Постанова 4822 № 725/1682/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020 року м. Чернівці справа № 725/1682/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлії Іллівни, треті особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про визнання протиправним рішення приватного нотаріуса та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 липня 2020 року, (головуючий у 1-й інстанції Нестеренко Є.В.),- ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлії Іллівни, треті особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про визнання протиправним рішення приватного нотаріуса та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 19 грудня 2006 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №CVSNGL00000001, за умовами якого банк надав позивачу кредит в сумі 48 000 доларів США для придбання житла. На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/766/20 З метою забезпечення виконання кредитного договору №CVSNGL00000001, 23.01.2017 року було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира. До середини 2014 року позивач виконувала свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, було сплачено суму коштів, що фактично складає тіло кредиту. Однак зважаючи на певні обставини, які стались у житті позивачки, а саме: скрутного матеріального становища, втрата належного заробітку через звільнення з роботи, девальвація гривні, зростання курсу долара США майже у шість разів, перестала їх виконувати належним чином. Не бажаючи полегшувати умови погашення відсотків та штрафних санкцій банк у травні 2015 року звернувся до суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості. У зв`язку із цим в період 2015-2017 років тривали судові слухання цивільної справи №727/4213/15 у апеляційній та касаційній інстанція, та відповідач жодним чином не зазначив, що має намір ініціювати звернення на предмет іпотеки. 01 квітня 2017 року ОСОБА_3 з відкритих даних з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно дізналася, що її квартира 10.08.2016 року на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» була переоформлена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. на АТ КБ «ПриватБанк». Зазначала, що станом на вказаний період у спірній квартирі постійно проживали та були зареєстровані вона та її неповнолітні діти, отже здійснюючи переоформлення спірної квартири, були грубо порушені передусім майнові права неповнолітніх дітей. Крім того, письмових вимог Банку про усунення порушення вона не отримувала, оскільки не проживала за адресою спірної квартири до певного часу, а відомості які надані Банку про нібито отримання неї зазначених вимог, є очевидно підробленими представником банку, що підтверджуються доказами наданими суду. Факт підроблення поштових накладних підтверджено як офіційною інформацією поштового підприємства «Меркурій» так і висновком судово-почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження. При здійсненні державної реєстрації переходу права власності на спірну квартиру допущені численні порушення норм діючого законодавства, які передбачені Законами України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень», «Про іпотеку», а також Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено заборону примусового стягнення(відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки, за умови якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника. Вказувала, що окрім спірної квартири іншого житла у неї немає, тому ця квартира є її єдиним постійним місцем проживання. Рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.08.2016 року та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №15843954 від 05.08.2016 року на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 за АТ КБ «ПриватБанк» протиправними та, такими що підлягають скасуванню. Враховуючи вище викладене, та посилаючись на норми матеріального та процесуального права, позивач просила визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10.08.2016 року (індексний номер №30879801), та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №15843954 від 05.08.2016 року на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 за АТ КБ «ПриватБанк», поновити відомості щодо реєстрації права спільної сумісної власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 за позивачкою та її чоловіком, та стягнути понесені судові витрати на її користь. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлії Іллівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10.08.2016 року (індексний номер №30879801) щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №15843954 від 05.08.2016 року на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк». Відновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №482201 від 19 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським Віктором Васильовичем, зареєстрованого в реєстрі за №2140. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду поза межами строку позовної давності та не надала суду належних доказів поважності пропуску строку. На підставі пункту 27 договору іпотеки, підписаного сторонами, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. На підставі вказаних положень договору іпотеки, банк повідомляв іпотекодавців письмово про наявність заборгованості та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання Висновки суду першої інстанції про застосування до вказаних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є необґрунтованими, оскільки дія цього Закону стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому вказаний Закон не регулює порядок вчинення реєстраційних дій нотаріуса, а сама ж реєстраційна дія повністю відповідає чіткому алгоритму послідовних дій державного реєстратора визначених спеціальними нормативно-правовими актами. Також позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що предмет іпотеки використовується як місце постійного проживання та їй на праві власності не належить інше нерухоме житлове майно. Просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці області від 09 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. зазначає, що для реєстрації права власності на квартиру банком було надано всі необхідні документи, і дана реєстрація була проведена відповідно до п.61 (колишнього 57) Постанови Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Данко А.В. посилається на те, що про порушення своїх прав дізналася 01 квітня 2017 року з відкритих даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та хронологією подальших дій, а саме 03.04 2017 року звернулася до нотаріуса для отримання копій документів реєстраційної справи, 14 квітня 2017 року зареєстроване кримінальне провадження за її заявою, про вчинення представником банку та нотаріусом кримінального правопорушення. Жодних вагомих документів на спростування доказів можливості раніше дізнатися про порушення свого права представником банку не наведено, хоча саме відповідач мусить довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше. Також зазначає, що ключовим у даних правовідносинах є сукупність визначених законодавством умов, при дотриманні яких у іпотекодержателя може виникнути таке право, отже підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання можливе лише на підставі вимоги про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, однак доводи банку, що він діяв у відповідності до вимог закону є безпідставними та спростовуються доказами у справі, а саме відсутності доказів отримання вказаної вимоги. Крім того, необґрунтованими є доводи апелянта про відсутність доказів, що предмет іпотеки використовується як місце постійного проживання, оскільки відсутність у власності її чи членів її сім`ї іншого нерухомого житлового майна підтверджується інформаційними довідками. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга відхиленню, враховуючи наступне. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 19 грудня 2006 року, укладеного в іноземній валюті, тому у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх таким що відповідають обставинам справи, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Судом встановлено, що 19 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №CVSNGL00000001, відповідно до п. 1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 19.12.2006 року по 18.12.2026 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 48 000,00 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 4320,00 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,08% від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за вказаним договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати з «1» по «5» числа кожного місяця позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 553,31 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Для виконання даного договору банк відкрив позичальникові рахунки для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. Кредит надавався в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 19.12.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_2 , та набули право спільної часткової власності, що підтверджується також витягом з Реєстру права власності на нерухоме майно від 08.08.2008 року. Згідно виписки з рахунку за період з 19.12.2006 по 03.12.2015 ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості за вказаним договором шляхом сплати коштів (щомісячних платежів) у різних сумах, в наслідок чого погасила заборгованість на загальну суму у розмір 376 883,56 гривень, що становило 51 636,98 доларів США. Для забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 27 договору Іпотеки квартири від 23 січня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським В.В. за реєстровим номером 21, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України « Про іпотеку». Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконували належним чином свої зобов`язання за Договором Кредиту, Банк направив вимогу про усунення порушень від 19.01.2016 року та 19.02.2016 року та повідомив, що після спливу визначеного строку буде звернено стягнення на Квартиру шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Рішенням приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. № 30879801 від 10.08.2016 року на підставі договору іпотеки від 23.01.2007 року була здійснена державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.04.2017 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано 05.08.2016 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю.І. за ПАТ КБ «Приватбанк». Номер запису про право власності 15843954. Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Законом № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1, який набрав чинності 7 червня 2014 року передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Аналогічні правові висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а. Згідно із довідки № 453 від 01.04.2017 року виданою ПП «Житлосервіс» у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають з 03.03.2016 року власник ОСОБА_1 син ОСОБА_4 2002 року народження та дочка ОСОБА_5 2011 року народження. Відсутність у власності ОСОБА_1 та членів її сім`ї іншого нерухомого житлового майна підтверджується інформацій ними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №225193050 відносно ОСОБА_1 та за № 225191721 відносно ОСОБА_6 від 23.09.2020 року. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та членів її сім`ї, не може бути примусово відчужена (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 19 грудня 2006 року №CVSNGL00000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у приватного нотаріуса Скінтей Ю.І. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ «ПриватБанк». Тому, колегія суддів вважає обґрунтованими та підставними вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Скінтей Ю.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10.08.2016 року (індексний номер №30879801) щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №15843954 від 05.08.2016 року на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні. Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Разом з тим, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідування вбачається, що за заявою ОСОБА_1 14.04.2017 року внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.3 ст.365-2 КК України, зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, підроблення документів. У відповідності з висновком експерта №1562-К від 30.10.2017 підписи та рукописні записи в графі «Прізвище/Посада/Підпис отримувача» в накладній експрес-доставки «Меркурій» №RO394519 від 19.06.2016 року виконані не ОСОБА_2 та не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописні записи в графах «Найменування організації», «Адреса», «Місто», Телефон. Моб», «П.І.Б», «Дата» в накладних експрес-доставки «Меркурій» №RO394519 від 19.06.2016 року виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою. Згідно повідомлення №244/05 від 18.05.2017 року ТОВ «СЕД «Меркурій» не здійснювалось жодних відправлень під номером №RO394519 від 19.02.2016 року, не проходило через кур`єрську службу і не доставлялось, даний номер накладної повністю відсутній у базі даних ТОВ «СЕД «Меркурій». За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Отже в порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» належних та допустимих доказів, які б свідчили про отримання ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 письмових вимог банку про виконання порушеного зобов`язання та про попередження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, апелянтом не надано, що свідчить про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності, так як ОСОБА_1 звернулася до суду поза межами строку позовної давності та не надала докази поважності такого пропуску, враховуючи наступне. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що жодних належних та підтверджуючих доказів про те, що ОСОБА_1 могла дізнатися раніше про порушення свого майнового права немає. Із загального правила встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, відповідач також мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ЧМНО Скінтей Ю.І. та відповідь на звернення, тобто ОСОБА_1 доведено той факт, що вона дізналася про порушення своїх майнових прав у 01 квітня 2017 року. На спростування вказаного факту банком не надано належних та допустимих доказів. Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці слід залишити без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови 22 жовтня 2020 року. Головуючий А.І. Владичан Судді: М.І. Кулянда І.Б. Перепелюк