Постанова 4854 № 400/452/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/452/20 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- В С Т А Н О В И В: В січні 2020 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 16.11.2018 року №Ф-31034-51У. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач доходів не отримує, підприємницькою діяльністю не займається. Позивач працює за трудовим договором з 2017 року, ЄСВ за нього сплачував роботодавець. На думку позивача, підстави для сплати ЄСВ відсутні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу від 16.11.2018 року №Ф-31034-51У. Зобов`язано Головне управління ДФС в Одеській області видалити з ІКПП позивача дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 15819,54 грн.. Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2020 року замінено відповідача у справі - Головне управління ДФС в Одеській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області (надалі відповідач, ГУ ДПС). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач з січня 2004 року зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. З 03.11.2017 року позивач працює на посаді менеджера з дослідження ринку та закупівель зернових у ТОВ «Річер», що підтверджується довідкою ТОВ «Річер» від 11.03.2020 №1103/20. Відповідно до інформаційної системи ДФС, згідно ІКПП, за позивачем станом на 31.10.2018 року рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 грн. за 2018 рік. 16.11.2019 року ГУ ДФС в Одеській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31034-51У, якою позивачу визначено до сплати 15819,54 грн. недоїмки з єдиного внеску. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати ЄСВ на період його роботи у ТОВ «Річер», оскільки нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиного внеску за вказаний період свідчить про подвійний характер оподаткування. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» надано визначення поняттям: - застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; - страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу 1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано, що вірно зазначено судом першої інстанції. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За таких підстав, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 року (справа №620/2449/19), від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), та від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18). Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яке здійснене апелянтом, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як вже зазначалося вище, з 03.11.2017 року позивач працює в ТОВ «Річер» на посаді менеджера з дослідження ринку та закупівель зернових, тобто саме вказане підприємство, як роботодавець з вказаної дати є платником єдиного внеску за позивача. Таким чином, у позивача відсутній обов`язок щодо сплати ЄСВ за період його роботи в ТОВ «Річер». Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про скасування спірної податкової вимоги від 16.11.2018 року №Ф-31034-51У. Також суд першої інстанції, враховуючи положення статей 9, 12, 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та розділів IV, VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, згідно яких дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків, дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язати відповідача видалити з Інтегрованої картки платника податків позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 15819,54 грн., з метою повного захисту прав позивача. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.