Постанова 4856 № 240/16756/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16756/22 Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Є.Ю. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 26 квітня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. секретар судового засідання: Лунь Т. С., за участю: прокурора: Сосницької Ірини Віталіївни представника відповідача: Іванова Юрія Віталійовича розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Керівник Житомирської обласної прокуратури Білошицький Олександр Васильович та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подали апеляційні скарги. Керівник Житомирської обласної прокуратури Білошицький Олександр Васильович посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. 06 та 11 квітня 2023 року до суду від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Керівник Житомирської обласної прокуратури Білошицькй Олександр Васильович своїм правом, визначеним ст. 300, 304 КАС України, не скористався, та не подав відзив на апеляційну скаргу відповідача. В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича підтримала, просила суд її задовольнити в повному обсязі, щодо апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заперечувала, просила суд відмовити в її задоволенні. Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, свою апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити. Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 у справі №240/1235/21 зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітну плату виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період та стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 частково задоволено апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури, скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 в частині стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з 31.12.2020 по день фактичного розрахунку та прийнято у цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 , іншу частину оскаржуваного рішення адміністративного суду першої інстанції залишено без змін. На даний час справа № 240/1235/21 перебуває у провадженні Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 28.04.2022 у задоволені клопотання Житомирської обласної прокуратури про зупинення виконання вищевказаного судового рішення відмовлено. 17.06.2022 Житомирською обласною прокуратурою подано до Житомирського окружного адміністративного суду заяву про роз`яснення рішення від 10.06.2021 у справі № 240/1235/21 в частині способу (процедури) нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 , однак дана заява на даний час не розглянута. З метою примусового виконання судового рішення у справі №240/1235/21, яке набрало законної сили, 27.01.2022 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 2841 2022 р. 23.02.2022 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП № 68754998 про зобов`язання Житомирської обласної прокуратури нарахувати ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Крім того, 23.02.2022 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в межах виконавчого провадження № 68754998, винесено постанову про стягнення з Житомирської обласної прокуратури 185,70 грн. витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 26000,00 грн. Вказані постанови були направленні сторонам виконавчого провадження до виконання та до відома. З метою примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження № 68754998, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скерував дані постанови до Державної казначейської служби України. В червні 2022 року Державна казначейська служби України направила вказані постанови для виконання до Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області. Вважаючи постанови про стягнення з Житомирської обласної прокуратури 185,70 грн. витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 26000,00 грн. протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1404-VIII). У частині 1 статті 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно зі статтею 10 Закону України № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частинами 1 та 5 статті 26 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно з частиною 1 та 2 статті 27 Закону України № 1404-VIII виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Статтею 42 Закону України №1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі Інструкція №512/5) виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Частиною 7 статті 27 Закону України №1404-VІІІ визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Згідно з частиною 5 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини 9 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи наведене, суд зазначає, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що виконавчий збір стягується лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, оскільки стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21 та від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21. З матеріалів справи встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 68754998 була винесена разом з постановою про стягнення виконавчого збору 23.02.2022, отже державним виконавцем, правомірно, за наявності підстав, передбачених ст. 27 Закону №1404-VIII, було прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору та примусово звернуто до виконання. Твердження позивача про те, що орган примусового виконання рішень позбавив Житомирську обласну прокуратуру виконати рішення в добровільному порядку є необґрунтованими, оскільки звернення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору до Державної казначейської служби України відбулося лише травні 2022 року, тобто через три місяці з дня винесення оскаржуваної постанови. Зважаючи на те, що рішення в добровільному порядку не виконане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними і такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доводи апеляційної скарги Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича вищенаведені обставини не спростовують та не дають підстав для скасування судового рішення в цій частині. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача з приводу правомірності прийняття постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмір 185,70 грн., колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч.1 ст.42 Закону №1404 витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч.2 ст.42 вказаного Закону). Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (ч.3 ст.42 Закону №1404). Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч.4 ст.42 ЗУ №1404-VIII). Згідно з ч.ч.2, 3 ст.43 Закону №1404 з метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем. Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом. Пунктом 1 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), встановлено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону. Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №

554. Згідно з п.2 розділу VI Інструкції №512/5 визначено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження; виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. З матеріалів справи встановлено, що 23.02.2022 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 68754998 про відкриття виконавчого провадження та стягнення з позивача 185,70 грн. витрат виконавчого провадження. Таким чином, за змістом наведених норм, спірна постанова за своїм змістом відповідає вимогам Закону №1404- VIІІ та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), у зв`язку з чим не підлягає скасуванню. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Керівника Житомирської обласної прокуратури Білошицького Олександра Васильовича до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.