана угода не відповідає вимогам закону і є недійсною в силу ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції Закону від 18 липня 1963 року; далі ЦК УРСР 1963 року). За таких обставин ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним і скасувати договір дарування житлового будинку від 14 листопада 1975 року, що укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Процесуальні дії суду першої інстанції Ухвалою від 1 листопада 2017 року вказані позови об`єднані судом першої інстанції в одне провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено ОСОБА_1 у натурі в рахунок належної їй на праві власності частки розміром ⅔ у спільній частковій власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 : підвал І площею 5,52 кв.м, коридор ІІ площею 6,17 кв.м, кухню 2-1 площею 6,23 кв.м, кімнату 2-2 площею 12,7 кв.м, кімнату 3-1 площею 13,16 кв.м, погріб Г, ⅔ частини огорожі. Виділено ОСОБА_3 у натурі в рахунок належної їй на праві власності частки розміром ⅓ у спільній частковій власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 : кухню 1-1 площею 10,93 кв.м, кімнату 1-2 площею 15,52 кв.м, ⅓ частину огорожі. В рахунок компенсації різниці у вартості часток стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 16 926 грн. У позові ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 576 грн судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 768 грн 40 коп. судових витрат. Суд керувався тим, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності в рівних частках кожному. Після того, як ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували свої частки ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 успадкувала частку ОСОБА_8 , сторони набули права спільної часткової власності на домоволодіння: ОСОБА_1 на ⅔ частки, ОСОБА_3 на ⅓ частки. Оскільки право відчуження майна належить власникові, то ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правомірно подарували ОСОБА_1 свої частки у житловому будинку, а підстави для визнання недійсним і скасування договору дарування від 14 листопада 1975 року відсутні. Поділ житлового будинку технічно можливий лише з відхиленням від ідеальних часток співвласників, а тому його слід провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації власнику, частка якого зменшилась. Цей поділ має бути здійснений за варіантом 1 висновку експерта №61/18 від 25 жовтня 2018 року, який найбільш наближений до ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності на житловий будинок. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 , та не мали права відчужувати його ОСОБА_1 , а тому оспорюваний договір дарування слід визнати недійсним. Суд першої інстанції не дав належної оцінки дослідженим доказам, обґрунтував свої висновки на припущеннях і дійшов помилкового висновку про безпідставність зустрічного позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року (далі ЦПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України. Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга повинна бути задоволена частково. Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги і заперечення сторін, не застосував закон (ст.ст. 181, 190 Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2003 року; далі ЦК України), ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VI)), який підлягав застосуванню, неправильно витлумачив норми ст. 364 ЦК України та не дотримався положень ст.ст. 89, 102, 110, 141, 176 ЦПК України. У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення в частині виділу частки домоволодіння слід змінити. Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини На підставі акту Ярмолинецької машинно-тракторної станції від 10 травня 1957 року, посвідченого Ярмолинецькою селищною радою депутатів трудящих, у порядку міни передано ОСОБА_9 і його спадкоємцям, сину ОСОБА_6 , дочкам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 житловий будинок із огорожею та насадженнями по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_11 вказаний житловий будинок відійшов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частках кожному. Виконавчий комітет Ярмолинецької селищної ради депутатів трудящих видав указаним особам свідоцтва про право власності на житловий будинок: 4 грудня 1959 року ОСОБА_8 (на підставі рішення виконавчого комітету від 20 листопада 1959 року №19, реєстрація права власності проведена 12 грудня 1959 року за №84); 21 лютого 1960 року ОСОБА_6 (на підставі рішення виконавчого комітету від 10 лютого 1960 року №3, реєстрація права власності проведена 22 лютого 1960 року за №84); 15 серпня 1974 року ОСОБА_7 (на підставі рішення виконавчого комітету від 25 липня 1974 року №97, взамін свідоцтва про право власності на будівлю від 4 грудня 1959 року, реєстрація права власності проведена 15 серпня 1974 року за №2-84). Протягом 1974-1975 року нумерація будинків по АДРЕСА_1 , була змінена, зокрема, номер спірного будинку змінено з «28» на «20». За договором дарування від 14 листопада 1975 року, посвідченим Ярмолинецькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний №2640), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували ОСОБА_1 по ⅓ частині житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 листопада 2014 року, виданого приватним нотаріусом Ярмолинецького районного нотаріального округу Павлик Н.