Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/635/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/635/20 пров. № А/857/7516/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Большакової О.О., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І. з участю секретаря судового засідання Пильо І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів за апеляційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року (суддя першої інстанції Остап`юк С.В., м. Івано-Франківськ), В С Т А Н О В И В : 18.03.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Галицької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA209260/2020/00002 від 17.01.2020 та рішення про коригування митної вартості товарів за № UA209000/2020/100013/1 від 17.01.2020. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Галицької митниці Державної митної служби України за № UA209260/2020/00002. Визнано протиправним та скасувано рішення Галицької митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів за № UA209000/2020/100013/1 від 17.01.2020.Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Державної митної служби сплачений судовий збір в розмірі 1 681 гривня 60 копійок. Не погодившись із таким рішенням, його оскаржила Галицька митниця Державної митної служби. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач ввезла на територію України автомобіль HYUNDAY, 2018року випуску з об`ємом двигуна 1685 куб.см, для митного оформлення якого подано декларацію №UA209620/202/000435, за ціною договору 4150 дол. США. Також було подано певні документи на підтвердження заявленої митної вартості. Однак така митна вартість імпортованого товару не могла бути визначена у зв`язку з невідповідністю вимогам пунктів «а», «б» статті VІІ ГАТТ. В органу доходів і зборів виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена належним чином документально. Так у рахунку фактурі від 13 січня 2020 року відстуні відомості щодо терміну оплати, про ставку податку. Також зазначено, що оплата за транспортний засіб здійснена шляхом сплати готівкових коштів, проте до митного оформлення не надано чеків. У експортній декларації під кодом 0DK8 \вказано документ без номері із назвою «фактура посередницька», хоча такий до митного оформлення не подавався і відомостей про участь третіх осіб не надано. Тому було витребовано банківські документи для підтвердження оплати вартості автомобіля, страхові, й транспортні документи, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, тощо. Однак, такі докмунти позивачем не були надані. Тому у відповідності до вимог ч. 6 ст. 54 МК України було правомірно відмовлено у визнанні заявленої декларантом митної вартості. Для визначення вартості автомобіля було використано цінову пропозицію щодо продажу даного транспортного засобу , що була викладена у Інтернет ресурсах і визначено таку на рівні 29900 pln. У судовому засіданні представник апелянта Рак З.Б. підтримала апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. Вказав про законність і обгрунтованність судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.01.2020 декларантом в інтересах позивача подано до митного оформлення електронну вантажну митну декларацію № UA209260/2020/000435 на легковий автомобіль марки «Hyundai», модель « 140», 2017 року випуску, тип двигуна - дизель, об`єм двигуна 1685 см. куб., бувшого у використанні. На підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору в розмірі 4 150 євро до електронної вантажної митної декларації подано: рахунок-фактуру (інвойс) від 13.01.2020 № FА/27/01/2020; декларацію про походження товару № 0380 від 13.1.2020; Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду) за №UA209040/2020/001819 від 14.01.2020; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 06.01.2020, від 24.04.2018; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 14.01.2020; паспорта громадян України; інші некласифіковані документи; платіжне доручення (квитанцію) від 13.01.2020; копію митної декларації країни відправлення № 20PL335010Е0016383 від 13.01.2020. 17.01.2020 відповідач за результатами розгляду поданої декларантом вказаної митної декларації та доданих до неї документів здійснив коригування митної вартості транспортного засобу та виніс рішення про коригування митної вартості товарів за № UA209000/2020/100012/1, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 7890 доларів США та відмовив у митному оформленні транспортного засобу за заявленою митною вартістю, про що оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA209260/2020/00002. Згідно вказаних рішень митна вартість імпортованого товару не може бути визначена у зв`язку з невідповідністю вимогам пунктів «а», «б» статті VІІ ГАТТ. В органу доходів і зборів виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально. Відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України декларантом не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару - за наявності, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 Митного кодексу України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 Митного кодексу України) та методу 2б (статті 60 Митного кодексу України) з причин відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (статті 62 Митного кодексу України) та методу 2г (статті 63 Митного кодексу України) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів та зборів. Джерело інформації для визначення митної вартості використано цінову пропозицію щодо продажу даного транспортного засобу на інтернет сторінці, наявна інформація щодо найдешевшої пропозиції до продажу саме цього транспортного засобу за ціною 29 900 PLN. Коригування не здійснювалося. Визначена митна вартість 29 900 PLN. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаних рішень з наступних підстав. Згідно з статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії (частина перша статті 257 Митного кодексу України). Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим. Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України). Зі змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. За правилами частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на позивачі. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей. Відпвоідач не обгрнутував належним чином наявність у нього сумніві щодо визначеної позивачем вартості ввезеного автомобіля за ціною договору. Доводи відповідача про відсутніть доказів саме здійснення перерахування коштів, суд відхиляє з таких підстав. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 МК України платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №809/322/17 зазначив, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв`язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Суд першої інстанції, надавши з дотриманням вимог процесуального законодавства оцінку наявними у справі документам, у яких відсутні ознаки підробки та наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за його, дійшов обґрунтованого висновку, що подані декларантом документи містять всі дані, необхідні для визначення митної вартості товару, а саме з поданих декларантом документів слідує, що позивач придбав автомобіль, марки «Hyundai», модель « 140», 2017 року випуску, , тип двигуна - дизель, об`єм двигуна 1685 см. куб., у ТзОВ «Автоцентр Адам Мелзік , Ришард Жаров » за ціною 4 150 доларів США, згідно договору купівлі-продажу. За вказаний автомобіль позивач сплатив 4 150 доларів США згідно рахунку-фактури FV/27/01/2020 від 13.01.2020. Цей документ ідентифікує вказаний транспортний засіб та підтверджує митну вартість товару за ціною договору. Також відповідачу було надано звіт про оцінку транспортного засобу №В -35 від 14 січня 2020 року, яким встановлено, що вартість ввезеного автомобіля по рівню цін в країні придбання з врахуванням наявних пошкоджень на момент проведення експертизи становить 3703 ,03 Євро, що становило 4121 дол.США. При цьому надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. В той же час відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Отже, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, з урахуванням того, що позивач до митної декларації додав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості або, що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар О. І. Мікула Повне судове рішення складено 19.10.2020.