Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/7875/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2020 року м. Чернівці справа № 727/7875/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретар: Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Наталія Володимирівна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2020 року, (головуючий у 1-й інстанції Чебан В.М.), ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 14 серпня 2007 року між нею та ЗАТ «Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком» було укладено Кредитний договір №2143. До умов Кредитного договору, банк зобов`язувався надати кредит в сумі 7 000 доларів США позичальнику - ОСОБА_1 , яка в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, зобов`язана повертати кредит, виплачувати проценти за його користуванням. 15 серпня 2007 року в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено іпотечний договір, предметом якого являється квартира АДРЕСА_1 . ____________________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/338/20 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (який являється правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» було відступлено право грошової вимоги за Кредитним договором №2143 від 14.08.2007 року. 24 травня 2017 року Шевченківським районним судом м. Чернівці задоволено позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2143 від 14 серпня 2007 року в розмірі 184884 грн. 33 коп. В серпні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направили на її адресу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. При цьому, в даному повідомленні ТОВ «Кредитні ініціативи» вимагали сплатити сумарно 335939,70 грн., а не як стягнуто рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці - 184884,33 грн. та на дане повідомлення відповідача позивачкою було надано відповідь про те, що вона категорично заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки (кв. АДРЕСА_1 ) шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за кредитним договором, оскільки квартира є єдиним житлом позивачки. Однак, в липні 2019 року на її адресу надійшла вимога ТОВ «Кредитні ініціативи», з повідомленням про те, що згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «Кредитні ініціативи» було оформлено право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 46,80 кв.м., житловою - 25,80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та вимагало звільнити всіма мешканцями житлове приміщення, хоча вимога про звільнення приміщення (квартири) чомусь прийнято рішенням AT «Укрсоцбанк», а також вказує на те, що до даної вимоги не додано документів, які б підтверджували повноваження особи, яка її підписала. Відповідно до отриманої Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 12.04.2019 року о 18:25:09 год. приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Наталією Володимирівною здійснено реєстрацію права власності на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1 на нового власника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», код ЄДРПОУ: 35326253, м. Київ, вулиця Хвойки Вікентія, будинок 21, на підставі іпотечного договору із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 8749, виданий 15.08.2007 року, Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46524287 від 17.04.2019 року приватного нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни, Чернівецький нотаріальний округ, Чернівецька область. Вважала дії ТОВ «Кредитні ініціативи» незаконними та протиправними оскільки 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Згідно правового висновку Верховного Суду України у постанові від 02 березня 2016 року у справі N6-1356цс15, поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Зазначала те, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Тому, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Просила суд, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46524287 від 17.04.2019 року 18:06:04 приватного нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Наталії Володимирівни, яким проведено державну реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю - «Кредитні ініціативи»; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Наталії Володимирівни про право власності НОМЕР_1 від 12.04.2019 року на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»; поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкти нерухомого майна - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам; вирішити питання щодо стягнення судових витрат. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення по державну реєстрацію права власності відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням та ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції неправомірним, таким що порушує норми матеріального та процесуального права, має місце неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а висновки суду не відповідають їх фактичним обставинам, що є підставою для їх скасування. Просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2020 року скасувати, заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано норми, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, то дійшов помилкового висновку, що звернення стягнення на іпотечне майно шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержатилем здійснено не у примусовому порядку. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Тому вважає, що у приватного нотаріуса Козлової Н.В. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру зо ТзОВ «Кредитні ініціативи», але суд не надав значення наведеним у позовній заяві доводам та помилково прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» Матвійчук М.З. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на те, що позивачем не надано доказів того, що наявне іпотечне майно є єдиним її житловим приміщенням, та того, що вона використовує його як постійне житло. Безпідставними вважає доводи позивача про відмінність сум вказаних у рішенні суду та у повідомлені про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості та звернення з позовом до суду, вся сума заборгованості вважається простроченою і на ню нараховуються відсотки, хоча зазначене не є предметом цих позовних вимог. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, ухвали суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Рішення суду першої інстанції зазначеним нормам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки зо ТзОВ «Кредитні ініціативи» здійснена за згодою ОСОБА_1 , що висловлена у договорі іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх таким що не відповідають обставинам справи, постановлені з порушенням норм права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.08.2007 року між ЗАТ «Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком» та ОСОБА_1 , було укладено Кредитний договір №2143, згідно якого банк зобов`язується надати Позичальнику кредит в сумі 7000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 13 серпня 2017 року. Відповідно до умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користуванням кредитом. В забезпечення виконання умов кредитного договору 15.08.2007 року було укладено Іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.12-14). Згідно п.1.2. якого - предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 46,80 кв.м., в тому числі житловою площею 25,80 кв.м. і розташована в АДРЕСА_1 . 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов`язалось передати грошові кошти в розпорядження ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», а ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» зобов`язалось відступити ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, в тому числі відповідача, що підтверджується витягом з реєстру позичальників (додаток №1) до договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.103-116). Крім цього, 17.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (який являється правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якого на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» було відступлено право грошової вимоги за Іпотечним договором із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 15.08.2007 року (а.с.117-123). 24.05.2017 року Шевченківським районним судом м. Чернівці задоволено позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2143 від 14 серпня 2007 року в розмірі 184884 грн. 33 коп. (а.с.125-126). В серпні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» було направлено на адресу позивачки повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а.с.23). 12.04.2019 року приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Козловою Н.В. здійснено реєстрацію права власності на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1 на нового власника Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», на підставі іпотечного договору із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46524287 від 17.04.2019 року. 27.06.2019 року на адресу позивачки була направлена вимога ТОВ «Кредитні ініціативи», в якій повідомлялось про те, що згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «Кредитні ініціативи» було оформлено право власності на двокімнатну за адресою: АДРЕСА_1 , та вимагало звільнити всіма мешканцями житлове приміщення (а.с.25). Згідно з ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Законом № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1, який набрав чинності 7 червня 2014 року передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Аналогічні правові висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 46,80 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово відчужена (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТзОВ «Кредитні ініціативи» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 14 серпня 2007 року № 2143, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у приватного нотаріуса Козлової Н.В. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТзОВ «Кредитні ініціативи». Тому, колегія суддів вважає обґрунтованими та підставними вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 12.04. 2019 року № 3122997 на нерухоме майно, а саме - квартиру за ТзОВ «Кредитні ініціативи». Разом з тим, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень не підлягає задоволення, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається. За таких обставин колегія судді дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2020 року, із задоволенням позовних вимог в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 згідно позовної заяви заявлено три позовних вимоги, одна з яких апеляційним судом задоволена. Отже, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 слід стягнутипонесені судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 640 грн 33 коп. (1152,60 грн. +768,40грн. /3= 640,33 грн.). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 січня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Наталія Володимирівна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, задовольнити частково. Скасувати запис про право власності НОМЕР_1 від 12.04.2019 року на двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 640-33 гривень. В решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення або з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 25 березня 2020 року. Головуючий А.І. Владичан Судді: Н.К. Височанська І.М. Литвинюк