П. (реєстраційний №1722), ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_8 іншу ⅓ житлового будинку. Станом на 3 березня 1960 року домоволодіння складалося з житлового будинку «А-1», сараю «Б», сараю «В», погребу «Г» та огорожі. В подальшому сараї «Б» і «В» були знесені. На час набуття ОСОБА_1 права власності на частину домоволодіння (14 листопада 1975року) до його складу входили житловий будинок «А-1» (загальна площа 70,23 кв.м, жила площа 41,38 кв.м), погріб «Г» та огорожа. Тоді ж у житловому будинку «А-1» були розміщені: підвал І площею 5,52 кв.м, коридор ІІ площею 6,17 кв.м (приміщення загального користування); кухня 1-1 площею 10,93 кв.м, жила кімната 1-2 площею 15,52 кв.м (квартира 1); кухня 2-1 площею 6,23 кв.м, жила кімната 2-2 площею 12,7 кв.м (квартира 2); жила кімната 3-1 площею 13,16 кв.м (квартира 3). За даними технічної інвентаризації, проведеної 9 лютого 1988 року, домоволодіння складалося з житлового будинку «А-1», гаража «Б», сараю з літньою кухнею «В» і погребу «в» (побудовані на місці погребу «Г»), огорожі. До складу житлового будинку «А-1» (загальна площа 78,7 кв.м, жила площа 39,9 кв.м) входили: коридор І площею 6,2 кв.м, жила кімната 1-1 площею 15,5 кв.м, кухня 1-2 площею 10,9 кв.м (квартира 1 площею 32,6 кв.м); коридор ІІ площею 9,4 кв.м, ванна кімната ІІІ площею 2,6 кв.м, коридор 2-1 площею 2,9 кв.м, кухня 2-2 площею 6,8 кв.м, жила кімната 2-3 площею 14,5 кв.м, жила кімната 2-4 площею 9,9 кв.м (квартира 2 площею 46,1 кв.м). На теперішній час, після реконструкції будинку (із добудовою та переплануванням приміщень), житловий будинок «А-1» складається з: підвалу «а», ґанку «а-3», коридору 1-1 площею 3,9 кв.м (прибудова «а-2»), жилої кімнати 1-2 площею 18,2 кв.м, кухні 1-3 площею 10,9 кв.м, ванної кімнати 1-4 площею 6,0 кв.м (квартира 1 площею 39,0 кв.м, користувач ОСОБА_3 ); коридору 2-1 площею 9,4 кв.м, ванної кімнати 2-2 площею 2,6 кв.м (веранда «а-1»), коридору 2-3 площею 2,9 кв.м, кухні 2-4 площею 6,8 кв.м, жилої кімнати 2-5 площею 14,5 кв.м, жилої кімнати 2-6 площею 9,9 кв.м (квартира 2 площею 46,1 кв.м, користувач ОСОБА_1 ). Ринкова (дійсна) вартість житлового будинку з надвірними господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , станом на 23 вересня 2020 року склала 345 210 грн. Щодо вирішення позову ОСОБА_3 а) застосовані норми права Статтею 54 Цивільного кодексу УРСР, який набрав чинність на підставі постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету УСРР від 16 грудня 1922 року та був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі ЦК УРСР 1922 року), встановлено, що ненаціоналізовані будівлі можуть бути предметом приватної власності. Відповідно до ст. 61 ЦК УРСР 1922 року право власності може належати двом або декільком особам спільно, частками (спільна власність). Право власника на річ переходить на підставі договору, що укладається між відчужувачем і набувачем. Право власності набувача виникає щодо індивідуально визначеної речі з моменту укладення договору, а щодо речей, які визначаються родовими ознаками (числом, вагою, мірою), з моменту їх передачі. Коли законом встановлено обов`язкове вчинення або засвідчення договору у нотаріальному порядку, договір, оскільки інше не встановлено законом, вважається укладеним від моменту його вчинення або засвідчення в нотаріальному порядку. (ст.ст. 66, 130 ЦК УРСР 1922 року). В силу ст.ст. 206, 207 ЦК УРСР 1922 року за договором міни провадиться між сторонами обмін одного майна на інше.Кожна з сторін, яка бере участь у міні, вважається продавцем того, що дає в обмін, і покупцем того, що вимінює. До договору міни застосовуються відповідні правила про купівлю-продаж. За змістом ст. 185 ЦК УРСР 1922 року договір купівлі-продажу будинків повинний бути посвідчений нотаріально з наступною реєстрацією в належному органі. Житловим законом УРСР від 1 листопада 1921 року передбачалося ведення реєстру приватних будівель, в якому фіксувалися особа власника та адреса будівлі. За результатами такої реєстрації власнику видавалося посвідчення на право власності. На час виникнення спірних правовідносин питання набуття права власності регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ 1948 року). Із положень ст. 1 Указу 1948 року слідує, що кожний громадянин і кожна громадянка СРСР має право купити або побудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти включно як у місті, так і поза містом. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на час існування спірних правовідносин, право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 100 ЦК УРСР 1963 року (в редакції на час існування спірних правовідносин) в особистій власності громадян може бути майно, призначене для задоволення її матеріальних і культурних потреб. Кожний громадянин може мати в особистій власності трудові доходи і заощадження, жилий будинок (або частину його) і підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, особистого споживання і комфорту. В силу ст. 112 ЦК УРСР 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). 31 січня 1966 року Міністерство комунального господарства Української РСР затвердило Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі Інструкція), якою було визначено, що реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих (пункт 1). Згідно з п.п. 4, 7 Інструкції реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком №1. Як передбачено п.п. 10, 13 Інструкції при відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій інструкції (додаток №1), зацікавлена юридична або фізична особа (установа, підприємство, організація, громадянин, колгоспний двір) подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок або домоволодіння і видачу свідоцтва про це. Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою. У додатку №1 до Інструкції зазначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь. До таких документів, зокрема, віднесені свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів. Відповідно до п. 23 Інструкції на підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою. Частиною 1 статті 243 ЦК УРСР 1963 року визначено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. б) мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції За змістом указаних норм права підставою для виникнення права власності на житловий будинок був сам факт набуття його за договором або побудови з додержанням вимог чинного законодавства. З того часу громадянин набував статус власника житлового будинку та вправі був у межах, визначених законом, володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Всі житлові будинки та домоволодіння, в тому числі належні громадянам на праві власності, підлягали реєстрації, яка здійснювалася на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів). Право дарування майна належить власникові. Зібрані докази вказують на те, що після передачі Ярмолинецькою машинно-тракторною станцією житлового будинку за актом від 10 травня 1957 року в порядку міни, а також після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , їх спадкоємці ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2 . Матеріали справи не містять нотаріального договору або інших правовстановлюючих документів, на підставі яких ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право власності на житловий будинок, разом із тим, останні зареєстрували це право в установленому законом порядку. ОСОБА_3 не оспорює право власності вказаних осіб на спірне домоволодіння, до того ж вона успадкувала частку батька, ОСОБА_8 , після його смерті. Подані ОСОБА_3 письмові докази, зокрема, дані погосподарського обліку (т. 1 а.с. 67, 68, 93-105, 196; т. 2 а.с. 116-123) не спростовують факт набуття ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Давши належну оцінку зібраним доказам, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як співвласники майна мали право на відчуження ОСОБА_1 належних їм часток у праві спільної власності на житловий будинок, а ОСОБА_3 не довела невідповідність оспорюваної угоди вимогам закону, внаслідок чого позов останньої є необґрунтованим. Посилання ОСОБА_3 на неправильність висновків суду в частині вирішення поданого нею позову не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Щодо вирішення позову ОСОБА_1 а) застосовані норми права Статтею 179 ЦК України встановлено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Із положень ст. 190 ЦК України слідує, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). За змістом ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. В силу ч.ч. 1, 2, 3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв`язку з цим стосовно до ?...? Цивільного кодексу України ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась. б) мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції За змістом указаних правових норм право спільної часткової власності виникає на майно, що належить одночасно кільком особам, із визначенням часток кожного із співвласників. Виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна в особисту власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. На відміну від виділу (ст. 364 ЦК України), за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності, у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників. Поділ житлового будинку, який перебуває у спільній частковій власності осіб, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі, повинен передати співвласнику частку жилого будинку, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. Згідно висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи №775д/020 від 25 вересня 2020 року (т. 3 а.с. 2-77) поділ житлового будинку в натурі між співвласниками є технічно можливим. Експерт розробив два варіанта поділу спірного домоволодіння з незначним відхиленням від розміру часток співвласників. Суд апеляційної інстанції вважає прийнятним І варіант поділу. Цей варіант є найбільш наближеним до розміру часток сторін (відступлення на 1,2%), враховує фактичний порядок користування домоволодінням, який склався між сторонами, не передбачає проведення будівельних робіт для повного відокремлення частин будинку (в тому числі робіт із втручання в несучі конструкції та інженерні системи будинку) та не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Такий поділ здійснюється з незначним відхиленням від розміру ідеальних часток сторін (65,47% і 34,53%) та присудженням ОСОБА_1 , частка якої зменшується, грошової компенсації вартості майна у розмірі 4 143 грн. Суд першої інстанції не встановив обсяг і склад нерухомого майна, що підлягає поділу, внаслідок чого застосований ним варіант поділу спірного домоволодіння суперечить вимогам закону, порушує права та інтереси сторін. в) щодо висновку первісної судової будівельно-технічної експертизи Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 102 ЦПК України висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Як передбачено ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Із положень ст. 89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). ОСОБА_1 обґрунтувала свій позов висновком експерта від 25 жовтня 2018 року №61/18, який був складений судовим експертом ОСОБА_12 на виконання ухвали Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2018 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи. При складанні висновку щодо визначення вартості та варіантів поділу нерухомого майна експертом враховано не фактичний стан житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, а стан домоволодіння за наслідками інвентаризації від 3 березня 1960 року. Зокрема, експертом запропоновано провести поділ будинку відповідно до існуючої на той час площі приміщень. Також експерт включив у варіанти поділу погріб «Г», який фактично знесений, а на його місці збудовано сарай з літньою кухнею «В» і погріб «в». Експерт не зазначив у висновку цей сарай з літньою кухнею та гараж Б, які фактично зведені на території домоволодіння. Отже, висновок первісної судової будівельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2018 року №61/18 не містить повну інформацію щодо предмета доказування та є належним доказом. Суд першої інстанції не дав належну оцінку вказаному висновку експерта та застосував його при визначенні варіанту поділу спірного домоволодіння. 3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи При вирішенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, не дотримався норм матеріального законута зробив помилкові висновки на підставі неналежного доказу, внаслідок чого вцій частині вимог ухвалене ним рішення не може залишатися в силі та підлягає зміні. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права. В частині вирішення позову ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для скасування рішення суду в цій частині відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом №3674-VI. За змістом пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Порядок розподілу судових витрат між сторонами регламентується ст. 141 ЦПК України, зокрема, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (т. 1 а.с. 6). Враховуючи вимоги п. 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України та пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI, подання нею позову з ціною 172 605 грн (345210:2) має бути оплачено судовим збором у розмірі 1 726 грн 05 коп. (172605х1%). ОСОБА_1 , на користь якої ухвалено рішення, користується пільгами щодо сплати судового збору, внаслідок чого ці судові витрати слід присудити з ОСОБА_3 у дохід держави. Суд першої інстанції не врахував указаних норм закону та присудив із ОСОБА_3 судовий збір за мінімальною ставкою (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Оскільки в позові ОСОБА_3 відмовлено, то понесені нею витрати зі сплати судового збору (640 грн) не відшкодовуються. В цій частині проведений судом першої інстанції розподіл судового збору є правильним. Як передбачено п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із проведенням експертизи. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України). Із положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України слідує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує , зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Суд апеляційної інстанції визнав висновок експерта від 25 жовтня 2018 року №61/18 неналежним доказом, у зв`язку з чим витрати ОСОБА_1 на його складання у розмірі 4 576 грн не можуть бути прокладені на ОСОБА_3 . Разом із тим, з останньої на користь ОСОБА_1 слід присудити витрати на проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи 9 800 грн. Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2019 року в частині виділу частки домоволодіння та розподілу судових витрат змінити. Здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , виділивши в натурі: - ОСОБА_1 приміщення житлового будинку А-1 коридор 2-1 площею 9,4 кв.м, ванну кімнату 2-2 площею 2,6 кв.м (веранда «а-1»), коридор 2-3 площею 2,9 кв.м, кухню 2-4 площею 6,8 кв.м, жилу кімнату 2-5 площею 14,5 кв.м, жилу кімнату 2-6 площею 9,9 кв.м; гараж «Б», сарай з літньою кухнею «В», погріб «в», - що становить 65,47% домоволодіння; - ОСОБА_3 приміщення житлового будинку А-1 ґанок «а-3», коридор 1-1 площею 3,9 кв.м (прибудова «а-2»), жилу кімнату 1-2 площею 18,2 кв.м, кухню 1-3 площею 10,9 кв.м, ванну кімнату 1-4 площею 6,0 кв.м, підвал «а», - що становить 34,53% домоволодіння. Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 4 143 гривні грошової компенсації вартості домоволодіння. Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 9 800 гривень витрат на проведення судової експертизи. Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави (отримувач: Управління Державної казначейської служби України у Ярмолинецькому районі/Ярмолинецький район/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ) 37852525, МФО 899998, Казначейство України (ЕАП), рахунок UA518999980313171206000022590; призначення платежу: *;101; судовий збір, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області, код класифікації доходів 22030101) 1 726 гривень 05 копійок судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 жовтня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.М. Костенко Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Баськов М.М. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 5