Постанова 4854 № 400/536/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/536/20 Категорія: 111060000 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Час і місце ухвалення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Черкасовій Є. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2019 № Ф-78926-17. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємницька діяльність позивачем не здійснюється, доходів не отримує, працює за трудовими договорами з 06.09.2016, ЄСВ за нього сплачують роботодавці, тому підстави для сплати ЄСВ відсутні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу від 13.11.2019 року № Ф-78926-17. Зобов`язано Головне управління ДПС у Миколаївській області видалити з ІКПП ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 26539,26 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн., сплачений квитанцією № 0.0.1599252368.1 від 29.01.2020 року. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що вимога про сплату боргу формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника податку, що відповідає положенням ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому зазначає, що не надання звітності не звільняє від обов`язку сплати єдиного внеску, а фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску. При цьому апелянт посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду, встановлений статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Миколаївській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 04.06.2011 року, вид діяльності: адвокатська діяльність (КВЕД 74.11.1) Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок, ОСОБА_1 працює в ПАТ "Спортек" на посаді заступника голови правління та в ПП "Рекон-Консалт" на посаді директора за сумісництвом. Згідно вищезазначених довідок підприємствами за ОСОБА_1 сплачений ЄСВ за 2016-2019 роки. Відповідно до інформаційної системи ДПС за ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 26539,26 гривень. 13.11.2019 ГУ ДПС у Миколаївській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78926-17, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 26539,26 грн. недоїмки з єдиного внеску. Не погоджуючись із прийнятою відповідачем вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у період, за який позивачу було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок. Відтак, оскаржувана вимога підлягає скасуванню, оскільки нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування. При цьому, з метою належного захисту прав позивача, суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог зобов`язав відповідача видалити з ІКПП позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 26539,26 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано, що вірно зазначено судом першої інстанції. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2020 (справа №620/2449/19) постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18). Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, яке здійснене апелянтом, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Позивачем до суду надано довідки ПАТ "Спортек" та в ПП "Рекон-Консалт", згідно яких підприємствами за ОСОБА_1 сплачений ЄСВ за 2016-2019 роки, що доводить сплату за нього єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період, за який позивачу було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок, а отже оскаржувана вимога підлягає скасуванню, оскільки нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування. При цьому колегія, системний аналіз ст. 9, 12, 14 Закону № 2464, розділів IV та VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 свідчить, що дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП). Тому, з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав відповідача видалити з ІКПП позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 26539,26 грн. Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем 10-денного строку звернення до суду, який встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Учасниками справи не заперечується, що позивач не скористалася досудовим порядком вирішення даного спору та звернулася безпосередньо до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). При цьому, початок перебігу встановленого статтею 25 Закону №2464-VІ десятиденного строку пов`язується з днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску. Позивачем в позові вказано, що оскаржувану вимогу ним отримано 23.01.2020 року. Водночас, апелянт, стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду, не надає жодного доказу в підтвердження направлення на адресу позивача спірної вимоги про сплату боргу, як і доказів дати її отримання позивачем. При цьому, обов`язок щодо своєчасного направлення на адресу позивача вимоги лежить саме на Головному управлінні ДПС у Миколаївській області. За таких обставин, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а позивачем в свою чергу 10-денного строку звернення до суду є необґрунтованими. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки наданих судом першої інстанції висновків та їх не спростовують, а рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права з дослідженням всіх обставин справи, а тому скасуванню не підлягає. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року залишити без змін . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 29 липня 2020 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова