Постанова 4857 № 300/1805/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1805/19 пров. № А/857/1256/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Попка Я.С., Сеника Р.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалене суддею Скільським І.І. в м. Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі № 300/1805/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з позовом до суду у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.05.2019 року № 0033886-5013-0905 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для власників нежитлової нерухомості за 2018 рік в сумі 112762,22 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником об`єкта нежитлової нерухомості, який відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належить до класу 1251 «Будівлі промисловості». Позивач вважає, що згідно з підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України належний йому на праві приватної власності об`єкт нежитлової нерухомості не є об`єктом оподаткування. Позивач зазначає, що відповідач безпідставно визначив податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки по об`єктах нежитлової нерухомості за 2018 рік. Належним способом захисту порушеного права, на думку позивача, є скасування податкового повідомлення-рішення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та виходить з мотивів, які аналогічні тим, що наведені у позовній заяві. Позивач додатково зазначає, що згідно з нормами підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості, а тому вважає, що база оподаткування повинна визначатись без урахування організаційно-правової форми власника об`єкта нерухомості. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є власником промислової нежитлової будівлі, а саме виробничого приміщення, площею 4038,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 15 травня 2019 року Головне управління ДФС у Івано-Франківській області винесло податкове повідомлення-рішення № 0133886-5013-0905 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для власників нежитлової нерухомості за 2018 рік в сумі 112762,22 грн. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року (далі - Закон № 71-VIII), запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Суд першої інстанції встановив те, що станом на 2018 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені рішенням Долинської міської ради Івано-Франківської області від 13.07.2015 року № 2087-64/15, відповідно до якого, ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб становить 0,75 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Правовою нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України, на яку посилається позивач як на підставу звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. У підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавцем використано правову конструкцію, яка передбачає одночасно дві умови для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: 1) об`єкт нерухомості - промислові будівлі; 2) суб`єкт, який володіє об`єктами нерухомості повинен бути промисловим підприємством. Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, які не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. Відповідно до статті 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості». До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала це поняття. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Таким чином, на підставі наведеного, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність необхідних умов для звільнення об`єктів нерухомості, які перебувають у власності позивача від оподаткування податком на нерухоме майно. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 819/314/18, від 26 березня 2019 року у справі № 808/722/17. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 300/1805/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Я. С. Попко Р. П. Сеник Повний текст постанови складений 12.02.2020 року