Постанова 4803 № 172/649/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/902/24 Справа № 172/649/23 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача:Новікової Г.В. суддів:Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Заспенко А. А. на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що згідно із заявою б/н від 23.12.2015 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 10.03.2023 року має заборгованість в сумі 85 789,84 грн., з яких: 70 233,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 556,50 грн. -заборгованість за відсотками. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 85 789,84 грн. та судовий збір у розмірі 2 684 грн. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 23.12.2015 року розмірі 70 233,34 грн. (тіло кредиту), а також судовий збір у розмірі 2 684 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу стягнути з позивача на користь відповідача. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що надані банком документи у розумінні чинного законодавства не є первинною бухгалтерською документацією, оскільки не містять обов`язкових реквізитів, а отже не підтверджують факт здійснення правочину та наявність у відповідача заборгованості перед банком. Крім того звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів, які б доводили наявність відкритих в банку рахунків на ім`я ОСОБА_1 . Матеріали справи також не містять заяву відповідача на відкриття рахунку та витяг із книги реєстрації відкритих рахунків. Вважає, що наданий банком розрахунок має лише інформаційний характер, оскільки не містить обов`язкових для бухгалтерської документації реквізитів та в ньому відсутня інформація стосовно особистого рахунку відносно якого був створений цей розрахунок. Також звертає увагу, що за наданими банком відомостями на ім`я відповідача видавалось дві банківські картки, однак не вказується до якого банківського рахунку ці картки належать. Не вважає надані банком виписки за картковим рахунком належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів. АТ КБ «Приват Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначає, що ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, а тому сторонами погоджені усі істотні умови договору, а тому він є укладеним та дійсним. Також відповідачем не спростовано доводів позивача про видачу йому кредитних карток та користування кредитним лімітом. На підтвердження розміру встановленого кредитного ліміту банком надано довідку. Крім того, з наданої позивачем виписки, яка є первинним бухгалтерським документом, вбачається користування позичальником кредитними коштами та не погашення кредитної заборгованості в повному обсязі. З приводу витрат на правову допомогу банк зазначає, що відповідачем не надано доказів понесення таких витрат та не визначено їх розмір, що унеможливлює більш детально викласти заперечення щодо цього пункт апеляційної скарги. Наголошує, що заявником повинно бути доведено доцільність та неминучість таких витрат на професійну допомогу і вони повинні бути співрозмірні зі складністю справи та ціною позову. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 85 789,84 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішення суду в неоскаржуваній частині позовних вимог щодо відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості не перевірялось. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України передбачено,що кредитний договір укладається у письмовій формі. Судом першої інстанції встанволено, що у грудні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір з ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви без номеру від 23.12.2015 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку . При цьому в заяві вказано, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення шляхом роздрукування з офіційного сайту банку. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»,Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Паспорт споживчого кредиту не підписані відповідачем та паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 05.11.2021 року з використанням ОТП пароля (а.с.16-20). Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», за договором підписаним з ОСОБА_1 , останній надавались наступні кредитні картки: 08.09.2015 року картка Універсальна з терміном дії до 09/19 року, 04.09.2019 року картка Універсальна Gold з терміном дії до 07/23 року. (а.с.13) За довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку відбувся 08.09.2015 року, кредитний ліміт позичальнику встановлено 23.12.2015 року у сумі 300 грн., максимально ліміт був збільшений 05.11.2021 року до 69 000 грн.. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за договором №б/н від 23.12.2015 року, укладеним між Приват Банком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 10.03.2023 року становить 85 789,84 грн., з яких: 70 233,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 556,50 грн. - заборгованість за відсотками. Також матеріали справи мітять банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором №б/н за період 08.09.2015-14.03.2023 року, з якої вбачається наявність заборгованості станом на 14.03.2023 року у сумі 85 789,84 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині тіла кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом подання у будь-який час відповідного позову про їх стягнення. Такий висновок відповідає встановленим обставинам у справі та нормам матеріального і процесуального права . В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 23.05.2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В підтвердження укладання договору позивачем надано копію анкети-заяви від 23.05.2015 року з підписом клієнта, де зазначено його особисті дані; розрахунок заборгованості за договором від станом на 10.03.2023 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , з якого вбачається наявність заборгованості за кредитом станом на 10.03.2023 року за тілом кредиту 70 233,34 грн., а також виписку за договором №б/н за період з 21.02.2017 р. по 14.11.2022 р. Із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за карткою ОСОБА_1 вбачається, що остання користувалась кредитними коштами шляхом отримання готівки, розраховувалася ними за товари та послуги, а також здійснювала повернення кредитних коштів банку. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти та користувалася ними з частковим поверненням. Надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими. Кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу, договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору. Щодо доводів апеляційної скарги з приводу неналежності та не допустимості доказів, наданих АТ КБ «Приват Банк» слід зазначити наступне. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 с. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Звертаючись до суду із цим позовом банком надано суду належним чином завірені копії анкети-заяви виписки по картковому рахунку, розрахунок заборгованості, довідки про отримання кредитних карток та збільшення кредитного ліміту, які відповідачем не спростовані. Підстав вважати їх неналежними чи не допустимим доказами не має. Так зокрема доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Враховуючи наведене надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими. При цьому як вже зазначалось кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу, договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору. Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази того, що він не користувався кредитом. Судом першої інстанції зазначені обставини прийнято до уваги та зроблено правомірний висновок, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь банку у частині тіла кредиту у розмірі 70 233,34 грн. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 85 789,84 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Заспенко А. А. залишити без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року залишити без змін, відновивши його дію. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: