Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/9746/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9746/21 Головуючий у І інстанції - Васильченко І.П. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13 650 грн. 21 коп.; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) у розмірі 13 650 грн 21 коп. сплаченого згідно з квитанції від 29.07.2020 № 50644461. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 13 650,21 грн. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 13 650 (тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 21 копійки, сплаченого згідно з квитанцією № 50644461 від 29 липня 2020 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368). Від представника Позивача до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якому просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року в частині вимог щодо стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити додаткове судове рішення про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь Позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційна скарга мотивована тим, що детальний опис надання правової допомоги відсутній в матеріалах справи, оскільки за Договором про надання правової допомоги № 11/02-21 фактично було надано лише одну послугу - «Підготовка тексту позовної заяви», що відображено в акті прийому-передачі № 1 від 30.03.2021 та квитанції від 30.03.2021. Процесуальний закон не зобов`язує доводити факт сплати винагороди за надання правової допомоги якимось конкретним способом. Витрати Позивача на правову допомогу підтверджуються наявними в матеріалах справи копією Договору про правову допомогу № 11/02-21 від 11.02.2021; копією акту прийому- передачі № 1 від 30.03.2021; копією квитанції від 30.03.2021. Таким чином, на думку Позивача, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що останній не довів факт надання та оплати правової допомоги. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Відзиву Третьої особи на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини 5 ст. 252 КАС України додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Згідно з частиною 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. До суду, Позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правової допомоги від 11.02.2021 р. № 11/02-21 на 2 арк.; Протокол погодження гонорару від 11.02.2021 р. на 1 арк.; Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.03.2021 р. за Договором про надання правової допомоги № 11/02-21 від 11.02.2021 на 1 арк.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6332 від 14.02.2019 р. на 1 арк.; Ордер про надання правової допомоги серії КВ № 469456 від 31.03.2021 р. на 1 арк.; квитанцію про сплату юридичних послуг за Договором про надання правової допомоги № 11/02-21 від 11.02.2021 р. на 1 арк. Як вбачається з Акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 31.03.2021 р., Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято наступні юридичні послуги: - текст позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов`язання подати до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) у розмірі 13 650 грн 20 коп., сплаченого згідно з квитанції № 50644461 від 29.07.2020. Вартість послуг Адвоката за вказаним Актом складає 2000,00 (дві тисячі) гривень. Суд першої інстанції відмовляючи у стягненні з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. виходив з того, що на підтвердження доказів оплати правової допомоги до матеріалів справи надано документ із назвою "квитанція", який на думку суду першої інстанції не є належним доказом на підтвердження оплати Позивачем наданих послуг правової допомоги, оскільки згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Проте, відповідно до п. 1 частини 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає, що питання застосування п. 1 частини 3 ст. 134 КАС України неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді. Так, у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 16 березня 2021 року у справі № 520/12065/19 сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Крім того, Верховний Суд у справі № 440/4206/19 від 15 вересня 2021 року вказав, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Також, Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2018 у справі № 569/17904/17 вказав, що стосовно посилань Позивача на обов`язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, колегія суддів їх не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору. Отже, надана Позивачем квитанція від 31.03.2021 є належним доказом оплати Позивачем правових послуг адвоката Котовича І.О., в частині підготовки тексту позовної заяви. За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068). Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Так, Позивачем у клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу було заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві в відзиві на адміністративний позов зазначило, що заявлені Позивачем витрати не є обґрунтованими у даній справі. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30). У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Проте, колегія суддів не вбачає доцільності стягнення з Відповідача судових витрат у сумі 2 000,00 грн., понесених Позивачем під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, оскільки в матеріалах даної справи наявна лише позовна заява, та відповідь на відзив на позовну заяву. Таким чином, дана сума не співмірна зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що заява Позивача підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на корить ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи та частково порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення питання в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нове додаткове судове рішення, яким заяву Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 252, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року - скасувати, та ухвалити додаткове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 (п`ятсот) грн. В іншій частині заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко