Постанова 4854 № 420/11449/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11449/22 Категорія: 111020000 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А. Дата і місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Аргіровій М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И Л А : ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу ФОП ОСОБА_1 № Ф-29938-51-у від 19.02.2021 року, складену Головним управлінням ДПС в Одеській області, на суму 37788,74 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.04.2010 року, проте жодного дня не здійснював особистої підприємницької діяльності, не здійснював декларування господарської діяльності. При цьому, нарахування до сплати суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зроблено в порушення вимог чинного законодавства, оскільки необхідними умовами для сплати ЄСВ є провадження господарської діяльності та отримання доходу. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному періоді кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим, особа вважається самозайнятою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. За спірний період ОСОБА_1 працював на підприємствах, був найманим працівником, а тому саме вони були зобов`язані нараховувати та сплачувати за нього суми єдиного внеску. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу від 19 лютого 2021 року № Ф-29938-51-У. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зазначає, що незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності. З огляду на зазначене, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичної особи-підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. До суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Представником апелянта до суду надано клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.04.2010 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). При цьому, ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в ДПІ Малиновського району з 21.04.2010 року, з 01.08.2022 року стан платника 11 (припинено, але не знято з обліку). 19 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 37788,74 грн. № Ф-29938-51-У, яку направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, проте було повернуто до податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Однак, з матеріалів справи вбачається, що у вказаний період ОСОБА_1 працював у ТОВ «ТЕЛК ЮВІС», ТОВ «АВТО-ГАЛАКТІК», ТОВ «ЛАЙФ ЕНЕРДЖИ», ТОВ «МУЛЬТИТРАНС», ТОВ «ТРАНСКОМГРУП», отримував заробітну плату, з якої сплачувався єдиний внесок. Не погоджуючись із вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною і необґрунтованою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу від 19 лютого 2021 року № Ф-29938-51-У, Головне управління ДПС в Одеській області діяло необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, а відтак спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому вказав, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Відповідно, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 22.07.2021 року (справа №320/2655/20). Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, яке здійснене апелянтом, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Колегією суддів встановлено, що за період з 2017 року по 2020 рік позивачу в автоматичному режимі нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 37788,74 грн. При цьому, доказів отримання позивачем у ці періоди доходів від провадження господарської діяльності апелянтом не надано. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії трудових книжок від 01.11.2013 року серії НОМЕР_2 , від 31.07.2019 року серії НОМЕР_3 , та не заперечується сторонами спору, ОСОБА_1 був найманим працівником та офіційно здійснював трудову діяльність на різних підприємствах, у період: з 28.03.2017 року по 15.11.2018 року у ТОВ «ТЕЛК ЮВІС», з 31.07.2019 року по 19.03.2020 року у ТОВ «МУЛЬТИ ТРАНС», з 24.03.2020 року по 25.11.2021 року у ТОВ «ТРАНСКОМГРУП». За даних обставин, враховуючи, що позивач у період, за який податковим органом було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, протягом певного часу працював на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок, нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю боргу зі сплати ЄСВ за періоди з 28.03.2017 року по 15.11.2018 року, з 31.07.2019 року по 19.03.2020 року, з 24.03.2020 року по 25.11.2021 року свідчить про подвійний характер оподаткування, що не відповідає меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. У свою чергу, щодо періоду часу, протягом якого позивач не отримував доходу від господарської діяльності та не був найманим працівником, колегія суддів зазначає, що, з огляду на викладені вище норми законодавства, позивач був зобов`язаний самостійно нараховувати та сплачувати єдиний страховий внесок у розмірі, не менше мінімального. При цьому, з відомостей доданої до позовної заяви копії адвокатського запиту від 27.07.2022 року, який надсилався на адресу ГУ ДПС в Одеській області, вбачається, що стороною позивача з метою уникнення майбутнього судового оскарження дій контролюючого органу було запропоновано ГУ ДПС в Одеській області скоригувати ФОП ОСОБА_1 суму заборгованості зі сплати єдиного внеску з урахуванням суми ЄСВ, сплаченої роботодавцями ОСОБА_1 за нього протягом 2017-2021 років, за наслідком чого надіслати позивачу нову (скориговану) вимогу. Вказане свідчить про те, що позивачем не заперечується існування у нього обов`язку зі сплати єдиного страхового внеску у мінімальному розмірі за період, протягом якого він не отримував доходу від господарської діяльності та не був найманим працівником, однак позивач не згоден із нарахуванням йому заборгованості зі сплати ЄСВ за період часу, коли обов`язок сплати вказаного внеску покладався на роботодавців податкових агентів ОСОБА_1 . Вирішуючи питання щодо можливості суду скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29938-51-У лише в частині заборгованості зі сплати ЄСВ за періоди з 28.03.2017 року по 15.11.2018 року, з 31.07.2019 року по 19.03.2020 року, з 24.03.2020 року по 25.11.2021 року та самостійно обчислити суму відповідної недоїмки за період з 2017 по 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та визначення процедури нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами врегульовує Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №

449. Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VІ Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Відповідно до ч.4 ст. 25 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Згідно п. 3 розділу VІ Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Системний аналіз положень Інструкції № 449, а також норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що у випадку несплати платниками єдиного внеску сум страхових внесків, обчислення недоїмки з несплати єдиного страхового внеску, застосування штрафних санкцій та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) належить до повноважень податкового органу, в якому платник ЄСВ перебуває на обліку. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акта індивідуальної дії, яке визнається протиправним та скасовується, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 20.05.2022 року по справі №480/4827/20). Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя. Конец формы Відтак, визначення/коригування розміру недоїмки зі сплати єдиного страхового внеску за відповідний період, обчислення суми пені та штрафу, а також складення та направлення платнику ЄСВ за результатом вказаних дій вимоги про сплату боргу (недоїмки) є виключно компетенцією податкового органу, а підміна судом повноважень відповідача є втручанням в його дискреційні повноваження. З огляду на зазначене, враховуючи, що у період, за який податковим органом було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, позивач протягом тривалого часу офіційно працював у ТОВ «ТЕЛК ЮВІС», ТОВ «МУЛЬТИ ТРАНС», ТОВ «ТРАНСКОМГРУП», які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок; відповідачем не доведено та судом не встановлено отримання ОСОБА_1 доходів від провадження господарської діяльності як фізичної особи-підприємця у 2017 2020 роках; обчислення або коригування суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період, протягом якого позивач не був найманим працівником, належить до дискреційних повноважень податкового органу та не може бути здійснено судом з об`єктивним причин; колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу від 19 лютого 2021 року № Ф-29938-51-У, Головне управління ДПС в Одеській області діяло необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, а відтак спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, колегія суддів вважає помилковим твердження суду першої інстанції щодо відсутності офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, а також посилання на позицію Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19, оскільки обов`язок проходження вказаної процедури та додаткового підтвердження наміру особи здійснювати господарську діяльність у статусі фізичної-особи підприємства встановлений виключно для фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року. Однак, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами справи, державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено 19.04.2010 року. Крім того, колегія суддів зауважує, що факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у період, за який податковим органом було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, позивачем не оскаржується та не є предметом спору у даній справі. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність вимоги про сплату боргу від 19 лютого 2021 року № Ф-29938-51-У та необхідність її скасування, однак, допустив неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку що ухвалене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 20 жовтня 2022 року підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 308, 313, ст.315, ст.317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 17 січня 2023 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова