Постанова 4824 № 754/7569/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/7569/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12214/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Грегуль О.В., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - в с т а н о в и в : У червні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 18 жовтня 2008 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу сторони по справі мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачкою та знаходяться повністю на її утриманні. У свою чергу, відповідач не бере участі в утриманні дітей, матеріально дітей не забезпечує, хоча працює і має таку можливість. Вказувала, що домовленості між сторонами щодо добровільної сплати аліментів не досягнуто. При цьому відповідач має можливість сплачувати аліменти, оскільки є працездатним, здоровим, реальне місце роботи та розмір заробітку відповідача позивачці не відомі. Таким чином, просила стягнути з ОСОБА_1 в твердій грошовій сумі на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 5579 грн., починаючи з 23 червня 2020 року, тобто дня подання заяви до суду, і до досягнення дітьми повноліття, судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-3). 23 липня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав до суду відзив на позовну заяву, на обґрунтування якого зазначив, що визначення позивачкою розміру аліментів із середнього заробітку по місту Києву є необґрунтовано завищеним. Відповідач працює, виконує невеликі вантажні перевезення автомобілем, в середньому заробляє 5-7 тисяч гривень на місяць. Тому позовні вимоги відповідач визнав частково, погодився сплачувати аліменти на утримання дітей в сумі 2 500 грн. щомісячно, просив запропонувати позивачці вирішити спір шляхом укладення мирової угоди або врегулювати спір за участю судді (а.с. 19 - 23). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі: 4000 грн., але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, щомісячно, починаючи з 23 червня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми платежу по аліментам за один місяць в розмірі: 4000 грн. але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави: 840,80 грн. судового збору (а.с. 29-30). Не погодившись з рішенням районного суду, 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просив дослідити нові докази, скасувати рішення в частині стягнення аліментів в розмірі 4000 грн. і стягнути аліменти в розмірі 2000 грн. На обґрунтування скарги зазначив, що районний суд не встановив фактичних обставин справи та у який спосіб мають стягуватись аліменти, наявності доказів про матеріальний стан платника аліментів. Зазначав, що не працює та не спроможний сплачувати аліменти в розмірі 4000 грн. на двох дітей, але спроможний сплачувати аліменти - 2000 грн. щомісячно. Крім того зазначив, що представник відповідача в суді першої інстанції не погоджував з відповідачем відзиву на позовну заяву. (а.с. 34-42). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що з 18 жовтня 2008 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом (а.с. 4). Від шлюбу сторони по справі мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні (а.с. 5-6). Доказів того, що відповідач бере участі в утриманні дітей, їх матеріальному забезпеченні до суду не надано і судом не встановлено. Домовленості між сторонами щодо врегулювання спору мирним шляхом не досягнуто. Цих обставин сторони не заперечували. Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 1 ст. 182 СК України визначені обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. За змістом ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів - 50% заробітної плати боржника. Згідно з ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 71 цього Закону та ст. ст. 194 - 197, 274 СК України. Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання двох синів 5579 грн., починаючи з дня подання позову та до досягнення дітьми повноліття. Відповідач у відзиві на позову заяву визнавав позов частково та погоджувався сплачувати аліменти в сумі 2500 грн. на двох дітей, а в апеляційній скарзі просив визначити аліменти в розмірі 2000 грн. щомісячно (а.с. 19-20, 34-39). Посилання апелянта на те, що його представник не погоджував з відповідачем відзиву на позовну заяву письмовий текст якої міститься у справі, спростовуються виданою відповідачем ОСОБА_1 і нотаріально посвідченою довіреністю за якою представник відповідача - ОСОБА_7 мав усі належні повноваження, у т.ч. був наділений довірителем правом визнання заявленого позивачкою позову (а.с. 19-22). Апелянт ОСОБА_1 заперечував фінансову можливість сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі - 4000 грн. на двох дітей, тобто по 2 000 грн. на кожну дитину. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідач ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви, був належним чином повідомлений про розгляд справи районним судом і скористався правом подати відзив на позов, а відтак мав можливість надати, проте не надав до районного суду докази, які ним подані до апеляційної скарги, зокрема, довідку з 3 кварталу 2019 року по 1 квартал 2020 року за якою інформація про доходи відповідача відсутня та витяг з реєстру про відсутність зареєстрованого за відповідачем нерухомого майна (а.с. 13-22). Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих нових доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, колегія суддів не прийняла їх до уваги. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач ОСОБА_1 є працездатною особою, до суду не надано доказів погіршення стану його здоров`я, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, які б перебували на його утриманні та мали б бути враховані при визначенні розміру стягуваних аліментів. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, « Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а відповідач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо надання та (або) витребування відповідних доказів на підтвердження наявних у нього заперечень проти позову, не скористався. Визначивши розмір стягуваних аліментів, районний суд врахував положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якою установлено у 2020 році прожитковий мінімум в розрахунку на місяць дітям віком до 6 років і віком від 6 до 18 років та визначив розмір аліментів який є меншим визначеного законом гарантованого мінімального прожиткового мінімуму на одну дитину та врахував передбачений законодавством обов`язок обох батьків утримувати неповнолітніх дітей. За таких обставин, колегія суддів погодилась з висновком районного суду про покладення обов`язку зі сплати аліментів на відповідача у розмірі 4000 грн., тобто по 2000 грн. на кожну дитину, що є меншим розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, проте з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дітей, забезпечить належний рівень гармонійного розвитку і утримання дітей. Судом враховано, що основний тягар витрат несе позивачка з якою проживають діти, а апелянтом не доведено фінансову неспроможність сплати аліментів у визначеному судом розмірі. При цьому, відповідач не позбавлений права заявляти про зменшення розміру стягнення аліментів з наведенням підстав, передбачених ст. 192 СК України. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на неврахування районним судом правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц з огляну на те, що у вказаній справі, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач добровільно надає кошти на утримання своєї дитини та відсутність доказів щодо того, що особа ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, проте з такими висновками колегія суддів Верховного Суду не погодилась. Вказане свідчить про інші фактичні обставини, які встановлені судом касаційної інстанції в розглянутій ним справі. Проте, визначивши в резолютивній частині оскаржуваного рішення розмір аліментів на двох дітей у твердій грошовій сумі - 4000 грн., суд першої інстанції помилково зазначив умову її розміру - «але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку», оскільки визначаючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі, суд має врахувати зазначені обставини. Визначивши розмір стягуваних аліментів в сумі, яка і так є більшою ніж 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд допустив суперечність в ухваленому рішенні. Однак, вказана помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті спору і може бути виправлена шляхом зміни оскаржуваного рішення. Врахувавши вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення вищезазначеного помилкового посилання із резолютивної частини оскаржуваного рішення районного суду. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 1, 3 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року - змінити, виключивши з абзацу другого і третього резолютивної частини цього рішення висновок «але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку». В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова