Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/4104/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4104/20 Головуючий у І інстанції - Шевченко Н.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва, в якій просила: - визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві сформувати та подати до ДКСУ в м. Києві подання про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 23123,24 гривень; - зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві сформувати та подати до ДКСУ у м. Києві подання про повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу нерухомості у розмірі 23123,24 гривень. Рішенням Окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поданні до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 23 123,24 (двадцять три тисячі сто двадцять три) гривні 24 копійки. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 23 123,24 (двадцять три тисячі сто двадцять три) гривні 24 копійки за квитанцією № 7548.38.7 від 05.12.2014. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень. У задоволенні розподілу решти суми відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу відмовити повністю. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційна скарга мотивована тим, що Позивачем не надано достатніх та детальних доказів на підтвердження понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять всі необхідні докази, які дозволяють встановити понесені Позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в обсязі 1 година 20 хвилин, шляхом стягнення 2000,00 грн. (1500,00 грн * 1 год. 20 хв.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи тощо. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19 лютого 2019 року по адміністративній справі № 803/1032/18. Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції надійшло клопотання представника Позивача про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат у розмірі 3047,16 грн., з яких 3000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу, 47,16 грн. - комісія банку, утримана при сплаті судового збору та гонорару адвоката за договором про надання правничої допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатським об`єднанням «Кістоун» в особі адвоката Стеценка Т. М. (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 20200121 від 21.01.2020 (Договір). Із розрахунку витрат на правову допомогу від 10.02.2020 та акту прийняття наданої правової допомоги від 10.02.2020 убачається виконання послуг на 3000,00 грн. за 2 години часу адвоката, із розрахунку 1500,00 грн/година. Квитанцією № 5290433 від 14.02.2020 підтверджується сплата 3000,00 грн на рахунок Адвокатського об`єднання «Кістоун». Із розрахунку витрат на правову допомогу від 10.02.2020 убачається, що 40 хвилин витрачено на аналіз отриманих від клієнта документів, пошук судової практики, визначення з правовою позицією, підготовку, складання та подання заяви до органу ПФУ про повернення безпідставно сплачених коштів, листа до Міністерства юстиції України. Решта часу (1 година 20 хвилин) витрачені на підготовку позову, аналіз відповіді органу ПФУ, визначення складу учасників. Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат, оскільки досудове врегулювання спору та визначення загальної нормативно-правової бази (дослідження судової практики) не стосується розгляду конкретної судової справи і не може бути віднесено до витрат, які підлягають стягненню. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при винесенні додаткового судового рішення суд першої інстанції в повній мірі дослідив наявні у справі докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо стягнення на користь Позивача з Відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких додаткове рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови в задоволенні заяви щодо винесення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушень норм процесуального та матеріального права при постановленні додаткового судового рішення не допущено, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко