LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/20251/20

від 20.10.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20251/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Земляної Г.В. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Краснолуцька сільська рада про визнання протиправними дій та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, - В С Т А Н О В И В : Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Краснолуцька сільська рада, в якому просило суд: визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2020 року ВП № 33229675; визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Кисні Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2020 року ВП № 33229675; стягнути на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) кошти в сумі 1 454, 39 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач добровільно виконав рішення суду, а державний виконавець не вчиняв ніяких дій примусового характеру, що є основною підставою для стягнення виконавчого збору. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що згідно фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги, посилаючись цьому на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. 19 жовтня 2020 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що повноважний представник позивача не може прибути в судове засідання, призначене на 20 жовтня 2020 року, оскільки перебуватиме у цей час в іншому засіданні. Колегія суддів відмовила в задоволенні даного клопотання, оскільки воно є необґрунтованим, зокрема, позивачем не зазначено, чому він бажав особисто приймати участь в судовому засіданні, чим обумовлена така необхідність. Саме лише посилання на перебування в іншому засіданні не обґрунтовує та не доводить необхідності відкладення розгляду справи та неможливості здійснення її розгляду за наявними у справі матеріалами в межах доводів апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів наголошує, що участь сторін в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення спору по суті, а справа відноситься до категорії термінових, що унеможливлює її відкладення. Відтак, оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду м.Києва від 01 серпня 2011 року у справі № 11/160 стягнуто з дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Краснолуцької сільської ради 14 543 грн. боргу, 145,44 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 21 грудня 2011 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01 серпня 2011 року у справі № 11/160 Господарським судом міста Києва видано наказ, який було пред`явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. 03 липня 2012 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 33229675 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 21 грудня 2011 року № 11/160 щодо стягнення з дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Краснолуцької сільської ради боргу у розмірі 14 543, 91 грн. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30 липня 2020 року у справі № 11/160 замінено дочірню компанію «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (код 30019775) її правонаступником акціонерним товариством «Укргазвидобування» (код 30019775). Платіжним дорученням від 05 серпня 2020 року №315637 AT «Укргазвидобування» добровільно сплатило борг в сумі 14 543, 91 грн. за наказом господарського суду м. Києва від 21 грудня 2011 року №11/160 на рахунок Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МІО (м. Київ). 14 серпня 2020 року державним виконавцем винесено постанову № 33229675 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 454, 39 грн. Вважаючи винесену державним виконавцем постанову про стягнення виконавчого збору неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом 1404-VIII). Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, аналіз наведених норм свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Втім, оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняте на підставі Закону № 1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідачем оскаржувану постанову винесено 14 серпня 2020 року, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ, а тому суд дійшов висновку, що державний виконавець, приймаючи дану постанови, повинен вчиняти такі дії відповідно до Закону № 1404-VІІІ. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. При цьому, стаття 27 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до ч. 9 статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Тобто, норми Закону № 1404-VIII не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у відсоткову залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження. Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року по справі №480/1558/19, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. В даному контексті суд звертає увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття ВП № 33229675. Так, відповідно до вимог статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним до 05 жовтня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1404-VIII), в редакції, чинній станом на момент відкриття ВП № 33229675, у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п`яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немайнового характеру - у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При цьому, відповідно до ч. 2 статті 24 Закону № 606-XIV, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Тобто, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 24 Закону № 606-XIV, визнавалось підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма була спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Разом з тим, невиконання боржником у встановлений строк виконавчого документу в добровільному порядку було підставою для примусового виконання такого документу, що, в свою чергу, тягло за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, як це передбачено і вимогами Закону № 1404-VIII. Відповідно, наведене правове регулювання питання стягнення виконавчого збору, що визначене нормами Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 33229675) та Закону № 1404-VIII, є аналогічними, за винятком питань визначення ставок виконавчого збору та відсутності у Законі № 1404-VIII положень щодо добровільного виконання. Крім того, Закон № 606-XIV у наведеній редакції встановлював обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одразу після завершення часу на добровільне виконання, тобто до вчинення виконавцем дій по його примусовому виконанню. З наведеного вбачається, що Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 33229675), так само як і Закон № 1404-VIII, не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 20 жовтня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»