Постанова 4855 № 640/20243/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20243/20 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне виробниче і торгово-комерційне підприємство "Анекс" про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Шевченківський РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ), в якій просило: - визнати дії Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 11.08.2020 у виконавчому провадженні № 6572717, - неправомірними; - визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 11.08.2020 у виконавчому провадженні № 6572717. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції його скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову в повному обсязі. Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не було досліджено дотримання відповідачем правового порядку винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору і, за очевидної відсутності, правових підстав для її винесення, прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, чим неправильно застосував ч.3ст.40 Закону №1404-VIII та безпідставно не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.10.2019 у справі №580/1328/19. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Харківської області від 19.05.2004 у справі № 47/113-04 стягнуто з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "Анекс" 24 265,87 грн. боргу, 242,66 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 01.06.2004 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2004 у справі № 7/113-04 видано наказ, який пред`явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. 06.09.2004 державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.06.2004 у справі №47/113-04. У постанові про відкриття виконавчого провадження встановлювався строк для добровільного виконання рішення до 13.09.2004. В подальшому, вказане виконавче зупинено постановою державного виконавця від 11.03.2008 на підставі статті 34 Закону №606-XIV. Пізніше виконавчому провадженню присвоєний номер 6572717. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2020 у справі № 47/113-04 за заявою державного виконавця замінено Дочірню компанію "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" її правонаступником - Акціонерним товариством "Укргазвидобування". Платіжними дорученням від 31.07.2020 №315206, №315207 та № 315208 Акціонерне товариство "Укргазвидобування" сплатило борг у сумі 24625,87 грн., 242,66 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за наказом Господарського суду Харківської області від 01.06.2004 у справі № 47/113-04 на рахунок Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ). 11.08.2020 державним виконавцем Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) поновлено вчинення виконавчих дій та винесено, зокрема, оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому проваджені № 6572717. Не погоджуючись з діями державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому проваджені № 6572717 та правомірністю самої постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження). Частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно частини статті 30 Закону № 606-ХІV якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання. Частиною першою статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи. Частиною 3 статті 46 передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV втратив чинність (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII). Відповідно до Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (пункт 6); виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7). Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону № 606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 11.08.2020, тобто на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII. Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, станом на дату прийняття оскаржуваної постанови) визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга). Частиною п`ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII установлено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1); у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини (пункт 2); якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (пункт 3); за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону (пункт 4); у разі виконання рішення приватним виконавцем (пункт 5); за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (пункт 6). Згідно з ч. 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Як вірно встановлено судом першої інстанції, постановою відповідача від 11.08.2020 було поновлено виконавче провадження ВП № 6572717. Отже, саме з 11 серпня 2020 року пов`язується початок примусового виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2004 у справі №47/113-04. Як вбачається, одночасно з прийняттям вказаної постанови, відповідачем було прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 2462,65 грн., що становить 10 % від суми, яка зазначена у наказі Господарського суду Харківської області від 01.06.2004 року № 47/113-0. У своїй апеляційній скарзі, позивач вказує на те, що борг у сумі 24625,87 грн. за наказом Господарського суду Харківської області від 19.05.2004 року у справі №47/113-04 сплачений позивачем самостійно, натомість виконавчою службою у примусовому порядку не стягнуто з позивача вищевказаних коштів, а тому, у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору. Так, колегія суддів зауважує, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, у випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Таким чином, сплата позивачем суми боргу самостійно після відкриття виконавчого провадження не є добровільним виконанням рішення суду, а свідчить про фактичне його виконання в рамках саме виконавчого провадження, оскільки вказану суму було сплачено вже після відкриття виконавчого провадження. Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 у справі № 420/1373/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19. Отже, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, тобто незалежно від обставин стягнення такої суми державним виконавцем чи перерахування стягуваної суми боржником самостійно. Доводи апелянта в частині неправильного застосування судом першої інстанції ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. З аналізу наведених норм вбачається, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми не встановлюють будь якого обмеження державному виконавцю щодо вирішення питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору. У даному випадку, виконавче провадження було відкрито до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, а питання про розмір виконавчого збору вирішено державним виконавцем після поновлення виконавчого провадження, що не суперечить вимогам статті 40 цього Закону. Посилання апелянта на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі №520/11908/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 24.10.2019 по справі № 580/1328/19 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки спори у вказаних справах відмінні від спору, який виник у даній справі, так як правовідносини виникли під час дії Закону № 1404-VIII у редакції, що діяла до 28.08.2018. Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 колегія суддів відхиляє, оскільки незважаючи на подібність правовідносин нормативне регулювання здійснювалось різними редакціями Закону України «Про виконавче провадження». Доводи апелянта про те, що позивач не був повідомлений належним чином, що відносно нього відкрите виконавче провадження, колегія суддів відхиляє як такі, що не заявлялися в суді першої інстанції. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких