Постанова 4857 № 380/2640/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2640/20 пров. № А/857/9687/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання Гром І. І.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління МВС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 380/2640/20 (головуючий суддя Карпяк О.О., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС у Львівській області про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку після звільнення,- ВСТАНОВИВ: 03 квітня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління МВС у Львівській області про стягнення з Головного управління МВС у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2019 року по день фактичного розрахунку 31.01.2020 року в розмірі 23368,80 грн. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що відповідач не розрахувався з ОСОБА_1 в момент звільнення, тому відповідно до ст.116, 117 КЗпП України позивач має право на отримання середньомісячного заробітку по день фактичного розрахунку, яким є 31.01.2020 року (за період з 21.08.2019 по 31.01.2019). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позов задоволено. Постановлено стягнути з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2019 року по день фактичного розрахунку 31.01.2020 року в розмірі 23368,80 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем Головним управлінням МВС у Львівській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначено, що оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 по посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області станом на липень 2012 року становило 1 675,80 грн., здійснювати розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно лише з грошового забезпечення, яке фактично нараховувалося і виплачувалося ОСОБА_1 на день звільнення з органів внутрішніх справ. Беручи до уваги вищенаведене, грошове забезпечення за один календарний день ОСОБА_1 у місяць звільнення (липень 2012 року) зі служби становило 54,06 грн. (а не 208,65 грн.) Враховуючи вищенаведене, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року, ГУ МВС України у Львівській області направило потребу у коштах до Національної поліції України з проханням додаткового виділення коштів. З отриманого фінансування за січень 2020 року здійснено розрахунок зі ОСОБА_1 та зараховано останньому на особовий рахунок АТ КБ ПРИВАТБАНК. Відтак, враховуючи особливості фінансування органів внутрішніх справ, які є бюджетними установами, вини у несвоєчасному розрахунку при звільненні у відповідача відсутня Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що Наказом ГУМВС України у Львівській області за №1183 о/с від 15.11.2018 року Про звільнення ОСОБА_1 було звільнено. Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №1340/5787/18 від 15.01.2019 ОСОБА_1 було поновлено на посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 16.11.2018. На виконання вищезазначеного рішення, наказом ГУМВС України у Львівській області від 30.01.2019 №1204 о/с Про виконання рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на посаді помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Шевченківського районного відділу ЛМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 16.11.2018. Рішення в частині поновлення позивача на посаді підлягало до негайного виконання, про що Львівським окружним адміністративним судом 15.01.2019 видано виконавчий лист №1340/5787/18. Позивач вважаючи, що відповідач затримав виконання рішення суду у справі №1340/5787/18 від 15.01.2019, звернувся до суду з позовом (справа №1.380.2019.003161) до до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі ГУМВС України у Львівській області, відповідач) у якій просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС у Львівській області, щодо невиплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019 в розмірі 1182, 50 грн.; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу під час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019 в розмірі 10849, 80 грн.; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 12.04.2019 по день фактичного розрахунку; стягнути з Головного управління МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 20865, 00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №1.380.2019.003161, позов ОСОБА_1 до ГУ МВС у Львівській області задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, грошового забезпечення за період перебування на службі, одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 10 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 по дату винесення рішення у справі, з урахуванням правової позиції викладеної у рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 20.09.2019, та судом 01.10.2019 видано виконавчі листи. 31.01.2020 на виконання зазначеного судового рішення, відповідачем виплачено позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, грошове забезпечення за час проходження служби та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі, що підтверджується випискою банку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2007 року прийнято постанову № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. На виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджено та введено в дію з 1 січня 2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція). Пунктом 3.5.2 Інструкції визначено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/4108/15, від 05 грудня 2019 року у справі № 808/3625/17 та від 29 січня 2020 року у справі № 440/4332/18. За частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Встановлено, що 31 січня 2020 року відповідач виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 15.01.2019 по 29.01.2019, грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 року по 12.04.2019; одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 10 років вислуги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених норм випливає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП. Таким чином, встановивши під час розгляду справи , що належні позивачу виплати здійснюються із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, зокрема, як вже було зазначено, не доведено відсутності вини відповідача у не проведенні всіх належних нарахувань та виплат. Встановлено, що належні позивачу виплати здійснювались із затримкою розрахунку при звільненні. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України відповідач має обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 20.08.2019 по 31.01.2020 року становить 112 робочих дня. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348; далі - Порядок № 100). Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 805/5097/15-а. Як встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду №1340/5787/18, середньоденний розмір грошового забезпечення з якого повинен розраховуватися середній заробіток позивача на момент поновлення його на посаді становив 107 грн. 50 коп. Однак, відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.003161, при вирішення питання щодо стягнення на користь позивача грошового забезпечення суд врахував період перебування позивача у розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 30.01.2019 по 12.04.2019 включно, що становить 52 дні. Відтак, суд дійшов до висновку, що за період перебування позивача на службі у відповідача з 30.01.2019 по 12.04.2019 позивачу належить до нарахування та виплати грошове забезпечення. На виконання вказаного рішення суду, відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019. З огляду на вищенаведене, не беруться судом до уваги доводи відповідача про розмір грошового забезпечення позивача за 2012 рік. 31.01.2020 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за час проходження служби з 30.01.2019 по 12.04.2019 на виконання рішення суду у справі №1.380.2019.003161 в сумі 8734,09 грн. виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 4173 грн. станом на 01.01.2019. За період з 01.02.2019 року по 29.03.2019 року було 40 робочих днів. Відтак, розмір середньоденного заробітку складає 208,65 грн. (4173*2 (місяці)/40 робочих днів за лютий березень 2019). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 23368,80 грн. (112*208,65 грн). Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління МВС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 380/2640/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 19 жовтня 2020 року.