Постанова 4824 № 759/15637/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2727/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи 759/15637/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретарів судового засідання Пащенко О.П., Кузнєцової В.В., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду м.Києва ухваленого 19 листопада 2019 року в приміщенні суду під головуванням судді Шум Л.М., - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 06.05.2014 вона перебуває в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого 17.02.2016 надала письмову заяву на укладення відповідачем договору купівлі-продажу майнових прав і 19.02.2016. за договором купівлі-продажу укладеного відповідачем з ПАТ "Холдингова компанія "Київмісьбуд", останнім було придбано майнові права на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 898 776,00 грн. Оскільки спірна квартира набута в період шлюбу, вважає, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, і їй належить Ѕ частина квартири. Просила припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру, визнати право власності за нею та відповідачем по 1/2 частині кожному, стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника подала до суду апеляційну скаргу, та вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом покладено в основу судового рішення докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що грошові кошти на покупку спірного майна є особистими коштами відповідача та не врахував, що кошти від відчуження квартир у 2008 році та 2016 році належали не відповідачу, а його матері, а тому безпідставно виходив з аналізу їх доходів та визнав встановленими обставини, які були недоведені і абсолютно нічим не підтверджені. З посиланням на позицію Верховного Суду в цивільній справі по поділ майна подружжя, зазначає, що за відсутності нотаріально посвідченого договору, посилання відповідача на дарування його матір`ю йому грошей для покупки спірної квартири є недоведеним. Вказує також, що протокол судового засідання від 21.02.2019 судом першої інстанції сфальшовано, оскільки судове засідання в цей день не проводилося і жодна процесуальна дія судом не вчинялась Відзив на позовну заяву, із наданими до нього доказами подано неповноважним представником відповідача, оскільки його повноваження не підтверджені наявністю ордера чи довіреності. В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представник доводи апеляційної скарги, з підстав в ній викладених, підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував. Вважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 06.05.2014 між позивачем і відповідачем зареєстровано шлюб (а.с. 5). 19.02.2016 між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №14542/РН-К, відповідно до умов якого відповідач придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (п. 1.1.), загальною площею 57,14 кв.м. (п. 1.3). За умовами договору відповідач ( покупець) зобов`язався здійснити оплату 99% вартості майнових прав у розмірі 891 995,76 грн. 5 банківських днів після підписання договору, (п. 3.2). Гроші в розмірі вартості майнових прав перераховані відповідачем на рахунок ПАТ "ХК "Київміськбуд" 25.02.2016 року (а.с.18-23). На день підписання договору вартість майнових прав на квартиру складала 900 983,52 грн. (п. 3.1). Позивач, як дружина відповідача, надала письмову згоду на укладення та підписання договору купівлі-продажу майнових прав, за яким у спільну сумісну власність подружжя набуватиметься об`єкт нерухомого майна, а саме - квартира АДРЕСА_1 за кошти, набуті в період перебування в зареєстрованому шлюбі (а.с. 17). Встановлено, що відповідно до довідки ПАТ «ХК «Київмісьбуд» від 06.11.2017, вартість майнових прав на вищевказану квартиру сплачено в сумі 898 776,00 грн., що відповідає оплаті 100% вартості майнових прав (а.с16). 13.11.2017 на підставі акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт, ОСОБА_2 прийняв майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,00 кв.м., житловою площею 29,10 кв.м. (а.с. 15). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30.11.2016 за відповідачем на праві приватної власності зареєстровано квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав,серія та номер : 14542\РН-К від 19.02.2016 року (а.с. 24-25). Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволені позову суд першої інстанції, проаналізувавши надані докази, доходи сторін виходив з того, що квартиру придбано відповідачем за його особисті як дошлюбні кошти та кошти передані йому його матір`ю. Суд також виходив з того, що позивачка перебуваючи у шлюбі не працювала та не мала доходів,а відтак вважав,що її доводи про придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя нею не доведені. Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду,з огляду на таке. Як убачається, судом першої інстанції встановлено, що джерелом грошових коштів, які належали відповідачу особисто та за які було придбано спірне майно, є кошти в сумі 600 000 грн. отримані ним разом з його матір`ю ОСОБА_4 від продажу в 2008 році квартири АДРЕСА_5 та кошти передані йому його матір`ю від продажу нею квартири АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.02.2016 року за 536 713 грн. Проте, встановлені судом першої інстанції обставини не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а висновок суду, що ці кошти не є спільними коштами подружжя (сторін), а особистими коштами лише відповідача не відповідають обставинам справи. Так, згідно п.3 договору купівлі-продажу квартири від 23.02.2016 року вбачається, що ОСОБА_4 (мати відповідача) продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_6 за 536 713 грн.,шляхом перерахування покупцем грошових коштів на відповідний розрахунковий рахунок продавця (а.с.37). Тобто за умовами зазначеного договору купівлі-продажу квартири вбачається, що цей договір стосується лише його сторін - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і аж ніяк відповідача ОСОБА_2 . Встановлено, що гроші за договором купівлі-продажу спірної квартири (тоді ще майнових прав) внесено відповідачем 26 лютого 2016 року і внесення грошей саме в цей день не заперечується стороною позивачки. З письмової заяви позивачки ОСОБА_1 від 17 лютого 2016 року вбачається, що остання, як дружина покупця ОСОБА_2 надала свою згоду на укладання та підписання договору купівлі-продажу майнових прав,за яким у спільну сумісну власність подружжя набуватиметься об`єкт нерухомого майна, а саме квартира АДРЕСА_1 , за кошти,набуті ними в період зареєстрованого шлюбу. При цьому, позивачкою зазначено, що такий правочин відповідає інтересам сім`ї і вона погоджується з тим, що умови договору визначалися її чоловіком самостійно (а.с.17). Між тим, належних доказів того, що мати відповідача передала отримані від продажу квартири саме для покупки спірного майна не інтересах сім`ї, а особисто в інтересах відповідача, останній не надав,а суд першої інстанції не встановив. Апеляційний суд критично розцінює доводи відповідача, щодо внесення за спірне майно частини грошей від продажу 7 травня 2008 року разом з матір`ю квартири АДРЕСА_5 , оскільки з часу отримання коштів за продажу вказаної квартири і до часу набуття спірного майна пройшло майже 8 років, і знову ж на вимогу закону відповідач а ні в суді першої,а ні в суді апеляційної інстанції не підтвердив належними доказами свої доводи що саме за рахунок саме цих коштів ним було оплачено спірне майно. Також апеляційний суд вважає, що подана відповідачем довідка про його доходи від 15.02.2019 року № 053 (а.с.46) не є доказом в розумінні ст.ст.76-79 ЦПК, оскільки в довідці зазначено заробіток відповідача за 2018 рік та за січень 2019 року, тобто ці доходи позивача були отримані вже після придбання спірного майна. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ч. 1, ч.2 ст. 89 ЦПК України). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції не було достатньо підстав визнавати в розумінні пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистими коштами відповідача, кошти отримані ним до укладення шлюбу від продажу частини належної йому квартири. Окрім цього, порушення матеріального права судом першої інстанції полягає в тому, що застосувавши до спірних правовідносин статті 60,70 СК України та відповідні правові висновки, судом проігноровано вимоги закону, яким тягар спростування презумпції спільного майно покладено саме на того,з подружжя який заявляє,що спірне майно придбано за його особисті кошти, а відтак, висновки суду про те, що позивачка свої вимоги не довела не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Так, відповідно до правової позиції Верховного суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на яку послався суд першої інстанції, конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таким чином, висновки суду першої інстанції, окрім порушення процесуального та матеріального права є ще й суперечливими, оскільки встановивши, що на майно набуте сторонами в період шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя, суд не надав належної правової оцінки доводам та доказам відповідача на спростування відповідачем презумпції спільного майна та помилково дійшов висновку про відмову позивачці в задоволені позову. Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Згідно ч.1 ст. 70 СК України,у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Згідно існуючої судової практики, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна,судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з ухваленням по суті нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги про те, що формальний підхід суду першої інстанції до дотримання чітких і зрозумілих процедур, передбачених цивільним процесуальним законом, порушує принцип правової визначеності та принцип змагальності сторін. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або невірне застосування матеріального права. Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 8 810 грн. при звернені до суду з позовом (а.с.26) та судового збору в сумі 13 215 грн. при подачі апеляційної скарги (а.с.146) , всього 22 025 грн. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 . Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 )право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 . Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 . Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 22 025 (двадцять дві тисячі двадцять п`ять) грн.00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач Судді: