Постанова 4854 № 420/23326/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23326/25 Перша інстанція: суддя Вовченко О.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : 14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року) у день виключення зі списків особового складу частини (01 серпня 2020 року) і в подальшому з 02 серпня 2020 року по 20 червня 2025 року; - визнати протиправною бездіяльність Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування і невиплати йому за час затримки повного розрахунку при звільненні (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року) середнього грошового забезпечення з 02 серпня 2020 року по 02 лютого 2021 року, з урахуванням зміни середньоденної заробітної плати (зміни нарахованого і виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень і липень 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 420/28391/24); - зобов`язати Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України за час затримки повного розрахунку при звільненні (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року) нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення з 02 серпня 2020 року по 02 лютого 2021 року, з урахуванням зміни середньоденної заробітної плати (зміни нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за червень і липень 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 420/28391/24). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 01 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року він перебував на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 20.06.2025 року, на виконання рішення суду, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на спірні правовідносини не розповсюджуються ст.117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 02 лютого 2021 року. Зобов`язано Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 02 лютого 2021 року у розмірі 68 699,99 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначив, що норми КЗпП країни не поширюються на військовослужбовців. Також, апелянт наголосив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року проходив військову службу у Регіональному управлінні Морської охорони на посаді начальника сектору базування відділу тилового забезпечення. Наказом начальника Регіонального управління Морської охорони від 31.07.2020 року № 181-ос відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01 серпня 2020 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року по справі №420/28391/24, яке набрало законної сили, серед іншого, зобов`язано Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року по справі №420/28391/24 відповідачем, 20 червня 2025 року виплачено позивачу 68 697,96 грн перерахованого грошового забезпечення. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 420/28391/24, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Але розрахунок середнього заробітку має здійснюватися з урахуванням принципу пропорційності. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 01.08.2020 року, а 20.06.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції. Оскільки відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності, колегія суддів не надає оцінку визначеній судом сумі середнього заробітку. Разом із тим, принагідно врахувати, що зазначена сума середнього заробітку розрахована судом першої інстанції на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, наданої відповідачем, з урахуванням приписів Порядку № 100 та із застосуванням принципу пропорційності. Щодо доводів апелянта, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. З вищенаведених приписів ст.116, ст.117 КЗпП України слідує, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 620/10222/24 від 17 квітня 2026 року. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні за період з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року, що було предметом спору по справі № 420/28391/24. На картковий рахунок позивача, кошти на виконання рішення суду по справі № 420/28391/24 надійшли 20 червня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем (а.с.9). Отже, остаточний розрахунок при звільненні відповідач здійснив 20 червня 2025 року, а з позовною заявою до суду позивач звернувся 14 липня 2025 року, тобто в межах місячного строку, встановленого ст.122 КАС України. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом не знайшли підтвердження. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 24 липня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: Н.В. Вербицька Суддя: О.В. Джабурія Суддя: К.В. Кравченко