Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/2511/21

Справа № 346/2511/21 Провадження № 22-ц/4808/1662/21 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 вересня 2021 року, в складі судді П`ятковського В.І., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та підписав заяву № б/н від 23.02.2012 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на сайті, складає договір. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. ОСОБА_1 дав свою згоду на встановлення ліміту та його зміну, яка встановлюється за рішенням та ініціативою Банку, а власники карткових рахунків зобов"язані слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню Овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 Договору. Умови та правила надання банківських послуг опубліковано публічно невизначеному колу осіб на офіційному сайті позивача. Позичальник погодився на укладення договору приєднання у визначеній формі та спосіб підписання. Банк надав відповідачу набір засобів доступу до карткового рахунку та пристроїв самообслуговування. Однак відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими витратами відповідно до умов договору, таким чином не виконавши зобов`язання, у відповідача станом на 13.05.2021 року утворилась заборгованість в сумі 14959,68 гривень, що складається з: 14959,68 грн заборгованість за кредитом. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 09 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повному обсязі. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального законодавства. Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що відповідачем сплачено заборгованість за тілом кредиту, оскільки сума внесених на погашення коштів перевищує суму фактично використаних коштів, однак такий висновок суду не відповідає умовам договору та вимогам ст.ст.534, 1048 ЦК України. Суд, здійснюючи перерахунок заборгованості, порушив умови договору та вимоги ст.534 ЦК України, проігнорував що відповідач не звільнявся від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом за ст.1048 ЦК України. Крім того, на думку представника апелянта, відповідачем не оспорювався факт погодження умов кредитування, в тому числі щодо порядку погашення заборгованості. Із Виписки по рахунку вбачається, що відповідач отримував кредитні кошти, потім частково їх погашав, потім знову ними користувався в межах кредитного ліміту, а тому висновок суду про сплату відповідачем боргу за тілом є помилковим. Також вважає, що суд, не маючи обґрунтованих доказів щодо вимог позивача, замість посилань на факти в обґрунтування оскаржуваного рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. У даній справі Договір у встановленому законом порядку не оспорювався відповідачем і не визнавався недійсним, як і не оспорювалось укладення чи не укладення Кредитного договору, що свідчить про згоду з усіма умовами Кредитного договору, а відтак у суду були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. Правом на подачу відзиву ОСОБА_1 не скористався. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідач у встановлений законом строк не звернувся до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 23 лютого 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил, довідку про умови кредитування, виписку та розрахунок заборгованості. Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що ОСОБА_1 були видані кредитні картки № НОМЕР_1 терміном дії до серпня 2015 року, № НОМЕР_2 терміном дії до січня 2016 року, № НОМЕР_3 терміном дії до січня 2016 року, № НОМЕР_4 терміном дії до березня 2016 року та № НОМЕР_5 терміном дії до травня 2017 року, № НОМЕР_6 терміном дії до червня 2017 року, № НОМЕР_7 терміном дії до липня 2021 року, Згідно довідки про зміну умов кредитування за кредитною карткою НОМЕР_2 01 серпня 2013 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 15 000 грн; 12 вересня 2013 року - 16 000 грн; 12 травня 2017 року 21 000 грн; 19 жовтня 2017 року 23 000 грн; 31 серпня 2019 року 25 000 грн; 24 листопада 2019 року 17 300 грн; 01 лютого 2020 року - 0 грн. Відповідач користувався кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, здійснював платежі, а також поповнював картку, про що свідчить виписка за рахунками. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 13 травня 2021 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 14 959,68 грн, з яких: 14 959,68 грн заборгованість за тілом кредиту. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що сума фактично отриманих кредитних коштів (тіло кредиту) перевищує суму фактично сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості по кредиту, позивачем, в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, надано не було, а отже у даному випадку позивачем належними і допустимими доказами не доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 14 959,68 грн. перед банком. Крім того, з поданих банком розрахунків вбачається, що позивачем сплачено на користь банку суму, що є навіть більшою, ніж вказана позивачем сума заборгованості за кредитом, що підтверджується наданою позивачем випискою з особового рахунку відповідача, натомість вказані кошти зараховувались не в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, а в рахунок погашення відсотків, пені та неустойки по кредиту, отже, відповідачем по справі було виконано обов`язок зі сплати заборгованості за кредитом. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Устатті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першоюстатті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першоїстатті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зістаттею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першоюстатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 23 лютого 2013 року процентна ставка не зазначено. Крім того в анкеті-заяві не зазначені умови та порядок нарахування та сплати процентів. Банк пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за договором просив стягнути лише заборгованість за тілом кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// privatbank.uaяк невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг вПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Отже, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку 14 959,68 грн заборгованості за тілом кредиту, вважаючи сплачені відповідачем кошти у розмірі що перевищує наданий кредитний ліміт такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, оскільки суд не послався на докази, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору, не врахував, що зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601ЦК України може здійснюватись лише за заявою однієї з сторін, а не за ініціативою суду. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що зарахування вказаних грошових коштів має відбуватись у порядку черговості погашення грошових зобов`язань, які стороною не оспорювались. У відповідності до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості за тілом кредиту складає 14 959,68 грн. Відповідно достатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(стаття 89 ЦПК України). Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, які є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19). Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти, що підтверджується випискою по рахунку позичальника, не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення з відповідача фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 14 959,68 грн. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду даної справи АТ КБ «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2 270, 00 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 405 грн, позовні вимоги та апеляційна скарга банку задоволені повністю на загальну суму 14 959,69 грн. Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 5 675 грн. Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 09 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_8 , адреса АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 23 лютого 2012 року станом на 13 травня 2021 року за тілом кредиту у сумі 14 959 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 68 копійок та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) гривень. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк