Постанова Київський апеляційний суд № 357/8159/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 357/8159/19 Головуючий у суді першої інстанції: Кошель Л.М. № апеляційного провадження: 22-ц/824/4100/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Волошиної В.М. Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І. Секретаря судового засідання Орленко Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, - в с т а н о в и л а: У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачем договору б/н від 19 квітня 2013 року. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2019 року в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та простроченому тілу кредиту, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог у стягненні тіла кредиту та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в цій частині у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині вимог ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту та простроченому тілу кредиту. При встановлені обставин щодо погашення відповідачем заборгованості у повному обсязі, судом першої інстанції не враховано, що відповідач користувався кредитними коштами на загальну суму 143 120.30 грн., а також частково погашав заборгованість на загальну суму - 59 813.01 грн. Отже, вказане свідчить про наявність заборгованості у відповідача перед кредитором та спростовує висновок суду щодо відсутності заборгованості за кредитом. Надана позивачем виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі, кредитної картки відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 № 578/5 (далі - Перелік № 578/51). Вважає, що банком надані суду саме первісні бухгалтерські документи про видачу та оплату коштів за кредитним договором, які є належними та допустимими доказами у справі. У поданій заяві від 15 квітня 2020 року відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2019 року без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги позивача є надуманими і необґрунтованими. Додана позивачем до апеляційної скарги виписка по рахунку, не може братися судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки такі докази не подавались позивачем разом з позовною заявою до суду першої інстанції і не досліджувались. Оскільки позивач не зазначив причин неподання виписки до суду першої інстанції, тому дана виписка не може братися до уваги судом апеляційної інстанції і не є належним доказом. У судовому засіданні представник позивача Штронда А.М. підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку. У поданій заяві від 15 квітня 2020 року відповідач просив суд апеляційної інстанції проводити розгляд справи без його участі, взявши до уваги пояснення, викладені у заяві (а.с. 100). Відповідно до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, та платіжну картку для авторизації (а.с. 12). Обставини укладення договору на зазначених умовах та отримання кредиту не заперечував в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 (а.с.55). В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідач у справі) згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_1 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.13, 14-35). Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими він погодився при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано та відповідачем не визнано. У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 17 липня 2019 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 61 799,14 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 23 527,38 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 16 346,45 грн.; заборгованість за пенею - 17 685,20 грн.; нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. - 821,10 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 2 919,01 грн. (штраф процентна складова). В межах заявлених позивачем вимог, поданих доказів заборгованість за нарахованими процентами у позичальника ОСОБА_1 відсутня і таких вимог позивачем не пред`явлено. Надаючи юридичну оцінку правовідносинам сторін, судом першої інстанції встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору у вигляді анкети-заяви від 19 квітня 2013 року банк надав позичальнику ОСОБА_1 суму кредиту, останній отримав грошові кошти та користувався ними. Відмовляючи у задоволенні складової вимоги заборгованості по нарахованій пені за прострочення виконання зобов`язання - 17 685,20 грн.; пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. - 821,10 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 2 919,01 грн. (штраф процентна складова), суд першої інстанції керувався тим, що за умовами укладеного та підписаного сторонами договору розмір і порядок одержання процентів за користування кредитними коштами не встановлений. Також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення виконання зобов`язання. Відхиляючи умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як доказ приєднання позичальника до запропонованих банком умов, якими передбачена відповідальність за порушенням умов договору, суд першої інстанцій виходив із того, що надані позивачем письмові докази не містять підпису відповідача, а тому вони не є складовою частиною укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору № б/н від 19 квітня 2013 року. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог щодо стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання зобов`язання у розмірі 17 685,20 грн.; пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. - 821,10 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 2 919,01 грн. (штраф процентна складова) учасниками справи не оскаржується. Ухвалюючи рішення про відмову в позові АТ Комерційний банк «ПриватБанк» в частині складової вимоги заборгованості за тілом кредиту - 23 527,38 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 16 346,45 грн., суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення суми позики у розмірі 34 000,00 грн. виконав, фактично отримана сума кредитних коштів була повернута позивачу в повному обсязі у розмірі 49 604,72 грн., а тому немає підстав вважати, що за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість по тілу кредиту. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в частині відмовлених вимог позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту - 23 527,38 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 16 346,45 грн.; колегія суддів виходить з такого. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України). Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України. Кредитний договір укладається у письмовій формі - стаття 1055 ЦК України. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - частина першої, другої статті 207 ЦК України. Досліджені колегією суддів письмові докази: анкета - заява, виписка про здійснення операцій та розрахунок заборгованості та визнані відповідачем обставини щодо укладення договору та отримання кредиту вказують на те, що між учасниками справи виникли договірні правовідносини, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 5 000,00 грн., зі збільшенням його ліміту, а останній отримав грошові кошти та користувався ними (а.с. 12, 55, 69-74 ). Отже, встановлені фактичні обставини справи свідчать про існування між сторонами кредитних правовідносин. Кредитний договір укладений та підписаний сторонами у вигляді анкети-заяви б/н від 19 квітня 2013 року (а.с. 12). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору - частина 4 статті 631 ЦК України. У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановленні договором та виникненням заборгованості, кредитор 17 липня 2019 року звернувся до суду, пред`явивши вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 19 квітня 2013 року в частині складової вимоги заборгованості за тілом кредиту - 23 527,38 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 16 346,45 грн. Перевіряючи розмір, складові та період заборгованості, колегією суддів встановлено, що за умовами укладеного договору позичальник зобов`язується повернути кредитору кредит в межах виданого кредитного ліміту, що обліковуються на кредитній картці «Універсальна» № НОМЕР_1 , якою позичальник користувався до 11 липня 2016 року. Доказів переукладення кредитного договору після 11 липня 2016 року на таких самих умовах, на яких він був укладений 19 квітня 2013 року позивачем не надано. Не є допустимим доказом на підтвердження обставин переукладення з позичальником ОСОБА_1 кредитного договору на таких самих умовах і виписка про рух коштів, що долучена позивачем до апеляційної скарги. Досліджуючи виписку про рух коштів, колегією суддів встановлено, що виписка містить деталі (опис) платіжних операції з використанням декількох платіжних карток за період з 01 січня 1999 року до 08 січня 2020 року, однак наведена в ній інформація не підтверджує обставин видачі банком відповідачу ОСОБА_1 електронних платіжних засобів в межах одного й того ж договору від 19 квітня 2013 року. Встановлені колегією суддів фактичні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини свідчать про те, що післяпідписання позичальником ОСОБА_1 анкети-заяви б\н банком видано і надано дозвіл на проведення позичальником платіжних операцій з використанням електронного платіжного засобу - кредитної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 до 11 липня 2016 року . Деталі операцій зазначеної платіжної картки вказують на те, що з листопада 2013 року до 11 липня 2016 року позичальник користувач кредитним лімітом та здійснював погашення платежів. Станом на 28 березня 2016 року борг за позичальником не обліковувався, ним в рахунок погашення боргу внесено 4 974,79 грн. Починаючи з 30 березня 2016 року і до 11 липня 2016 року позичальник продовжив користуватись кредитним лімітом та ним знято (використано) грошових коштів на суму 9 263,77 грн. За вказаний період борг відповідачем погашено частково на суму 2 122,47 грн. Залишок боргу в межах виданого кредиту, що обліковуються на рахунку позичальника станом на 11 липня 2016 року становить розмір 7 546,30 грн., що узгоджується із розрахунком заборгованості, поданим позивачем на підтвердження своїх вимог, за мінусом нарахованих до сплати за цей період процентів за користування кредитом, неустойки у вигляді пені за порушення виконання зобов`язання, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування щодо розміру і порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Враховуючи, що у порушення умов договору позичальник фактично отримані та використанні кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, чим порушив права кредитора, позовні вимоги позивача АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 546,30 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Доказів переукладення кредитного договору між банком та відповідачем ОСОБА_1 з дотриманням вимог щодо повідомлення позичальника про умови кредитування, а саме: пролонгації договору на таких самих умовах позивачем не надано, а тому заявлена вимога позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 32 327,53 грн. - є недоведеною та задоволенню не підлягає. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині складової вимоги заборгованості за тілом кредиту не дослідив усіх передбачених нормою права юридичних фактів, наявність яких впливає на остаточний результат справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2019 року в цій частині вимог і ухвалення у відповідній частині нового рішення по суті вирішення спору. В частині відмовлених вимог щодо стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання зобов`язання у розмірі 17 685,20 грн.; пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. - 821,10 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 2 919,01 грн. (штраф процентна складова) рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, тому за положеннями частини 3 статті 141 ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги) підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 771,47 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2019 року в частині вирішення вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення про частково задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 698,18 грн. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 897,51 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: