Постанова 4857 № 300/486/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/486/20 пров. № А/857/10417/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Гінди О.М., Мікули О.І., з участю секретаря Ратушної М.І., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Яремака Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,- суддя в 1-й інстанції Тимощук О.Л., час ухвалення рішення - 08.07.2020 року, 11:53 год., місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - 13.07.2020 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у належних йому на праві власності нежитлових приміщеннях, стосовно яких відповідачем винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення, здійснювалась діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та велося лісопильне, стругальне виробництво, що підтверджується укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору про спільну діяльність. Зважаючи на викладені обставини, належні йому нежитлові приміщення, будучи будівлями промисловості, не є об`єктом оподаткування в силу приписів статті 266 Податкового кодексу України, а тому, податок на нерухоме майно на такі нежитлові приміщення не повинен нараховуватись відповідачем. Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою їхній позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо фактичного здійснення ним будь-якої господарської діяльності, зокрема, пов`язаної із виготовленням кухонних та інших меблів спільно з ФОП ОСОБА_2 , не знайшли свого підтвердження у наявних в матеріалах справи письмових доказах, що свідчить про відсутність однієї з обов`язкових умов застосування пільги, передбаченої підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме - використання нежитлових приміщень, віднесених до будівель промисловості за призначенням безпосередньо власником таких приміщень, а не третіми особами. Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об`єкти нежитлової нерухомості, а саме приміщення корпусу АДРЕСА_1 , площею 1717,1 кв.м та виробничий корпус АДРЕСА_2 , площею 4513,5 кв.м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2020 №215402582 (а.с.120-122). Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0153094-5533-0915 та №0153095-5533-0915 від 11.11.2019, якими на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік на загальну суму 115 921 гривня 46 копійок (а.с.10-11). Не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до ДПС України зі скаргою про визнання таких рішень недійсними. За наслідком розгляду скарги, ОСОБА_1 отримав рішення ДПС України за №632/С/99-00-08-05-04-09 від 10.02.2020, згідно із яким, оскаржені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с.12-14). Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями п.п. 266.2.2 п.266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так пп.«є» пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Колегія суддів зазначає, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вищевказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року в справі №820/3556/17. Положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ"). Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Як вбачається з довідки №К-101/375 від 04.08.2017 року Івано-Франківської філії Державного підприємства українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» ім.Ю.М.Білоконя, належні позивачу будівлі є промисловими будівлями, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу 1251.9. Щодо здійснення у вищевказаних промислових будівлях промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 стверджує, що у належних йому нежитлових приміщеннях здійснюється діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва, що підтверджується укладеним договором про спільну діяльність з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (а.с.15-17). Так, згідно зі змістом зазначеного договору, укладеного 31.12.2017, сторони за Договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна та зусиль здійснювати спільну виробничу діяльність для досягнення спільної господарської мети щодо виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва. Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Договору, внесок ОСОБА_1 для реалізації договору становлять: нерухоме майно, а саме - приміщення корпусу АДРЕСА_1 та приміщення виробничого корпусу АДРЕСА_2 . Пунктами 6.3, 7.3, 8.1 Договору також встановлено, що підсумки спільної діяльності і розподілу прибутку між учасниками здійснюється після досягнення мети Договору на підставі звітів, які представляє учасник 1 - ОСОБА_1 . Фактичний обсяг спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в звітах, що складаються учасником 1 - ОСОБА_1 . Договір діє з моменту його підписання - 31.12.2017 до 31.12.2018, з можливістю його пролонгування, про що сторони укладають додаткову письмову угоду. З метою підтвердження реального здійснення виробництва у належних позивачу нежитлових приміщеннях, ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено товарно-транспортні накладні (а.с.96-100) про отримання ФОП ОСОБА_2 за адресою місцезнаходження приміщення позивача пиломатеріалів та відправлення ФОП ОСОБА_2 з пункту навантаження - адреси місцезнаходження приміщення позивача, виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій. Також, позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , згідно із яким до видів діяльності останнього включено, зокрема, виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів тощо. Разом із заявою про долучення документів до матеріалів справи позивачем надано суду копії платіжних доручень про оплату ФОП ОСОБА_2 пиломатеріалів, дошки, а також, копії видаткових накладних про постачання ФОП ОСОБА_2 виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій з пункту відвантаження - адреси місцезнаходження нежитлового приміщення позивача (а.с.109-113). Крім того до суду апеляційної інстанції позивачем долучено звіт спільної діяльності зав 2018 рік відповідно до договору №2 від 31.12.2017 року від 25.12.2018 року та акт розподілу прибутку спільної діяльності за 2018 рік. Колегія суддів зазначає, що дані докази свідчать про реальність спільної діяльності позивача і ФОП ОСОБА_2 . Додатковим доказом вищенаведеного є пояснення допитаного у судовому засіданні судом першої інстанції ОСОБА_2 , який підтвердив спільне здійснення господарської діяльності у належних позивачу приміщеннях. Зважаючи на викладене, покликання суду першої інстанції на те, що правовідносини ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за своїм змістом відповідають правовідносинам, що виникають внаслідок укладення договору позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку є помилковими. Покликання на те, що в позивача в ЄДР немає зареєстрованої за КВЕД діяльності з виробництва меблів, колегія суддів відхиляє, оскільки суб`єкт господарювання має змогу здійснювати будь-який вид діяльності, що не заборонений законом і на здійснення якого не слід отримувати ліцензії, незалежно від того, чи внесено інформацію про нього (код такої діяльності за КВЕД) до ЄДР. Таким чином, нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 - нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_2 , у розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги в сумі 2898,80 гривень. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 300/486/20 - скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення №0153094-5533-0915 від 11.11.2019 року, №0153095-5513-0915 від 11.11.2019 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ: 39394463) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги в сумі 2898,80 гривень. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. М. Гінда О. І. Мікула Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року