Постанова 4854 № 420/18175/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18175/25 Перша інстанція: суддя Хурса О. О. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : 09 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 01.12.2015 по 01.08.2020) у день виключення його зі списків особового складу частини (01.08.2020) і в подальшому з 02.08.2020 по 08.05.2025; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 01.12.2015 по 01.08.2020) з 02.08.2020 по 08.05.2025. Крім того, 23 серпня 2025 року представник позивача подав до суду першої інстанції додаткові пояснення у справі, в яких повідомив, що 17 серпня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовою частиною НОМЕР_1 ) на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/29200/24 від 13 серпня 2025 року на рахунок позивача перераховано 51466,70 гривень. Тобто, фактичний повний розрахунок відбувся 17 серпня 2025 року, а період затримки повного розрахунку становить: 02 серпня 2020 року 17 серпня 2025 року або 5 років 0 місяців і 16 днів. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до 01 серпня 2020 року. Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 17.08.2025 року, на виконання рішення суду, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на спірні правовідносини не розповсюджуються ст.117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 02.02.2021 (шість місяців) у розмірі 121 878 грн, з урахуванням обов`язкових відрахувань. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач і ВЧ НОМЕР_2 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, позивач - про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відповідач - про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач в апеляційній скарзі наголошує на невірно розрахованому судом першої інстанції як середньому заробітку за весь зась затримки розрахунку при звільненні, так і на невірному обрахунку середньоденної заробітної плати - без урахування фіксованої індексації. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції помилково до спірних правовідносин не застосовано принцип співмірності (пропорційності). Крім того, відповідач зазначив, що рішення суду про виплату перерахованого грошового забезпечення відповідачем виконано добровільно та своєчасно, а тому на спірні правовідносини не розповсюджуються положення ст.117 КЗпП України. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 з липня 2015 по серпень 2020. Наказом від 29.07.2020 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з 01.08.2020 та знято з усіх видів забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/29198/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року, серед іншого, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : - індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; - індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 01 серпня 2020 року (включно) із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4381,27 грн з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, з урахуванням виплачених сум. 08 травня 2025 року, на виконання рішення по справі № 420/29198/24, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувало на банківський рахунок позивача 158 733,76 гривень. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по іншій справі № 420/29200/24 від 13 серпня 2025 року, у т.ч., зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29.01.2020 р. по 01.08.2020 р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. 17 серпня 2025 року, на виконання постанови по справі № 420/29200/24, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувало на банківський рахунок позивача 51 466,70 гривень. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення судів, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні у межах півроку. Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 01.08.2020 року, а 08.05.2025 року та 17.08.2025 року (під час розгляду справи), тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції. Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України 25.06.2018 № 558, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, судова колегія наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі варто умовно поділити на дві частини: з 19.01.2019 до 18.07.2022; з 19.07.2022 по 30.05.2024 року чи 15.08.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України. Щодо періоду затримки розрахунку з 02 серпня 2020 року до 18 липня 2022 року, то слід врахувати, що особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема, випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведеного правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2020 року по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат. Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року. Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат. Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу належало до виплати грошове забезпечення у розмірі 606 689,68 грн (добровільно нараховане 333 691,97 грн + на виконання судового рішення по справі № 420/29198/24 індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01 серпня 2020 року у розмірі 206 147,74 грн + на виконання судового рішення по справі № 420/29200/24 перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.08.2020 року у розмірі 66 849,97 грн). Сума недоплаченого грошового забезпечення, за несвоєчасну виплату якого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є предметом даної справи, складає 272 997,71 грн (206 147,74 грн +66 849,97 грн). З наведених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 272 997,71 від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 45 % (272 997,71/ 606 689,68 *100). Період затримки розрахунку при звільненні з 02 серпня 2020 року по 18 липня 2022 року 716 днів. Розраховуючи розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення позивача, судова колегія враховує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові по справі № 420/18799/24 від 22 травня 2025 року, відповідно до якої для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судам додатково необхідно встановити розмір індексації грошового забезпечення, присудженої позивачу у розрізі двох місяців, що передували місяцю звільнення. Згідно рішення суду по справі № рішення по справі № 420/29198/24, індексація грошового забезпечення позивача за спірний період підлягала виплаті у щомісячній сумі 4381,27 грн. З довідки відповідача про розмір грошового забезпечення позивача вбачається, що у червні і липні 2020 року розмір його грошового забезпечення становив 40 191,30 грн. Із врахуванням індексації грошового забезпечення за рішенням суду по справі № 420/18799/24, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становило 48 953,84 (40 191,30+4381,27+4381,27). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 802,52 грн, із розрахунку 48 953,84 грн / 61 день (кількість календарних днів у червні та липні 2020 року). Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 574 604,32 (716 х 802,52) грн. Виходячи з принципу пропорційності, за період з 02.08.2020 по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 258 571,94 грн, тобто 45 % від 574 604,32 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року. Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 15 серпня 2025 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями. Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі № 520/22859/23 від 30 квітня 2025 року. Тобто, після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців. Разом із тим, колегія суддів наголошує, що до зазначеного періоду також може бути застосовано принцип співмірності. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності. ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 560/17619/24 від 06 квітні 2026 року. З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 147 663,68 грн (802,52 *184 дні). Враховуючи, що тривалий період виплати грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у в`язку із тим, що з відповідними позовними заявами ОСОБА_1 звернувся до суду не у рік звільнення зі служби, а більше ніж через три роки після звільнення, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності. Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року по 15.08.2025 року у розмірі 66 448,66 грн, тобто 45 % від 147 663,68 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року. Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати грошового забезпечення становить 325 020,59 грн (258 571,94 + 66 448,65). Суд першої інстанції, розглядаючи позовну заяву, обставини справи і доводи сторін не дослідив, не врахував сталу та актуальну правову позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, у зв`язку із чим частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , однак з невірних мотивів, у зв`язку із чим помилково визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до пп.3,4 ч.1 ст.317 КАС України, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 27 червня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року скасувати з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 15.08.2025 року. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 15.08.2025 року у розмірі 325 020,59 грн (триста двадцять п`ять тисяч двадцять гривень п`ятдесят дев`ять копійок). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В. Вербицька Суддя: О.В. Джабурія Суддя: К.В. Кравченко