Постанова 4857 № 344/5569/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 344/5569/20 пров. № А/857/10736/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського міського Івано-Франківської області від 21 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування постанови у справі про порушення митних правил, суддя(і) у І інстанції Татарінова О.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 21 липня 2020 року, ВСТАНОВИВ: 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Галицької митниці Держмитслужби (далі - Митниця) у справі про порушення митних правил № 171/20600/19 від 07 квітня 2020 року, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України (далі - МК), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 36332,16 грн. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 липня 2020 року у справі № 344/5569/20 вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого статтею 485 МК, не здобуто і відповідні висновки Митниці ґрунтуються лише на припущеннях. У апеляційній скарзі Митниця просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду про позбавлення позивача можливості реалізації прав, передбачених частиною 1 статті 498 МК є помилковим, оскільки Митницею неодноразово розгляд справи переносився у зв`язку із клопотаннями його представника. Позивачу було надано достатньо часу для надання обґрунтованих пояснень та заперечень на протокол про порушення митних правил. Окрім того, висновки суду першої інстанції про відсутність невідповідностей між документами, поданими ОСОБА_1 контролюючому органу при розмитнені транспортного засобу, та документами, отриманими від митної служби Королівства Нідерланди, є помилковими, оскільки спростовуються матеріалами справи. Подана позивачем митному органу фактура від без номера містить неправдиві відомості про вартість автомобіля марки SEAT, модель IBIZA ST, кузов № НОМЕР_1 . Відтак, Митниця дійшла обґрунтованого висновку, що позивач вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів на загальну суму 12110,72 грн. Відповідь Митного інформаційного центру Королівства Нідерланди від 16 серпня 2019 року №NL19DZA00140304WZ, завірена копія фактури нідерландської компанії «Dessing Auto's B.V.» від 28 серпня 2018 року № б/н, отримані відповідно до Протоколу II про взаємну адміністративну допомогу в митних справах до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони від 21 березня 2014 року, а тому є належними та допустимими доказами у цій справі. Висновок суду про відсутність в діянні позивача умислу є помилковим, оскільки належні та допустимі докази підтверджують, що ОСОБА_1 на момент переміщення вказаного автомобіля через митний кордон України та подання Митниці фактури від 28 серпня 2018 року без номера знав та усвідомлював, що вказана фактура містить неправдиві відомості про вартість автомобіля, оскільки цей автомобіль у нідерландської компанії «Dessing Auto's B.V.» за 2300 євро придбав не він, а інша особа - ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 5 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 через пункт пропуску «Шегині-Медика» Львівської митниці ДФС ввіз в Україну автомобіль марки «SEAT», модель «IBIZA ST», 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Під час митного оформлення вказаного автомобіля позивачем було подано контролюючому органу митну декларацію № UA20610/2018/409622 від 04 вересня 2018 року та фактуру від 28 серпня 2018 року без номера, відповідно до яких вартість цього транспортного засобу становила 1150 євро. У графах « 8» та « 9» зазначеної митної декларації було зазначено отримувача товару та особу відповідальну за фінансове регулювання - ОСОБА_1 , а у графах « 22» та « 42» вказана вартість товару - 1150 євро. За результатами митного оформлення цього автомобіля позивачу було нараховано та сплачено 16987,79 грн митних платежів. Відповідно до листа від 16 серпня 2019 року № NL19DZA00140304WZ митного інформаційного центру Королівства Нідерланди та завіреної копії фактури нідерландської компанії «Dessing Auto's B.V.» від 28 серпня 2018 року № б/н покупцем вказаного автомобіля «SEAT» марки «IBIZA ST» був ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), а продавцем компанія «Dessing Auto's Hedel B.V», його вартість становила 2300 євро. Згідно із відповіддю на службову записку спеціалізованого підрозділу - відділу адміністрування митних платежів Івано-Франківської митниці ДФС від 18 листопада 2019 року № 549/09-70-19-24 різниця митних платежів між сплаченими за митною декларацією №UA206010/2018/409622 від 04 вересня 2018 року та тими, які підлягали сплаті за умови врахування при митному оформленні автомобіля його вартості у 2300 євро, становить 12110,72 грн. 20 листопада 2019 року уповноваженою особою Митниці було складено щодо ОСОБА_1 протокол про порушення митних правил № 171/20600/19 за ознаками вчинення ним правопорушення, передбаченого статтею 485 МК, у якому зазначено про надання позивачем органу доходів і зборів договору купівлі-продажу б/н від 28 серпня 2018 року, який містить неправдиві відомості щодо вартості товару, та заявлення у митній декларації №UA206010/2018/409622 від 04 вересня 2018 року неправдивих відомостей щодо вартості товару, що свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на неправомірне зменшення розміру митних платежів, які підлягали сплаті за митне оформлення товару. 07 квітня 2020 року в.о начальника Митниці виніс постанову у справі про порушення митних правил № 171/20600/19, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 36332,16 грн за подання у митній декларації №UA20610/2018/409622 неправдивих відомостей щодо вартості товару, копію якої було йому вручено 27 квітня 2020 року. ОСОБА_1 не погодився із правомірністю притягнення його до відповідальності вказаним рішенням відповідача та звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 458 МК встановлено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Приписами частини 1 статті 485 МК передбачено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Як свідчать матеріали справи, митним органом ставиться за провину ОСОБА_1 заявлення ним у митній декларації № UA206010/2018/409622 від 04 вересня 2018 року неправдивих відомостей щодо вартості імпортованого ним автомобіля марки «SEAT», модель «IBIZA ST», 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Як визначено приписами статті 49 МК, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 1 статті 51 передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК). Згідно із частино. 1 статті 487 МК провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відповідно до положень статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Статтею 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. З огляду на наведені правові норми суд апеляційної інстанції вважає, що для притягнення позивача до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 485 МК, необхідно встановити вчинення ним активних дій з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру шляхом повідомлення контролюючому органу неправдивих відомостей, а отже наявність у нього умислу на вчинення таких протиправних дій. Відповідно до матеріалів справи, висновок відповідача про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого статтею 485 МК, ґрунтується на одержаному від митного інформаційного центру Королівства Нідерланди листі від 16 серпня 2019 року №NL19DZA00140304WZ та долученій до нього копії фактури від 28 серпня 2018 року №б/н. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що відомості, надані ОСОБА_1 при митному оформленні зазначеного транспортного засобу, та відомості, що зазначені у листі митного інформаційного центру Королівства Нідерланди, містять відмінності щодо відправника, одержувача і вартості транспортного засобу. Разом із тим, Митниця не навела жодного доказу на підтвердження того, що позивач при наданні контролюючому органу митної декларації № UA20610/2018/409622 від 04 вересня 2018 року та фактури від 28 серпня 2018 року без номера усвідомлював дефектність чи недостовірність таких документів та діяв з метою звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. При цьому інформація, отримана відповідачем від митного інформаційного центру Королівства Нідерланди, не підтверджує будь-яку причетність ОСОБА_1 до придбання 28 серпня 2018 року у нідерландської компанії «Dessing Auto's B.V.» автомобіля «SEAT» марки «IBIZA ST» ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) за 2300 євро, а також його обізнаність із наявністю фактури нідерландської компанії «Dessing Auto's B.V.» від 28 серпня 2018 року № б/н. Разом із тим, наявність зазначених документів сама по собі автоматично не спростовує теоретичну можливість придбання позивачем вказаного автомобіля відповідно до фактури від 28 серпня 2018 року без номера у компанії «Van Uitert Auto's» за 1150 євро. Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 липня 2020 року у справі № 344/5569/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 22 жовтня 2020 року.