Постанова 4855 № 640/10353/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10353/19 Суддя першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Чаку Є.В. та Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2020 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИЛА: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року вказаний адміністративний позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник вказує на те, що на кінець календарного місяця у ОСОБА_1 була наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим відбулося формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 в автоматичному порядку. Відповідач просить суд врахувати, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 18 червня 2001 року по 31 січня 2017 року, а також як самозайнята особа - арбітражний керуючий з 06 липня 2013 року, у зв`язку з чим є платником єдиного внеску. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідачем не спростовані факти припинення підприємницької діяльності з січня 2017 року, відсутність доходів від незалежної професійної діяльності та перебування в трудових відносинах з 2017 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2020 року - скасувати в частині, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Положеннями п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що відповідач сформував і направив ОСОБА_1 вимогу від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 20069 грн 30 коп. Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання її протиправною та скасування. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач припинив підприємницьку діяльність з 30 січня 2017 року. Також суд першої інстанції зауважив, що факт перебування позивача на обліку як самозайнятої особи - арбітражного керуючого з 06 липня 2013 року по теперішній час, відповідними доказами не підтверджений. Крім того податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Суд першої інстанції також врахував, що позивач у період з 03 липня по 30 листопада 2017 року працював на посаді начальника юридичного відділу ТОВ «НОБІ-Україна», а з 18 лютого 2019 року обіймає посаду радника відділу патронатної служби Міністерства закордонних справ України. Відтак з 03 липня 2017 року позивач не займався незалежною професійною діяльністю. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Положеннями абз.абз. 1, 5 ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначає Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція). Відповідно до абз.абз. 1-4 п. 8.2 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. Згідно з абз. 6 п. 8.2 Інструкції у випадках, визначених підпунктами «б» та/або «в» цього пункту, вимога надсилається протягом п`яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків (заборгованість зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників. Положеннями абз. 1 п. 8.3 Інструкції передбачено, що вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи). Згідно відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 була сформована на підставі облікових даних з карток особових рахунків страхувальників у зв`язку із наявністю недоїмки зі сплати страхових внесків на кінець звітного періоду. Формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначених підстав та у вказаний спосіб, без проведення перевірки та складення відповідного акту, повністю узгоджується із положеннями п.п. 8.2, 8.3 Інструкції. Разом з тим, обов`язковою умовою для направлення вимоги є наявність у платника страхових внесків недоїмки на кінець звітного періоду. Наявність у контролюючого органу права на формування і направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних особового рахунку платника, не звільняє від обов`язку довести фактичне виникнення недоїмки та підтвердити законність її нарахування і внесення до особового рахунку. У відповідності до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підтвердження обґрунтованості свого рішення про формування і направлення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 відповідач разом із відзивом на адміністративний позов надав витяг із інтегрованої картки платника податків, згідно з якою у позивача станом на травень 2019 року була наявною заборгованість у розмірі 20069 грн 30 коп. Нарахування були здійснені позивачу: - як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік у розмірі 704 грн 00 коп.; - як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність за 2017 рік у розмірі 8448 грн 00 коп.; за 2018 рік у розмірі 15337 грн 08 коп., з яких за І квартал 2018 року - 2457 грн 18 коп., за ІІ квартал 2018 року - 2457 грн 18 коп., за ІІІ квартал 2018 року - 2457 грн 18 коп., за 2019 рік у розмірі 2754 грн 18 коп. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Платники єдиного внеску визначені у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 4 вказаного Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що платниками єдиного внеску є: - фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. У період з 18 червня 2001 року по 31 січня 2017 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що розміщені на сайті Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування), єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Мінімальний страховий внесок, згідно з абз. 13 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід). Згідно зі ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня 2017 року було встановлено в розмірі 3200 грн 00 коп. У свою чергу ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачала, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відтак, мінімальний страховий внесок за січень 2017 року становив 704 грн 00 коп. (22 % від 3200 грн 00 коп.). Запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31 січня 2017 року. Згідно копії трудової книжки, у січні 2017 року позивач не був працевлаштований та, відповідно, за нього не сплачувалися страхові внески роботодавцем. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за січень 2017 року у розмірі 704 грн 00 коп. є правомірним. Відповідно, правові підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 в частині сплати єдиного внеску в розмірі 704 грн 00 коп. відсутні. Натомість нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, колегія суддів вважає необґрунтованим. Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Згідно з п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. За правилами пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли вона вже взята на облік як самозайнята особа. Враховуючи, що у період з 18 червня 2001 року по 31 січня 2017 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, колегія суддів приходить до висновку про неможливість взяття позивача на облік з 06 липня 2013 року як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, а саме - діяльність арбітражного керуючого. Крім того під час розгляду справи в суді першої інстанції та разом з апеляційною скаргою Головне управління ДПС у м. Києві не надало доказів взяття ОСОБА_1 на облік платників єдиного внеску як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність за правилами ч. 5 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Також суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що у період з 03 липня по 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника юридичного відділу ТОВ «НОБІ-Україна», а з 18 лютого 2019 року обіймає посаду радника відділу патронатної служби Міністерства закордонних справ України, що прямо впливає на можливість нарахування йому єдиного внеску як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність. Так, положеннями абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Єдиний внесок, згідно з абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Разом з тим, правовідносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. При вирішенні справи колегія суддів, керуючись ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, що викладена в постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19. Верховний Суд зазначив, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають, зокрема, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, за висновком Верховного Суду, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Зазначені обставини додатково вказують на те, що у відповідача були відсутні підстави здійснювати автоматичне нарахування позивачу єдиного внеску за періоди роботи у ТОВ «НОБІ-Україна» та Міністерстві закордонних справ України. Колегія суддів наголошує на тому, що до вимоги від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 були включені суми заборгованості, правомірність нарахування яких підтверджена - у розмірі 704 грн 00 коп. та суми заборгованості, підстави для нарахування якої відсутні - у розмірі 19365 грн 30 коп. Головне управління ДПС у м. Києві не довело правомірності внесення до особового рахунку ОСОБА_1 відомостей про виникнення недоїмки зі сплати страхованих внесків у розмірі 19365 грн 30 коп., у зв`язку з чим оскаржувана вимога підлягає скасуванню у зазначеній частині. Можливість скасування рішення контролюючого органу в частині досліджувалася також Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 200/12442/18-а. У вказаному судовому рішенні Верховний Суд зазначив, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи, що рішенням суду від 30 квітня 2020 року вимогу від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 було скасовано у повному обсязі, оскаржуване рішення також підлягає скасуванню в частині. Доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві лише частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 30 квітня 2020 року та є підставою для його скасування в частині. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проте ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права у частині задоволення позовних вимог про скасування вимоги від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 в частині нарахування єдиного внеску в розмірі 704 грн 00 коп. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2020 року - скасувати в частині. Керуючись ст.ст. 134, 139, 242, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною і скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-38494-17 у частині сплати єдиного внеску в розмірі 704 грн 00 коп. - скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді Є.В. Чаку Л.Т. Черпіцька